Березень – місяць, коли Україна вшановує пам’ять символа української культури та національної ідентичності Тараса Григоровича Шевченка. Не забули про академіка, прозаїка, поета, мислителя ті, хто не за своєю волею покинув рідну землю під час російсько-української війни. Об’єднавшись у товариства біженці різних країн проводять протягом березня заходи, присвячені діячеві українського національного руху. Зустріч під назвою «Пророче слово Кобзаря» пройшла у німецькому місті Гайльбронні
«Шевченко і ми» – таку назву дала своєму виступу перед людьми, які пам’ятають, як і я, поезію Шевченка ще із шкільних років. Тоді радянська влада використовувала його літературну творчість як інструмент маніпулятивної пропаганди. У кожному класі був портрет зажуреного чоловіка у смушковій шапці і кожусі. Ніхто не говорив про те, що перед нами академік, затребуваний художник-портретист, якого запрошували у свої домівки представники найвищої знаті, відомі діячі культури і мали за честь отримати згоду Тараса Григоровича виконати портрет члена родини. Ми не знали, що від одягався елегантно, зі смаком, був прекрасним танцюристом. Його просили відкривати бали на званих вечорах, на яких співав пісні. Мав хороший приємний голос.
В жодному ЗМІ, на той час, не згадувалося, що Шевченко був інтелектуалом, знав кілька мов, серед яких була і німецька. Цікавий факт про те, що у викупі з кріпацтва, коли Шевченкові було 24 роки, допоміг Карл Брюллов, у жилах якого текла німецька кров. Тому не дивно, що на вечорі прозвучав «Заповіт» німецькою мовою, який прочитала Анастасія Козак, голова Німецько-українського товариства. Вона також читала його вірші. Згадала чоловіка, якому поезія Шевченка допомагала вижити у сталінських таборах. Я чула як пан Володимир у свої 90 років декламував вірші Кобзаря.
Особливо хвилюючою частиною вечора стало декламування віршів Шевченка. Українці читали уривки з поем. Говорили про Тарасове слово, що допомагає у ці пекельні роки вистоювати у боротьбі за нашу волю і свободу, як у чужій чужині далеко від рідної України, серцем відчував ворога ще за два століття як почалася ця розпроклята війна, нав’язана росією.
Мені пригадалося, як наші захисники йшли у бій, тримаючи Кобзар у кишені. Куля застрягла між рядочками книги. Шевченко врятував життя. Як тримала у руках Кобзар, обпалений ворогом, який цілився у звичайну бібліотеку – сльози самі навернулися на очі, бо слово пророка не горить!
Кожен виступ був щирим і проникливим. Звучали рядки, що знає не одне покоління українців, і в цих словах відчувалася особлива магія. Поезія Шевченка об’єднувала людей, торкалася душі, викликала щирі емоції та теплі спогади про рідний край.
Протягом вечора присутні ще раз переконалися у магічній силі поезії Шевченка. Його твори, написані понад століття тому, й сьогодні звучать пророче, нагадуючи про гідність, свободу і любов до рідної землі.
Цікавою та пізнавальною частиною зустрічі стала вікторина «Життя як на долоні», приурочена життю і творчості поета. Учасники із задоволенням відповідали на запитання, згадували важливі події з біографії Кобзаря, ділилися своїми знаннями та відкривали для себе нові факти.
Наприкінці заходу відбулося вручення подарунків найактивнішим учасникам. Це стало приємним завершенням вечора і символом вдячності за любов до українського слова.
Атмосфера зустрічі була по-особливому теплою і щирою. Люди, які нині живуть за кордоном, зібралися разом, аби відчути себе частиною великої української родини. У цей вечір звучала українська мова, лунали вірші, пісні на слова Шевченка, панувала дружня підтримка і взаєморозуміння.
Зустріч я закінчила словами Тараса Шевченка, зарядженими енергією внутрішнього спротиву і віри у власну силу:
«Борітеся – поборите,
Вам Бог помагає!»
Віра Марущак,
письменниця, журналістка.
