Ігор Федик
Наближається 70-та річниця сумнозвісного Львівського псевдособору, який на довгі роки заборонив УГКЦ. На цьому соборі о. д- р Гавриїл Костельник відіграв непересічну роль.
Про долю о. д- ра Гавриїла Костельника знають багато українців у Львові, в Галичині та діаспорі.
Це був видатний проповідник, вчений-теолог ,письменник,поет і публіцист. Довгі роки він служив у Божому Винограднику , будучи священиком УГКЦ, професором Богословської Академії, настоятелем Преображенської церкви у Львові та …головою Ініціативного комітету по ліквідації Берестейської унії та ліквідації УГКЦ.
Про життя та діяльність о. д-ра Гавриїла Костельника (справжнє прізвище- Габор Костельник Гомзов) написано чимало праць в Україні та діаспорі. І все ж …, не все ще відомо з його життя.
Він народився 15 червня 1886р. в с. Руський Керестур, тепер – Воєводина , що в Сербії. Трагічною була доля цієї людини- блискучого проповідника і теолога, який був одним із найвпливовіших духовних осіб в УГКЦ. Його покровителем був Митрополит Андрей Шептицький, хоч часто, уже на Святоюрській горі, о. Костельник не завжди годився з Митрополитом про подальший розвитик нашої Церкви. Очевидно і про це знали чекісти та партфункціонери в Києві та в Москві.
Трагічною була доля не тільки о. д- ра Костельника, але і всієї його родини. Тяжкий хрест долі випав і дружині отця Гавриїла Елеонорі, що була дочкою директора української гімназії в Перемишлі. Маючи шість рочків, у 1920р.помирає їх дочка Святослава. Не менш трагічною була доля синів о. Костельника. В 1939р.почалася радянська інвазія в Галичину, яка, як і в тисячі галицьких родин, принесла біду і горе в родину Костельників.
Уже з перших днів чекісти викликають о. Костельника на «співбесіду», вимагаючи, щоб він, як заслужений авторитет, вплинув на Митрополита Андрея Шептицького, переконуючи його перейти на російське православ’я. І щоб отець бав більш податливим бузувіри із НКВД заарештовують його старшого сина Богдана за нібито приналежність до підпільної ОУН.Як батька, отця Гавриїла можна було зрозуміти, але за ним стояла УГКЦ, над якою нависла загроза знищення. І він мусів бути мужнім.
Уже тоді на Митрополита Андрея була заведена слідча справа під назвою «Ходячіє» і о. Костельнику у ній відводилося далеко не останнє місце.
В часі відступу більшовиків з Галичини, у львівській тюрмі , що на Замарстинівській, у камері №22 , було по- садистськи замордовано сина о. Гавриїла – Богдана. Там знайшли його речі і видряпаний напис на стіні «Богдан Костельник». Тіла вбитих були так понівечені, що згорьований батько не зміг знайти тіло своєї дитини. І на Личаківському кладовищі, у спільній могилі, очевидь, був похований і син о. Костельника. Отець відправив на цій могилі панахиду і виголосив прощальне слово. І про це знала чекістська зграя. Можна собі лише уявити, що пережила родина Костельників, адже синові Богданові йшов лише 19—ий рік і він щойно закінчив гімназію. Мені, як педагогу, хочеться, щоб сучасна молодь достеменно знала, яке «щастя» на Україну приносили на штиках російські «брати». Я ніколи не повірю, що о. Гавриїл Костельник міг толерувати більшовицький режим.
… Війна добігала до кінця. У квітні 1943р. у Львові, як і по всій Галичині, почала творитися Дивізія «Галичина» і двоє синів о.Костельника Іриней та Зиновій добровольцями вступили у її лави , що засвідчило про високий патріотизм родини Костельників, зрештою, з родиною Костельників, як з видатним інтелектуалом була знайома вся родина Шухевичів і в тому числі, майбутній командувач УПА ген. Роман Шухевич. Зрештою від помешкання Шухевичів до Преображенської церкви—два кроки.
В липні 1944р. більшовики вдруге окупували Галичину і справа з ліквідацією УГКЦ набула нового виміру. Сталін та Хрущов особисто взяли під контроль хід підготовки та ліквідацію УГКЦ.
Тепер чекісти починають шантажувати о. Костельника тим, що його сини були в Дивізії і один з них попав у більшовицький полон. Йшлося про Іринея. Це була цілковита брехня, бо Іриней був на Заході, як і тисячі полонених українських дивізійників, що опинилися в англійському полоні в італійському місті Ріміні, що лежить на узбережжі Адріатики. Іншим варіантом шантажу родини Костельників було і те, що Іриней перебуває в УПА. Після війни тисячі галицьких родин дійсно не знали, яка ж доля їхніх синів: чи загинули, чи вирвалися на Захід. І цим теж користалися енкаведисти.
Але це був черговий шантаж, хоч дійсно кілька тисяч дивізійників, що вижили під Бродами,влилися в лави УПА,скріплюючи її боєздатність. Але про це тоді о. Костельник не міг знати.
За непоступливість та відмову перейти на російське православ’я, 11 квітня 1945 р. були заарештовані майже всі ієрархи УГКЦ на чолі з митрополитом Йосифом Сліпим, а також професори БА, крилошани, сотні священиків та тисячі вірних нашої Церкви. І з цього дня тиск чекістів різко посилився на о. д-ра Костельника. Брехня і погрози тривали щоденно. Очевидно, о. Гавриїл не витримав чекістської «обробки» і зламався. З іншого боку, він, можливо, старався реалізувати думку Митрополита Андрея і зберегти Церкву але енкаведисти внесли свої корективи, які і вирішили долю УГКЦ на кілька десятиліть.
Я не маю ніякого права засуджувати цей вчинок о. д-ра Гавриїла Костельника, але я розумію тих людей та їх нащадків, які були закатовані або вивезені у Сибір і тюрми після львівського псевдособору за відмову покинути лоно рідної Церкви.
Як відомо, о. Гавриїл Костельник очолив Ініціативний комітет з ліквідації УГКЦ.
Доля о. Костельника цікавила мене з малих літ і я часто зупинявся біля могили Костельників, що на Личаківському кладовищі, роздумуючи про їх долю. Отже, цей страшний день 20 вересня 1948 р. запам’ятався вірним Преображенської церкви, жителям Краківської та довколишніх вулиць, як рівно ж всім українцям Львова та Галичини на все життя. У цей день, на цій же вулиці, двома пострілами в голову невідомий нападник застрелив о. Гавриїла. Але…на цій вулиці здавна проживали мої двоюрідні сестри Єва та Ганя, які чудово знали чи не всіх жителів Краківської та довколишніх вуличок як і вірних Преображнської церкви. Я розпитував багатьох з них про цю трагічну подію і всі вони в один голос стверджували, що отця прибрали чекісти, а не ніякі бандерівці. Одні з них стверджували, що стріляли з будинку в отця Костельника, що навпроти, і тут же в юнака, який нібито застрелив священика. Ще один, високоосвічений чоловік доводив, що в пістолеті з якого стріляв загиблий юнак, був спиляний ударник, а отже він не міг убити отця настоятеля. Інші розповідали, що постріли лунали з автомобіля, що був припаркований неподалік. Тоді голосно про ці події говорити було небезпечно, а сьогодні цих людей уже нема в живих.
Радянська версія стверджувала, що отця протопресвітера вбили буржуазні націоналісти по завданню Ватикану і вбивник о.Костельника покінчив життя самогубством, щоб не бути заарештованим. По нині невідомо, хто ж все-таки вбив о. Гавриїла Костельника? Юнак, що стріляв, явно на щось розраховував. Але час йшов на секунди, адже до вбитого отця зі всіх сторін почали збігатися люди. Знову пролунав постріл, з місця , де біг нападник.
Відразу ж після вбивства о. Костельника, до його помешкання увірвалася розлючена гебня і з криком до їмості: «Іді і посмотрі, там твой син убіл твоєго мужа!». Можна лише собі уявити що в цю хвилину пережила їмость Елеонора. Та коли вона підійшла до молодого чоловіка, що лежав убитий в напіввійськовій одежі впізнала, що це не був її син Іриней. Вона рішуче, хоч в сльозах, заявила: «Це не мій син!» На цьому енкаведистський спектакль закінчився. В квартирі Костельників був проведений тотальний обшук і вилучена велика кількість паперів. Чогось все таки боялися всесильні енкаведисти, замітаючи сліди злочину. Всю цю інформацію я почув від того, хто б мав бути застреленим неподалік Преображенської церкви, тобто від Іринея Гавриїла Костельника, але про це пізніше.
Подібне сталося і з вбивством письменника і лютого антиуніата Ярослава Галана, який теж причетний до організації цього сумнозвісного собору, що проходив 8—10 березня 1946 р. на Святоюрській горі. Комуно-чекістська атака на УГКЦ і на Митрополита Андрея розпочалася після публікації статті Галана у львівській газеті “Вільна Україна” під назвою «З хрестом чи з ножем» від 8 квітня 1946р. під псевдонімом «Володимир Росович». Галана вбили 24 жовтня 1949р. два українських націоналісти — Михайло Стахур та Ілярій Лукасевич. Підпільники були страчені, але і це вбивство носить даже суперечливий характер.Галана вбили оунівці, але хто їх скерував на цю справу? Галан тоді вже нікому не був потрібним, та знав він дуже багато. І, зрештою, чому перед самим вбивством від письменника чекісти забрали пістолет?
І ось настав час, коли СРСР канув у Лету. В Україну почали приїжджати колишні дивізійники. І мені дуже пощастило. Я зустрівся в музеї Митрополита Шептицького з сином о. д-ра Гавриїла Костельника – Іринеєм Гаврилом, дивізійником, який чудом вцілів у воєнній хуртовині та опинився на Заході, як і тисячі його побратимів. Наша зустріч відбулася 22 квітня 1992 р. І про цей день я буду пам’ятати назавжди. Ми з Іринеєм спілкувалися майже весь день і тоді я чимало дізнався про о. д-ра Гавриїла Костельника та родинну версію загибелі батька.
Через певний час, після загибелі отця настоятеля, до їхнього помешкання постукали і попросили перелякану пані Елеонору відчинити двері. Господиня почула галицький акцент і відкрила двері, побачивши перед собою двох молодих, добре одягнутих чоловіків і один з них ще раз вибачився, попросив увійти в помешкання. Його товариш залишився стояти на майданчику перед дверима. У помешканні юнак передав їмості папірець на якому було написано «УПА не причетна до вбивства Вашого чоловіка. Шухевич». Невідомий юнак витяг запальничку і тут же спалив папірець. За хвилину їх не стало. Поява цих молодих хлопців підтвердила здогад пані Елеонори про те, хто насправді вбив її чоловіка. Цю історію також переповіла дочка Костельників- Христина, яка щасливо зуміла виїхати в Югославію до родини батька на сторінках одного з діаспорних видань. Протопресвітер Гавриїл Костельник загинув у 62 роки,а його дружина Елеонора померла у 1982р. у віці 91 року, переживши чоловіка на 29 років. Обоє поховані на Личакіському кладовищі, неподалік від входу, на полі №2. Довгі роки на внутрішній стіні у Преображенській церкві, справа від входу, висів гарний портрет о. протопресвітера, настоятеля цього храму Гавриїла Костельника. З переходом церкви у лоно УГКЦ портрет зняли.
Прощаючись зі мною, вже у далекому 1992р., Іриней Костельник залишив мені у книзі відгуків цікавий запис, що несе історичну та краєзнавчу цінність. Ось він: «На запрошення пана Ігоря Федика я відвідав Музей Митрополита Андрея Шептицького,який зробив на мене велике вражіння, бо пригадав мені роки, коли я бачився з Митрополитом багато разів. Я мешкав від 1933 року до 1941 року в святому Юрі забудованнях, де мешкали крилошани – як о. Леонтій Куницький, о. Василь Лаба, о. Ковальський, о. Тит Войнаровський, о.мітрат Базюк , о. П’ясецький, а також два єпископи Іван Бучко і Никита Будка. В цьому забудуванні мешкало около 180 людей, які були пов’язані по своїй спеціальності із церковним життям. Музей є прекрасним здобутком для історії і культури українського народу. Дай Боже, щоб працівникам музею ще більше удалося зібрати матеріалів, щоб пам’ятка про Незабутнього дорогого Митрополита закріпилася серед українського Народу.
Іриней Гавриїл Костельник. 22 травня 1992р. Це моя перша із відвідин Львова по 49 роках.»
