Юрій Щур
Серед найбільш важливих справ попередньої оперативної перевірки, заведених у вересні 1957 року апаратом 4 відділу УКГБ Кримської області, була й справа на уродженця села Чесники, сучасного Замойского повяту Люблінського воєводства Польщі Миколи Гарасюка. На той час він мешкав у селі Калинівка Ленінського району. До переселення ж на Кримський півострів, Гарасюк проживав у селі Малий Житин (сучасного Рівненського району Рівненської області).
У червні 1947 року Микола Гарасюк був заарештований і за зраду Батьківщини та антирадянську діяльність 6 вересня того ж року засуджений Військовим трибуналом військ МВД Рівненської області до 10 років таборів. Присуд відбував у Карагандинському таборі, де входив до найближчого оточення колишнього керівника референтури зовнішніх зв’язків Проводу ОУН Михайла Степаняка. За даними КГБ, у таборі Гарасюк належав до антирадянської підпільної групи, яку також очолював Степаняк. З останнім Гарасюк підтримував зв’язки й після звільнення з ув’язнення. Зокрема, за його завданням їздив до тодішнього Ленінграда (причини поїздки невстановлені) та відвідував різних людей на території України. зокрема у Києві мав зустрітися з Хоменом та Гаврилівим.
Листування Степаняка й Гарасюка здійснювалося через брата останнього, який мешкав у рідному селі. Він, після отримання нових листів, особисто привозив їх до брата. Микола ж також підтримував листування з жителем Закарпатської області Василем Гурзаном, який проходив по агентурній розробці «Омут», що її провадили місцеві КГБісти. Серед іншого, в листах до Степаняка Гарасюк писав, що залишається вірним ідеалам націоналізму.
Для своєрідного реагування і отримання для негласного прочитання листів фігуранта розробки та його зв’язків, співробітники КГБ Кримської області встановили оперативний зв’язок із співробітниками контори зв’язку за місцем проживання Гарасюка. Завдяки допомозі довіреної особи Іванцової, КГБ стало відомо що на адресу Гарасюка також надходять листи від Стефана Вуюцького та Сасіборського з Караганди.
На час розробки Микола Гарасюк із загальних робіт у колгоспі був переведений на обліковця бригади й був на випробувальному терміні. Відповідно, щоб втриматися на роботі, запопадливо ставився до бригадира колгоспу Євгена Степанова. Цим вирішили скористатися у КГБ. Із Степановим було встановлено оперативний контакт і відправлено до Гарасюка для вивчення зв’язків та настроїв останнього. Паралельно із цим серед оточення Гарасюка було підібрано Анатолія Каравайчука як кандидатуру для вербовки в якості агента.
Крім цього, в розробку Миколи Гарасюка було введено цінного агента «Любомира» (під цим псевдонімом працював Володимир Вечерський). В КГБ доповідали, що агент у 1944 році на Івано-Франківщині вступив до ОУН та приєднався до повстанського відділу Василя Андрусяка («Різуна»). Пізніше був у відділах «Гамалії», «Бобика», «Хмари» й інших. Потім – учасник охорони слідчого СБ Станіславського окружного Проводу, потім в охороні референта СБ Богородчанського району «Плая». Після цього був технічним референтом в Станіславському окружному Проводі ОУН.
У вересні 1950 року разом із полковником УПА Миколою Твердохлібом («Громом») перебував на території Наддвірнянського району. У 1951-1952 роках очолював референтуру пропаганди місцевого Проводу, підтримував зв’язки із «Громом», «Хмарою», «Деркачем», «Зубом», «Дубом» та іншими.
16 листопада під час проведення чекістсько-військової операції майбутній агент потрапив до полону, а 23 грудня був завербований МГБ. Співпрацюючи з совєтськими органами державної безпеки, «Любомир» брав участь у спецоперації із захоплення «Богуна» та проти відділів «Деркача» й «Зуба», а також у заходах з розшуку провідника «Грома».
КГБісти писали, що «агент «Любомир» характеризується позитивно, ініціативний, конспіративний, винахідливий, виступає із раціональними пропозиціями, дисциплінований, грамотний, легко може налагоджувати зв’язки із особами, які цікавлять КГБ. Фізично здоровий, проживає разом із дружиною, яка є агентом КГБ «Кіра».
Для розробки Гарасюка, агента «Любмира» було переведено із Сакського району Кримської області до колгоспу, де той мешкав. Між ними обома було встановлено довірчі стосунки. 14 листопада 1957 року агент «Любомир» писав у донесенні, що Гарасюк у розмовах на політичні теми висловлюється досить обережно. Разом із тим, під час обговорення ідеологічної платформи ОУН, говорив, що всеціло підтримує ідеологію націоналізму, автором якої був Дмитро Донцов.
Паралельно із цим, розробка здійснювалася і зі сторони Закарпатського КГБ. Звідти до Гарасюка мав приїхати агент «Соколов». Перед цим він мав вийти на зв’язок із Гурзаном і поміж іншим розповісти про плани виїхати до Криму на лікування в протитуберкульозний диспансер. Очікувалося, що Гурзан намагатиметься сам вивести агента на свого кримського знайомого. У 1957 році, однак, цю комбінацію влаштувати не вдалося, оскільки агент «Соколов» захворів.
