Володимир Сергійчук: Голодомор- Геноцид 1932 – 1933, правду не сховати

Трагедія Голодомору-геноциду українців відбилася в багатьох свідченнях – найбільш вражаючими є спомини очевидців, якими передається вся палітра великої загрози для існування нашої нації. Саме живе слово давало можливість відчути всю розпуку бездержавної нації, якій більшовицька Москва мстилася за вічне прагнення волі.

Дуже важко визначити кількість жертв Голодомору в Україні, бо ж далеко не скрізь збереглися навіть зафіксовані тоді свідоцтва про смерть невинно убієнних. А що вже казати про долю тих голодних, безіменні тіла котрих у кращому випадку стягнули у величезні могили біля залізничних станцій, річкових портів чи прохідних великих будов на кшталт Дніпрогесу – інші ешелонами вивозилися, скажімо, з Конотопа чи Дніпропетровська в східному напрямку. А скільки ще виорюватимуться біля польових шляхів кістки невідомих жертв цього страхітливого злочину. Чиїсь же замулилися у водах Дністра чи Збруча, в поліських болотах, коли голодні українці пробували вплав добратися з «комуністичного раю» до капіталістичного світу за шматком хліба.

За рідкісним випадком збереглися матеріали про рух населення протягом 1920-х – 1930-х років лише в окремих населених пунктах. І саме такі документи показують, наскільки неповна радянська статистика щодо втрат у період Голодомору-геноциду. Один з таких прикладів – Сенча Полтавської області. Щодо зазначених втрат у цьому населеному пункті, у Вікіпедії вказується про щонайменше 281 жертву. Але що можемо довідатися з аналізу руху населення за первинними документами, які збереглися в Державному архіві Полтавської області.

Всесоюзний перепис населення 1926 року зафіксував у Сенчі 3.322 особи. З того часу щороку тут збільшувалася чисельність мешканців – аж до 1932 приріст коливався в межах 58 – 81 особа. Народжувалося по 128 – 152, а помирало – вдвічі менше. Тож на початок 1932 року населення Сенчі сягнуло 3.669 мешканців. І незважаючи на те, що тоді різко впала народжуваність і зросла смертність, на початку 1933 в цілому додалося ще 11 жителів.

Якщо віднесемо на природні втрати до 1932 року 10 відсотків, то всерівно виникає закономірне питання: а де ще 458 дітей з 838 народжених у 1927 – 1933 роках, це – понад 45 відсотків…

Завдяки збереженим документам можемо констатувати, що втрати набагато більші, майже в чотири рази, бо мало б бути на час Всесоюзного перепису 1939 року 3.503 жителів, а виявилося – тільки 2.555. З них народжених у 1933 залишалося 22, у 1932-му – 31, у 1931-му – 42, 1930-му – 53, 1929-му – 50, 1928-му – 47, 1927-му – 51…

Так, найбільше постраждали діти. І не тільки в Сенчі, а й по всій радянській Україні:

І на наших етнічних розселеннях на Кубані, Нижньому Подонні, Слобожанщині, Поволжі, Казахстані була подібна картина…

Тож згідно історико-криміналістичної експертизи маємо: втрати українців в 1932 – 1933 роках в УСРР становили 9 мільйонів 108 тисяч 500 осіб, на Північному Кавказі – 1 мільйон 400 391тисяча 500…

Не забуваймо ніколи про це: в радості й годину тяжкую!

Професор Володимир Сергійчук звернувся до виконуючої обов’язки генеральної директорки Національного музею Голодомору-геноциду пані Лесі Гасиджак з проханням поширити проект цього буклету масовим накладом.