Чуєш, брате мій?…
Їх було двоє, синів Пимена Євтимовича: Сергій і Варфоломій. Обидва – активні учасники Української революції 1917-1921 рр. Старший, Варфоломій – випускник Чугуївського військового училища, вже повоював на фронтах І Світової війни, згодом став одним з організаторів Військового клубу ім. Полуботка, відтак, спільно з Миколою Міхновським, займався українізацією полків російської армії, в той час, як молодший тільки починав доросле життя.
Пізніше обом братам довелося брати участь у багатьох воєнних подіях тих часів: обидва після війни опинилися в таборах Польщі, обидва успішно пробували письменницьке і журналістське перо (Варфоломій, як автор цікавих історичних розвідок з історії І Визвольних Змагань та «Московсько-українського словника для військових», а Сергій, – як член редколегій журналів «Український ветеран» і «Немезіда», що виходили в Польщі). Обидва в роки ІІ Світової війни стали вояками дивізії «Галичина». Обом братам судилося знайти вічний спочинок на чужині: Варфоломій помер у Німеччині 1950 р., напередодні запланованого від’їзду до США, а Сергій – 29 травня 1964 р. в Англії, в м. Дарбі, де постійно мешкав після переселення з Німеччини. Сьогодні мова піде про нього.
Ті, хто вижив…
В 100-річчя бою під Крутами 30 Січня 2018 року на сайті «Історична правда» з’явилася стаття історика Юрія Юзича «Ті, що вижили. 37 портретів крутянців». Серед багатьох імен увагу української громади у Великій Британії найбільше привернули ті, чиї останки тут покояться. З ініціативи Української Інформаційної Служби в Лондоні, працівник якої, Володимир Павлюк, сконтактувався з нашою громадою в Дарбі, почалися пошуки. Перш за все дослідник з Дарбі Роман Сурма знайшов у цвинтарній книзі «Nottingham Road cemetery» за 1964 рік запис про поховання Сергія Євтимовича, де було вказане місце. Далі вдалося розшукати онуків героя: Сергія та Михайла Євтимовичів, які мешкають у Німеччині і нічого досі не знали про життя свого діда. Після цього почалася підготовка до встановлення пам’ятника.
Посвячення пам’ятника на могилі
Через 55 років після смерті Сергія Євтимовича на його могилі було проведено пам’ятні заходи, де його вперше вшановували, як учасника бою під Крутами. Посвячення пам’ятника розпочалося о 12 год. на кладовищі Нотінгам Роад в Дарбі 21 вересня 2019 року.
Серед присутніх на святі: Андрій Марченко з посольства України у Великій Британії, родина з Німеччини – онуки Сергія Євтимовича – Сергій Євтимович і його дружина Евелін та Михайло Євтимович, а також представники від головної Управи Союзу Українців у Великобританії, від головної Управи Спілки Української Молоді у Великобританії, від головної Управи Пласту Великобританії та представники від головної Управи Організації Українських Жінок Великобританії, голови і представники від Управ СУБу, СУМу, Пласту та ОУЖ в м. Дарбі. Також прибули представники Української інформаційної служби з Лондону.
Посвячення пам’ятника та молебень були проведені священиком УАПЦ о. Богданом Матвійчуком та священиком УГКЦ о. Давидом Сеником. Після посвячення присутні заспівали пісню «Журавлі» («Чуєш, брате мій»). Це вже давно стало традицією поминати померлого українця на чужині словами цієї пісні. Але цього дня вона сприймалася особливо зворушливо, адже востаннє її, мабуть співали на могилі 55 років тому.
Квіти до пам’ятника Сергію Євтимовичу поклали онуки героя, пан Андрій Марченко – радник-посланник посольства України та представники українських організацій.
Після посвячення і пам’ятних фотографій свято продовжилося в Українській домівці СУБу «Левада» в м. Дарбі. Ведучим цього заходу був голова СУБу в Дарбі Йосип Купранець. З привітальним словом родині та відзначенням важливості цього свята сьогодні виступив Андрій Марченко. Він підкреслив, що вшанування героя бою під Крутами в час, коли ми святкуємо 100-річчя Української революції 1917-1921 рр., особливо знаменно. Тим більше, що події останніх п’яти років дають нам багато матеріалу для осмислення історичних паралелей: іде війна з тим самим ворогом і методи боротьби, включаючи інформаційну й ідеологічну війну вживаються ті самі.
Мирослава Матвіївська з Української Інформаційної Служби виступила з історичним дослідженням, яке розкриває деталі бою під Крутами, міжнародні обставини того часу, характеризує учасників та підкреслює стратегічну важливості цього бою для підписання договору у Брест-Литовську. Доповідь супроводжувалася демонстрацією слайдів і викликала великий інтерес.
«Сяки-таки дає собі раду»
Історик Роман Сурма поділився дуже ґрунтовним дослідженням про життя й діяльність Сергія Євтимовича, його брата Варфоломія та назвав джерела, якими він користувався в дослідженні. Це список українців з Ріміні (Італія), де є й прізвище Сергія Євтимовича, матеріали різних публікацій з українських газет, які виходили на Заході. Так, увагу слухачів привернула історія, коли Євтимович виступив в одній газеті на захист Олени Теліги від переслідувань польською владою. Виявляється, вони були знайомі.
Дуже добре характеризує матеріальне становище українських емігрантів остання сторінка часопису, де подаються адреси українських ветеранів – учасників бою під Крутами та інших подій. Є тут прізвище і Аверкія Гончаренка, і Володимира Яніва, і Сергія Євтимовича. Становище останнього описано коротко: «Сяки-таки дає собі раду». Дійсно, і це зазначають багато істориків, які вивчають цю тему, – матеріальні умови міжвоєнних емігрантів були дуже тяжкими. Але це ще більше підкреслює важливість організації суспільного життя, яке вони побудували, незважаючи на перешкоди.
На умовах перебування українців в еміграції, непростих обставинах, в яких починалося організоване українське життя у Великій Британії зкпинився і Федір Курляк – Генеральний Секретар СУБу, який також відзначив важливість пам’яті про бій під Крутами та привітав онуків героя. Він також відзначив важливість зворушливої пісні «Журавлі» («Чуєш, брате мій») для всіх українців поза межами України і процитував її блискучий англомовний переклад авторства Віри Річ.
Онук героя, Сергій Євтимович, ледве стримуючи сльози зворушення, від всього серця подякував громаді м. Дарбі, а зокрема Романові та Наді Сурмі, всім присутнім, за зусилля і працю в розшуках могили та інформації про їхнього дідуся.
На черзі – належне вшанування пам’яті інших крутянців, які знайшли вічний спочинок у далекій Британії.
Геннадій Іванущенко, Мирослава Матвіївська (УІС-Лондон)
