Ця справа мусить отримати продовження. І хоча українська Феміда не працює за принципом прецедентного права, реальний вислід розслідування вбивства українських патріотів у далекому 1952 році тодішнім капітаном МГБ, незалежно від покарання, яке він сьогодні отримає, має стати моральним прецедентом. Україні давно пора очиститися і провести чітку межу між добром і злом, між героями і катами.
Отож, 12 квітня у Генеральній прокуратурі зареєстровано заяву громадського діяча, координатора Національного центру правозахисту Дениса Поліщука про жорстокий злочин вчинений проти борців за волю України, внаслідок якого загинули троє оунівців, у тім числі й видатний художник Ніл Хасевич.
Свого часу Національний центр правозахисту з власної ініціативи ініціював розслідування цього вбивства.
Ніл ХасевичЯк зясували громадські діячі з архівних документів, злочин стався на світанку 4 березня 1952 року. Офіцер держбезпеки Борис Стекляр, спільно з іншими чекістами, закидав криївку з художником бойовими гранатами, у результаті чого загинув Хасевич та двоє підпільників ОУН – Антон Мельничук і В’ячеслав Антонюк. Згодом пошматоване тіло художника показово було виставлено для залякування мешканців.
«Злочинні діяння офіцера держбезпеки Стекляра не мають терміну давності. Замість притягнення до кримінальної відповідальності та ув’язнення вбивці українських патріотів, полковник КГБ отримує нагороди та пільги, роздає інтерв’ю російським виданням та вільно пересувається по Рівному», – обурюється у розмові з кореспондентом Форпосту Денис Поліщук.
Національний центр правозахисту зауважує, що попри формальне засудження тоталітарної епохивлада не зробила навіть найменших кроків до засудження її представників, що породжує безкарність та становить загрозу українському народу. Для побудови правової держави та українського громадянського суспільства необхідно відновити історичну справедливість.
Фото з архівної справи про вбивство Ніла Хасевича«Українське законодавство офіційно засуджує комуністичний режим. Водночас засуджувати не означає судити. Жодного судового процесу над організаторами репресій, які тривали аж до 1991 року? так і не було проведено. Україна у цьому плані пішла шляхом країн СНД. Злочини, які не мають терміну давності – вбивства, тортури, – у нас прийнято не згадувати. У Європі, наприклад, підхід до цього питання кардинально відрізняється: Міжнародний Трибунал щодо колишньої Югославії, Нюрнберг і тд. Західний світ чітко усвідомив – безкарність породжує безчинства», – каже Поліщук.
«Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” прирівнює захисників Батьківщини з “червоними душогубами”. Учасники військово-чекістських операцій, які здійснювали політику державного терору, що характеризувалася численними порушеннями прав людини у формі індивідуальних та масових вбивств, отримують величезні пенсії з державного бюджету. Від держави, проти створення якої вони і воювали.
Ми не допустимо потрійного злочину: зневаги над справжніми захисниками, розкрадання державного бюджету та узаконення душогубів. Дії останніх є несумісними з основоположними правами і свободами людини і громадянина», – переконаний координатор Національного центру правозахисту.
«Процес Стекляра оголить всі проблеми нашого законодавства. Але, попри все, ми намагатимемося довести справу до логічного завершення. Це дозволить не лише відновити історичну справедливість. Без цього просто не можна рухатися вперед і будувати демократичну Україну. Безкарність породжує безкарність, в чому ми могли переконатися під час подій на Майдані. Злочин має бути розслідувано. Інша річ, який буде висновок з огляду на час, але головне створити прецедент. Є й інші гебісти, чиї імена відомі. Ми будемо розслідувати їхні злочини і виносити це на загал», – каже Форпосту Поліщук.
Політолог Роман Пасічний, викладач кафедри політології та міжнародних відносин «Львівської політехніки», має сумніви щодо успіху справи, однак навіть попри це, вважає розслідування необхідним для держави.
«Потрібно піднімати такі справи проти всіх карателів. Навіть якщо не вдасться досягнути юридичних результатів, ця справа набуде розголосу і політичного контексту, що не менш важливо. Я маю сумнів, щодо логічного завершення справи з адекватним покаранням убивці. Мало шансів на юридичне рішення, адже сучасна Україна є правонаступницею УРСР, від імені якої де-юре творив свої злочини Стекляр. Однак суспільне збурення, викликане цією справою, може змусити наших народних депутатів створити відповідний закон, після прийняття якого душогуби радянської епохи вже не матимуть шансів уникнути покарання», – вважає Роман Пасічний.
На його думку, зараз громадськість має контролювати «справу Стекляра». І якщо того чи таких, як він, не вдасться засудити, то можна хоча би позбавити пільг і «кегебістських» пенсій.
І ще кілька слів про Стекляра, чию діяльність досконало вивчили у Національному центрі правозахисту. «Наша беда это вижившие националисты», – казав свого часу Стекляр в інтерв’ю російському виданню «Япомню». «Ликвидация Зота-Хасевича – лишь один из множества эпизодов у многолетней боевой работе полковника Стекляра» – писав у книжці «Со щитом и мечом» Теодор Гладков.
Заява Дениса Поліщука в ГенпрокуратуруДослідити це «множество эпизодов» громадським діячам доволі важко. Як зазначають у Національному центрі правозахисту, перешкоди до розкриття усіх даних створюють як сам фігурант, так і його «побратими» зі спецслужб. Більше того. Душогуба, напряму причетного до знищення видатного українського художника-графіка Ніла Хасевича та інших патріотів, українська влада неодноразово нагороджувала. Борис Стекляр – кавалер Ордена Богдана Хмельницького, а минулого року управління СБУ у Рівненській області ініціювалойого нагородження медаллю «За заслуги».
«Національний Центр Правозахисту буде надалі ознайомлювати вас зі справою Стекляра. Ми покажемо вам його життя, доб’ємося оприлюднення засекречених архівів. А потім – доведемо справу до суду. Адже злочини проти людства не мають терміну давності. Злочинці будуть покарані згідно закону України», – переконують громадські діячі.
Ця справа мусить отримати продовження…
