В Україну повернувся ще один видатний і багатогранний працівник вільної української науки – ще маловідомий вчений-універсаліст, родом із Чернігова, Василь Дубровський (1897-1966). Під час 2-ої Світової війни учений і громадський діяч, як «неблагонадійний» науковець і ворог комунізму, був змушений покинути рідну землю й емігрувати. Скитальський шлях почався у вересні 1943 року і вів його з Києва – через Львів і Криницю – до Мюнхену. Однак, міграційна мандрівка привела його 1956 р. до США, де він проживав у м.Річмонд, а у травні 1966 р. знайшов там останній спочинок.
Повернення в Україну В.Дубровського відбулося появою та презентацією монографії чернігівської дослідниці Віри Казимір п.н. «Правда і добра воля переможуть. Життя та діяльність Василя Дубровського в Україні (1897-1943)». Публікація появилася завдяки підтримці дочки вченого Світлани Микитчак та її дочки Оксани й онуки Ліни Микитчак, які живуть у Мюнхені й активні в громадському житті, зокрема в Пласті. Для цього вони прибули в Україну і запланували представити широкій публіці названу монографію Віри Казимір у містах, в яких народився, навчався і формувався як учений В.Дубровський, а це були – Чернігів, Ніжин, Харків, і вкінці Київ.
Київська презентація проходила 23 вересня в Інституті рукопису Бібліотеки ім..В.Вернадського. У монографії описано всі етапи життя В.Дубровського, від дитинства і студентства в Чернігові (1897-1914) та Ніжині (1915-1919), відтак – педагогічна праця й наукові дослідження у Чернігові (1919-1925), переїзд для наукової праці до Харкова (1925-1933), а на завершення цього відрізка життя описано долю вченого за часів репресій на Забайкаллі та німецької окупації (1933-1943). Другу половину монографії становлять цінні повоєнні мемуари В.Дубровського про період перебування його в Україні і фотографії з родинного архіву. На стор. 283 можна побачити фотографію подружжя Ольги й Василя Дубровського з 1956 р., перед їхнім від’їздом до США, і їх прощає в далеку емігрантську дорогу проф.Г.Васькович, відомий педагог і викладач УВУ в Мюнхені. В кінці книжки читач має змогу ознайомитися з переліком праць, які авторка використала у своїй монографії, а їхня кількість сягає 149 позицій, тоді коли перелік основної літератури про В.Дубровського нараховує 55 авторів.
Зазначаємо: публікацією монографії зроблено лише перший, найбільше необхідний крок до представлення нинішнім науковцям та студентам В.Дубровського як людини – обдарованої й працелюбної на неозорій ниві української гуманітарної науки, зокрема історичної. Він походив із священичої родини, отримав гарне виховання та солідну й класичну освіту, проявив зацікавлення до різних сфер знань та умінь, так що його можна вважати – істориком, педагогом, архівістом, музеєзнавцем, краєзнавцем і сходознавцем. Цей останній напрямок наукових зацікавлень В.Дубровського виявився несподіваним відкриттям для сучасних українських науковців, які про свого видатного попередника мало знали, або взагалі не здогадувалися про його існування! В.Дубровський виявився знавцем турецької мови, він навіть склав українсько-азербайджанський словник. За словами В.Підвойного, нинішня історико-тюркологічна освіта в Україні без знання про напрацювання В.Дубровського фактично немислима.
У працях та педагогічній діяльності В.Дубровського дослідники відзначають його особистий стиль та продуманий дидактичний підхід. Учений умів мотивувати молодих людей, щоб вони були гордими. Як педагог він радив викладати свої теми в малих гуртках, бо це гуртує молодь у спільноту. Свої різноманітні зацікавлення й таланти він ставив на службу науці та громаді. Він грав на скрипці, знав п’ять мов, працював невтомно і систематично, але головну увагу присвячував історії України.
Монографія побачила світ у привабливому поліграфічному вигляді завдяки відомому харківському видавцеві О.Савчукові. Тепер треба лише побажати, аби зацікавлений читач і дослідник національної історії України ХХ століття зможе ознайомитися також із другим періодом життя і діяльності В.Дубровського, зокрема вивченням осмислених ним спогадів та праць із післявоєнних емігрантських років.
Тим часом українська наукова громадськість вітає повернення вченого-універсаліста Василя Дубровського у національний науково-освітній простір України. І чекає на нові відкриття ще інших постатей – давно забутих і досі невідомих імен українських учених та дослідників, які становлять багатство й широкий засяг вільної української науки.
Андронік Кармелюк
