У межах просвітницького проєкту «Батьки-засновники» Українське радіо створило тематичну передачу про Юрія Немирича – автора проєкту знаменитого Гадяцького договору, державного і військового діяча Гетьманщини, полковника Війська Запорозького, автора праці «Міркування про війну з московитами». У п’ятому випуску подкасту «Батьки-засновники» радіожурналісти Сергій Стуканов і Наталя Соколенко спільно з дослідником Дмитром Шурхалом проаналізували життєпис та найважливіші ідеї непересічного українського політичного діяча та мислителя.
Юрій Немирич написав трактат «Міркування про війну з московитами» у двадцятирічному віці, у 1632 році. «Здолати Московію можна лишень на її території», – дійшов у ньому висновку, що зберіг актуальність донині. «Московія укладає угоди для того, щоб їх не виконувати», – на 250 років раніше від Отто фон Бісмарка влучно добачив схильність москвинів до підступів та брехні.
Саме Немирич, посівши за гетьмана Івана Виговського посаду генерального писаря, став натхненником та ідеологом Гадяцької угоди, котра визнавала суб’єктність та автономію Великого князівства Руського (козацької України-Гетьманщини) в межах оновленої Речі Посполитої. За що Немирич ненавидів і таврував московитів? Чому повернувся до руської православної віри, полишивши протестантизм? Яких прав вимагав для козацької України у Гадяцькій Унії?
Юрій Немирич (1612–1659) народився у містечку Черняхів на Житомирщині. Походив зі старовинної аристократичної родини. Освіту здобував спочатку в академії міста Раків (Польща), а потім упродовж 1630–34 навчався в університетах Лейдена, Амстердама, Оксфорда і Кембриджа. Завершивши навчання в Сорбонні, написав і видав у Парижі твір «Розвідка про Московську війну», присвячений порівняльному аналізові політичного ладу Речі Посполитої і Московського царства. Перу Немирича належить також низка праць релігійного спрямування, у т. ч. видрукуваний у Парижі трактат «Опис і виклад духовного арсеналу християн». Брав участь у війні проти Московського царства 1632–1634 р.
Юрій Немирич представляв інтереси київської шляхти в сеймах Речі Посполитої, де здобув авторитет красномовного лідера. Як протестант у 1646 році зазнав переслідувань з боку королівської влади, був позбавлений значної кількості маєтків і засуджений до вигнання з Речі Посполитої.
Прибув до Чигирина, прийняв православ’я, вдався під протекцію Війська Запорозького та отримав від гетьмана Хмельницького звання козацького полковника, відповідав за дипломатичні зносини Гетьманщини із Швецією і Трансильванією. Після сходження на гетьманство Івана Виговського ввійшов до його оточення. У жовтні 1657 року брав участь у розробці положень українсько-шведського договору.
На початку 1658 року мав істотний вплив на перебіг українсько-польських переговорів. Усвідомлював всю згубність для Гетьманщини промосковського зовнішньополітичного курсу. На початку серпня 1658 р. влада Гетьманщини відкрито виступила проти Москви, що почала втручатися у внутрішньополітичне життя України. Тобто вже через три роки після Переяславської угоди з Московським царством вдалася до її денонсації, уклавши 16 вересня 1658 р. у місті Гадяч на Полтавщині договір, що став першою спробою євроінтеграції України. Гадяцький договір 1658 року готувався Юрієм Немиричем і був підписаний між гетьманом України Іваном Виговським та польським урядом. Документ складався з чотирьох розділів, які передбачали, що Гетьманщина як незалежна держава входила на рівних правах з Польщею і Литвою до складу конфедеративного державного утворення. Територію Гетьманщини складали Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства. Вища законодавча влада належала національним зборам депутатів, які обиралися від усіх земель князівства. Виконавчу владу здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Вибір кандидатів на гетьмана мали здійснювати спільно всі стани українського суспільства—козацтво, шляхта і духовенство. Гетьман очолював збройні сили. Встановлювалися державні посади канцлера, маршалка, підскарбія і вищий судовий трибунал. Все діловодство мало вестися українською мовою. У Києві або іншому місті передбачалося створити монетний двір для карбування власної монети. Армія Гетьманщини мала складатися з 30 тисяч козаків і 10 тисяч найманого війська. Польським військам заборонялося перебувати на території Гетьманщини. У випадку воєнних дій в Україні польські війська, які знаходились на її території, переходили під командування гетьмана. Гарантувалися права та привілеї козацтва. На подання гетьмана щороку сто козаків з кожного полку мали прийматися до шляхетського стану. Православні віруючі зрівнювались у правах з католиками. Греко-католицька (уніатська) церква зберігалася, але не могла поширюватись на нові території. Київська Колегія (Києво-Могилянська Колегія) отримувала такі ж права, як і Краківський університет. Другу академію або університет мали заснувати в іншому місті України. Планувалося відкрити гімназії, колегії та друкарні, «скільки буде потрібно».
Саме Гадяцький договір став причиною агресії Московщини проти Гетьманщини. У липні 1659 р. під Конотопом козацькі війська під командуванням Івана Виговського при підтримці татарської кінноти завдали поразки окупаційним військам Московського царства, що вторглися в Лівобережну Україну. Тоді війську Виговського і союзників вдалося вщент розбити московського ворога під Конотопом. Юрій Немирич теж брав участь у цій переможній битві.
У 2022 році за ініціативи представника Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олега Пустовгара з топонімії древнього українського міста Гадяч прибрали назви, які возвеличували російсько-більшовицького комдива васілія чапаєва, а натомість з’явилися вулиця і провулок на честь Гадяцького Договору; також вулицю і провулок Жовтневі перейменовано на честь видатного українського гетьмана Івана Виговського, який і уклав знаменитий Гадяцький договір. А торік, у 2023 році за ініціативи представника УІНП в Полтавській області Олега Пустовгара та депутатки Гадяцької міської ради Катерини Кулик вулицю і провулок Павлова депутати Гадяцької міської ради перейменували на честь Юрія Немирича.
Полтавський офіс УІНП
