У Лубенській громаді деколонізували топонімію старостинських округів

У межах виконання Законів «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій», «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та ст. 5 п. 4 Закону України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у 20 ст.» сесія Лубенської міської ради прийняла рішення про перейменування низки вулиць і провулків у селах старостинських округів Лубенської громади. Увічнено видатних українців; топонімію очищено від русизмів, скажімо, вулицю Кузнєчна перейменовано на Ковальська; упорядковано назви вулиць шляхом додавання до прізвищ імен. Нові назви опрацьовувалися на засіданнях дорадчого консультативного органу – комісії з реалізації державної політики відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу на території Лубенської територіальної громади за участю представника Українського інституту національної пам’яті (УІНП) в Полтавській області Олега Пустовгара й під головуванням секретаря міської ради Маргарити Комарової. Про це повідомили у Полтавському офісі УІНП.

Городищенська, Гетьманська, Миколаївська – історичні назви замість совєтського «пєрвомая»

Зокрема, топонімічний простір Лубенської громади очищено від назв «Першотравнева». «Поява назв географічних об’єктів на базі поняття «1-е травня» (рос. «1-е мая»), жодним чином не пов’язана з розвитком питомо української топонімії, а була втіленням російської імперської політики радянського зразка. Після завоювання більшовицькою Росією Української Народної Республіки новітня імперська влада поширила на територію України відзначення 1 травня як одного з основних більшовицьких свят. Отже, святкування цього дня набуло політичного та ідеолого-пропагандистського забарвлення, тісно поєднаного з ідеєю відновлення засобами топоніміки єдиного російського імперського простору. Так, згідно з Декретом Ради народних комісарів РСФРР від 14 квітня 1918 р., «Особливій Комісії з народних комісарів просвіти і майна республіки … доручається невідкладно підготувати декорування міста в день 1-го травня та заміну написів, емблем, назв вулиць, гербів і т. п. новими, що відображають ідеї й почуття революційної трудової Росії». На території України масштабні перейменування на честь „пролетарського“ свята стали яскравим прикладом масової ідеологічної топонімічної номінації, спрямованої на глорифікацію пролетаріату як гегемона класової боротьби, рушійної сили Жовтневого перевороту 1917 р. та майбутньої «світової революції», а гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» стало незмінним елементом державного герба відновленої у вигляді СРСР Російської імперії та союзних радянських республік»,— говориться у фаховому висновку Експертної комісії УІНП

У селі Вищий Булатець за ініціативи Олега Пустовгара вул. Першотравневу перейменовано на Гетьманську. «Село Вищий Булатець входило до Лубенської першої сотні Лубенського полку. У жовтні 1658 року гетьман України Іван Виговський відновив Лубенський полк Гетьманщини і сотня відтоді перебувала у його складі як полкова аж до 1782 р. — коли російська імперія зліквідувала полково-сотенний устрій Лівобережної України. 3 березня 1752 р. гетьман Кирило Розумовський підтвердив полковнику Лубенського повіту Івану Кулябці право опікуватися селом у Лукімській козацькій сотні й селами Засулля, Вищий Булатець і Губське у Лубенській козацькій сотні», – сказав Пустовгар.

У селі Калайдинці на пропозицію місцевих селян Першотравнева стала Калиновою.

У селі Мацківці вул. Першотравневу на пропозицію Пустовгара назвали Городищенська. «Відтепер цей топонім є позначенням розташування на північ від села Мацківці комплексної пам’ятки природи – Городища. Також ця назва є віддзеркаленням процесу історичного містобудування на історичних землях часів Княжої України-древньої Київської держави Русь. Існує думка багатьох істориків-археологів про те, що залишки городища, розташовані на високому мисі за 3 км на північ від села Мацківці є давньоукраїнським (давньоруським) містом Сніпородом, згаданим у «Списку руських міст далеких та близьких», -прокоментував Пустовгар.

За ініціативи Маргарити Комарової у с. Новаки вул. Першотравневу перейменували на Благовісна, у с. Хорошки – на Благодатна, у с. Тотчине на Хлібна, у с. Березівка – на Польова, а у с. Оріхівка вулиці і провулок 1 Травня – на Чумацькі.

«У селі Ісківці Першотравневу – на Героїв ЗСУ (вшанували полеглих Героїв російсько-української війни), а у селі Михнівці – на Миколаївську з метою актуалізації вагомих сторінок історії села, адже автори праці «Полтавська єпархія в її минулому і сучасності» вказують, що Миколаївська церква в селі Михнівці Лубенського повіту була започаткована близько 1732 року, таким чином, в цей час село уже існувало», – поінформував автор нових назв Олег Пустовгар.

Федір Габелко – діяч української культури і очільник Легіону Симона Петлюри

З ініціативи знаного краєзнавця Олександра Панченка і на пропозицію Олега Пустовгара у селі Березоточа у назві вулиці увічнили пам’ять художника, громадського і театрального діяча, очільника Легіону Симона Петлюри, видавця Федора Габелка (псевдонім Ф. Лубенський) (1918-2017). Народився у родині, висланій із Полтавщини до Казахстану за участь у революційних подіях 1905 р. На початку 1920 року родина повернулася на хутір Гуляївка на Лубенщину. Навчався у школі села Березоточа та на робітфаці Лубенського педінституту. У 1936-1938 рр. відновив навчання в Харківському інституті кінофікації, потім працював у Маріуполі. Учасник Другої світової війни. Перебував у концтаборі, звідки втік. Від 1949 року– в Австралії. Заснував видавництво «Дніпро», видавав церковно-громадський журнал «Наш голос». Був культурно-освітнім референтом Української Громади Австралії, керував вокально-музичною, драматичною і хореографічною студією. У 50-х роках вчителював у товаристві «Рідна школа» в Мельбурні, організував театр імені Леся Курбаса, заснував Українське австралійське мистецьке товариство імені Миколи Лисенка, видавництва «Основа» та «Голос громади». Член УРДП (голова крайового комітету), голова Легіону Симона Петлюри. Засновник і видавець журналу «Прозріння». Автор портретів Тараса Шевченка і Симона Петлюри, пейзажів і акварелей. У 1993 році брав участь у відкритті Меморіалу на честь жертв кремлівського голодомору-геноциду на Кургані скорботи біля Лубен. Детальніше https://tinyurl.mobi/3gNA4

Вояк УПА Руденко Гриць («Сушко»)

Село Вовчик очистили від імені учасника встановлення радянської влади на боці ленінської росії Пономаренка. Натомість у назві цієї вулиці на пропозицію Олега Пустовгара увічнено земляка, уродженця села Вовчик, воїна Української повстанської армії (УПА) Григорія Руденка. Через лави Української повстанської армії пройшли понад 100 тисяч осіб, географія походження яких представлена усіма областями України, зокрема й Полтавщиною. Згідно з дослідженнями, що оприлюднені у виданні «Вояки Української повстанської армії родом з Наддніпрянської України. Книга перша» (автори-упорядники: Коретчук Я.В., Каспрук С.Д., Тимків В.В., Гук В.Ю.; стор. 312) та дослідженнями кандидата історичних наук Віктора Ревегука, у лавах УПА за незалежність України боровся і мешканець села Вовчик (нині Лубенська міська громада) Григорій Руденко. У згаданих наукових дослідженнях розповідається й про славного уродженця Лубенського краю: «Руденко Гриць, «Сушко» народився 23 грудня 1917 року в с. Вовчик Лубенського району. Шофер за фахом. Стрілець УПА, від 12 травня 1944 р. виконував функції ройового, згодом чотового у чині старшого булавного. Був зброярем територіального відділу «Данилів».

Захисники від росіян, козацький сотник Леонтій Слюз, Кобзарська

У селі Калайдинці прибрали з топонімії (а це вулиця і три провулки) ім’я Фьодора Рубцова – російського комуністичного військового діяча СРСР, генерал-майора, уродженця села Кулешове Тульської області, учасника встановлення радянської влади на території Криму (у складі Червоної Армії, 1918 рік), учасника операції із загарбання незалежної держави Фінляндія (радянсько-фінська, або Зимова війна — збройний конфлікт між червоною росією (інша її назва СРСР) і Фінляндією у період від 30 листопада 1939 року до 13 березня 1940 року; під час цього вторгнення командував 66-м стрілковим корпусом армії СРСР). Відтепер цю вулицю за ініціативи місцевих жителів назвали Захисників України. Так пошановано усі покоління захисників від росіян – від Гетьманщини, УНР, УПА до полеглих у сучасній російсько-українській війні.

У с. Ломаки вул. російського діяча Черкесова на пропозицію Олега Пустовгара перейменовано на Леонтія Слюзи. «Село Ломаки входило до Сенчанської сотні Лубенського полку Гетьманщини. На честь українського військового діяча другої половини 17 століття, сотника, прибічника гетьмана Івана Мазепи Леонтія Васильовича Слюза. Уперше сенчанським сотником Слюз згадується в 1685 році, а востаннє— в 1695 році. Слюз був найпомітнішим сенчанським сотником 17 століття», – розповів Олег Пустовгар.

У с. Піски вулицю, названу іменем члена ЦК КПРС у 1923—1976 роках Анастаса Міконяна перейменовано на Кобзарську.

Уточнили імена видатних особистостей

Щоб чітко визначати особистостей, на честь яких названі вулиці, додали імена до прізвищ.

Наприклад, вулиця Шевченка – на Тараса Шевченка (не футболіста, а пророка Української Нації), вулиця Сковороди на Григорія Сковороди (не кухонного пристрою, а видатного українського філософа).

Також уточнили імена:

– Петра Гавсевича (український учений-агроном, фундатор першої в Україні Дослідної станції лікарських рослин в Лубнах, організатор заводу ефірних олій, громадський діяч);

– Олександра Чужбинського (письменник, етнограф, життя пов’язане із Лубенським краєм, детально на сайті УІНП) https://tinyurl.mobi/3jG5h;

– Миколи Гоголя (не козацького діяча доби Руїни Остапа Гоголя, а письменника, автора праці «Роздуми про Мазепу» https://tinyurl.mobi/3hbTm);

– вул. Михайла Драгоманова;

– вул. Анастасія Зайкевича (вчений-агроном, фізіолог рослин, етнограф, уродженець Лубенщини);

– вул. Богдана Кизима (козацький сотник, сподвижник Після відновлення православної ієрархії в Україні за дорученням П. Конашевича-Сагайдачного супроводжував єрусалимського патріарха Теофана III до кордонів Речі Посполитої під час його місії в Україні. Брав участь (у ранзі сотника) у Хотинській війні 1621 року , учасник і один із провідників козацького повстання 1638 біля Лубен);

– вул. Ольги Кобилянської;

-Михайла Коренецького (діяч Лубенської громади Революційної Української Партії (РУП);

– Івана Котляревського (а не Петра Котляревського – генерала від інфантерії Російської імператорської армії, завойовника території сучасного Азербайджану);

– Михайла Коцюбинського (а не члена ЦК КП (б)У Юрія Коцюбинського);

– Максима Кривоноса;

– Івана Луценка (не на звеличення міліціонера СРСР Івана Володимировича Луценка, а на пошану історика козацької доби, лікаря, діяча УНР і «Просвіти», життя якого пов’язане з Лубнами Івана Митрофановича, детальніше на сторінках УІНП тут https://tinyurl.mobi/ThEb і тут https://tinyurl.mobi/3jG5v