Розпорядженням в.о. Лохвицького міського голови з топонімії населених пунктів Лохвицької міської територіальної громади Миргородського району усунено 48 російських і комуністичних ворожих колоніальних маркерів. Зокрема у межах виконання закону «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» перейменування назв вулиць і провулків відбулися у місті Лохвиця та селах Свиридівка, Беребениці, Білогорілка, Гиряві Ісківці, Жабки, Криниця, Лука, Млини, Нове, Погарщина, Риги, Романиха, Степуки, Токарі і Яшники. Про це повідомили у Полтавському офісі Українського інституту національної пам’яті (УІНП).
У Лохвиці:
– очистилися від імені російського комуністичного військового злочинця Ватутіна, перейменувавши цю вулицю на честь Сергія Войтера. Він народився 13 березня 1979 року у Лохвиці. Закінчив вище військове командне училище. Уже в перший рік російсько-української війни, у 2014 році як доброволець, став на захист незалежності України. Службу проходив спочатку в добровольчому батальйоні «Донбас», потім підписав контракт і продовжив службу у 16 окремому мотопіхотному батальйоні 58 окремої мотопіхотної бригади Збройних Сил України, що був сформований на Полтавщині. Пройшов Іловайськ, Дебальцеве, Авдіївку. 19 серпня 2017 року Герой отримав важке вогнепальне поранення грудної клітини під час бою з російськими загарбниками та їх сепаратистськими прихвоснями біля села Кримське Новоайдарівського району Луганської області. 26 серпня 2017 року Сергій Войтер помер у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону міста Харків. Похований у місті Лохвиця. Нагороджений відзнакою командувача військ оперативного командування «Південь» «За оборону Маріуполя», почесною відзнакою «Учасник бойових дій», медаллю батальйону «Донбас» «За відвагу», медаллю «За оборону рідної держави», знаком народної пошани «Обов’язок, виконаний із честю». Указом Президента України № 42/2018 від 26 лютого 2018 року, «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
-вул. комуніста Федоряки перейменовано на честь видатного земляка, хорового диригента, першого керівника знаменитої капели «Думка» Нестора Городовенка.
«Він народився у с. Венславах на Полтавщині (нині це село належить до Ригівського старостинського округу Лохвицької міської громади). 1907 року закінчив Глухівський педагогічний інститут, працював у навчальних закладах Лохвиці, Переяслава, с. Ольгополя на Вінничині, де викладав співи й керував хорами. Від 1917 року — у Києві: викладач співу 2-ї української гімназії, керівник хорів Університету св. Володимира та Всеукраїнської учительської спілки. Майже двадцять років (1919-37) був художнім керівником і головним диригентом капели «Думка», під орудою якого стала кращим українським хором і отримала міжнародне визнання. Величезний репертуар капели охоплював музику народного багатоголосся, українську та світову класику, а також модерну хорову музику, твори великої форми. Тріумфальними були виступи капели 1929 у Парижі, Ліоні, Бордо, Марселі та інших містах Франції з програмами європейської класики, а також творами українських композиторів і народними піснями. Хвилі війни закинули дириґента спершу до Галичини, згодом — до Німеччини. Під час 2 світової війни був диригентом Української народної хорової капели в Києві (1942–1943 рр.), керівником хору ім. Миколи Леонтовича Інституту народної творчості у Львові (1943–1944 рр.). 1945 року в таборах у Баварії організував хор «Україна», з яким проводив концертну діяльність. Від 1949 року постійно жив у Канаді, де в Монреалі організував і очолив хор «Україна». Під умілою рукою Нестора Городовенка колектив досяг високої досконалості хорового співу та став одним із найкращих хорових колективів Північної Америки. Загалом за 15 років керівництва «Україною» маестро опрацював майже 500 творів. З ініціативи УІНП у 2021 році сторіччя заснування Всеукраїнського музичного товариства імені Миколи Леонтовича, серед фундаторів якого був і Нестор Городовенко відзначалося на державному рівні», – розповів представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар.
-вул. Горького (російський, пізніше радянський «пролетарський» письменник, один із провідних ідеологів комуністичного тоталітарного режиму. співтворець наклепницької кампанії, спрямованої проти голови Директорії УНР Симона Петлюри) перейменовано на Свободи, вул Комарова (російський космонавт) на Єдності , а вул.Кирпоноса (військовий діяч Росії і СРСР, під час агресії СРСР проти незалежної та демократичної Фінляндії М. Кирпонос командував 70-ою стрілецькою дивізією 7-ої армії загарбників) –на Соборну. Нові назви символізують свободолюбні, незалежницькі устремління українців, єднання нації, її соборність в боротьбі проти хижих московських орд;
-відновлено історичні назви: вулиці Бурмистенка (секретар місцевого комітету комуністичної партії) – Іванівська; Маяковського (російський поет, автор сценарію п’єси до десятиріччя Жовтневого більшовицького перевороту у Росії «Октябрюхов і Декабрюхов») – Левадна; Рикова-Благовіщенська;
–пошановано у назвах видатного композитора Миколу Лисенка та поета-пісняра Дмитра Луценка;
-прибрано з топонімії назви звеличення російської диверсантки і комсомолки Зої Космодем’янської (тепер Квіткова)та військовослужбовця армії СРСР з російського регіону Башкорстан Матросова (тепер Джерельна) та льотчика СРСР, учасника акції з пропаганди мілітаризму і російської радянської імперської політики: першого в СРСР повітряного параду з прольотом над Червоною площею у Москві Чкалова (тепер Паркова);
-вул. Квартал Мічурінський перейменували на Європейську. Нова назва символізує європейський вектор розвитку України;
-вул.Мічурінську на пошану багаторічного ректора Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди, доктора педагогічних наук, професора, академіка-засновника Національної академії педагогічних наук України, Почесного громадянина міста Лохвиця Івана Прокопенка.
-вулицям і провулкам Пушкіна (російський письменник, який оспівував загарбницькі війни Російської імперії, детальніше https://poltava.to/project/7403/) присвоїли назву Ярослава Мудрого. Так пошановано славетного київського князя. Зійшов на київський престол 1019 року. Правив 35 років, ці роки були «золотими» для Княжої України- древньої Київської держави Русь. Епоха Ярослава Мудрого означилася зміцненням авторитету Княжої Руси-України як сильної християнської держави, розширенням дипломатичних зв’язків з провідними державами Європи, розквітом будівництва, освіти та літописання, укладанням першого писаного зводу законів.
У селі Білогорілка
вул. Першотравневу назвали на честь свого земляка, захисника від росіян Костянтина Мандрики. Майбутній воїн народився 25 жовтня 1988 року у селі Білогорілка на Полтавщині. Після школи закінчив Полтавське ПТУ №3, отримавши спеціальність слюсаря. З 25 жовтня 2007 року по 22 жовтня 2008 року проходив військову строкову службу в лавах ЗСУ. Після повномасштабного ворожого вторгнення військ російської федерації 5 квітня 2022 року був мобілізований до лав Збройних сил України. Мав звання старшого солдата, служив на посаді стрільця. 2 липня 2022 року в населеному пункті Уди Богодухівського району Харківської області під час ворожого артилерійського обстрілу Мандрика Костянтин отримав несумісне з життям осколкове поранення. «Всі знали Костянтина як доброзичливого товариша, щирого друга, справжнього трудівника, який не боявся ніякої роботи. Для родини він був турботливим сином, люблячим чоловіком і батьком.
Для громади – одним із тих Героїв, воїнів, яким ми щодня дякуємо за те, що бачимо ранок за вікном, за блакитне небо над нашими головами, за віру в перемогу. 4 липня 2022 року місто Лохвиця зустрічало тіло загиблого, створивши живий коридор по маршруту вул. Сенчанська, Героїв України – Шевченка, Сковороди. Цього ж дня Костянтина Мандрику поховали на Іванівському кладовищі в м. Лохвиця», – розповідається на сайті Лохвицької міської ради.
У селі Бербениці:
вул.Гагаріна на Героїв України, а вул. Чкалова перейменували на пошану земляка Олександра Козаченка. Він народився 21 вересня 1982 року в селі Бербениці. До 9-го класу навчався у Бербеницькій ЗОШ, потім – у Луценківській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Після закінчення 11 класів вступив у ПТУ в с. Дігтярі Чернігівської області, де здобув спеціальність тракториста. Після строкової служби в українській армії Олександр повернувся у рідне село і працював за спеціальністю на підприємствах сільськогосподарської галузі. У мирному житті останні роки трудився трактористом у ТОВ «Райз-Схід».22 березня 2023 року Олександр Козаченко долучися до Збройних сил України, ставши на захист України від російського ворога. Служив у званні солдата у 127-й бригаді територіальної оборони. Непоправне сталося 16 травня 2023 року на Донеччині – при виконанні службових обов’язків по захисту територіальної цілісності та суверенітету України під час збройної агресії з боку російської федерації в районі населеного пункту Оріхово-Василівка Бахмутського району Козаченко Олександр Миколайович зник безвісти. Інформація про його загибель підтвердилася у вересні 2023 року після отримання результатів ДНК-експертизи. Поховали героя 19 вересня 2023 року на кладовищі рідного села.
У селі Гиряві Ісківці
увічнили видатну українську інтелектуалку, поетку, драматургині, перекладачки і громадської діячки Лариса Косач, що увійшла в історію української і європейської літератури під іменем Леся Українка. На її честь перейменували вулицю Гагаріна.
Полтавський офіс УІНП
