Полтавський офіс Українського інституту національної пам’яті (УІНП), відділ культури і туризму Гадяцької громади та місцевий історико-краєзнавчий музей влаштували експонування виставки УІНП «(Не)знана Леся Українка: повернення». У 2021 році з нагоди 150-річчя від дня народження Лесі Українки над її створенням працювали фахівці УІНП та Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького. «Леся Українка, як і вся її родина – приклад для усіх нас, для тих, хто боронить Україну від росіян на фронті і працює на Українську Перемогу в тилу», – наголошують організатори просвітницького проєкту. Усі охочі мешканці Гадяцької громади мають змогу переглянути виставку у Гадяцькому історико-краєзнавчому музеї. Про це повідомили у Полтавському офісі УІНП.
«Цей виставковий проект УІНП є джерелом цікавих відомостей про знакову національну поетесу, драматурга і перекладачку. Відкриваємо заново постать Лесі Українки, спростовуємо стереотипи про постать письменниці, що роками навіювалися російською і комуністичною пропагандою, починаючи від потрактування її походження, самоідентифікації, поглядів та переконань, інтерпретацій творчості», – говориться на офіційному сайті УІНП.
Виставковий проєкт УІНП «(Не)знана Леся Українка: повернення» експонувався у столиці, на Контрактовій площі, в музеї міста Новодністровська Чернівецької області, після чого переїхав до музею поетеси у селі Колодяжному Ковельського району Волинської області. Гадяч став четвертим містом України, де демонструють виставку.
«Гадяч для експонування виставки Інституту нацпам’яті обрано невипадково, адже з ним нерозривно пов’язані життя і творчість Лесі Українки. З літа 1893 року до середини 1906 року майже щоліта мешкала в Гадячі та поблизу міста, в Зеленому гаю. Тут написала свої твори «Порвалася нескінченна розмова», «Роберт Брюс, Король шотландський», «Три хвилини», «Пророк», «Напис на руїні», низку оповідань і статей. Леся Українка облаштовувала в Гадячі громадську бібліотеку-читальню. Тут заприязнилися з учителькою Макаровою, з котрою пізніше листувалася і якій присвятила вірш «Товаришці на спомин». У 1908 році в Гадячі Леся Українка організувала фольклорно-етнографічну експедицію до Миргородського повіту для запису народних дум. Влітку 1904 року в Зеленому гаю художник Красицький намалював портрет письменниці», розповів представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар.
Довідково: Виставка розповідає, про те, що Леся Українка, яка народилася 25 лютого 1871 року в родині дійсного статського радника, мецената, члена «Старої громади» Петра Косача та письменниці Ольги Драгоманової -Косач (Олени Пчілки) походила зі шляхти. Її батько — із заможного українсько-козацького шляхетства, яке мало власний герб і після ліквідації Гетьманщини отримало права російського дворянства, а мати — з роду Драгоманових, що належав до козацької старшини. Спочатку Леся навчалася за програмою матері, яка принципово до 5 класу вчила своїх дітей вдома українською, боячись, аби російська імперська школа їх не зіпсувала. Пізніше вчителі приходили до Лесі додому, бо через туберкульоз кісток, діагностований у десятирічному віці, вона тривалий час була прикута до ліжка. Читати навчилася у 4 роки, у 5 почала писати драматичні твори, у 6 років майстерно вишивала. У 9 років під враженням від засудження тітки Єлі, батькової сестри, на заслання до Сибіру за участь у замаху на шефа російських жандармів написала перший вірш «Надія». У 12 років переклала на українську Гоголівські «Вечори на хуторі біля Диканьки».
Леся досконало вивчила з десяток мов — німецьку, англійську, італійську, польську, болгарську, грецьку, латину, французьку, якою володіла краще, ніж російською, тож перекладала Байрона, Шекспіра, Гейне, Гюго, Гомера. У 19 років для сестер написала підручник «Стародавня історія східних народів». Леся була надзвичайно талановитою і працездатною — свою «Лісову пісню» написала за 12 днів, а поему «Одержима» — за одну ніч. Поетеса могла стати першою в Україні жінкою-композитором, мала абсолютний слух і хист до музики. У 5 років почала грати на роялі і написала власну музичну п’єсу. Вона знала більш як 500 народних пісень, а знайомство з її чоловіком Климентом Квіткою почалося з пропозиції записати ці пісні.
Леся прекрасно малювала, брала уроки у Київській рисувальній школі Олександра Мурашка. Її називали першою жінкою-мариністкою в українському мистецтві. На жаль, збереглася лише одна її картина, написана олійними фарбами. Аристократична родина Косачів усіляко підкреслювала свою українськість. Уся сім’я розмовляла українською, діти носили народні строї. Коли у Києві початку XX ст. після вбивства російського імператора Олександра II почався період реакції, на всю столицю залишилося тільки три такі родини—Лисенків, Старицьких і Косачів. А у 1903 році, на відкритті у Полтаві пам’ятника Івану Котляревському, де зібралися видатні письменники і діячі, мати Лесі— Олена Пчілка—проігнорувала заборону влади виступали українською і звернулася до присутніх рідною мовою.
Для перегляду у інтернет форматах кожен охочий може завантажити виставку на свій гаджет або комп’ютер за цим посиланням https://mega.nz/folder/dhhAVLRR#nguJaxyi7Mgybi9hksZXBw
Полтавський офіс УІНП
