Я пригадую його зовсім ще хлопчиськом. На початку 90-х чимало таких забігали до нас в Спілку Української Молоді «Сумщина», яку я в ті часи очолював. Хтось так само раптово (чи випадково) з’явившись, раптово (і закономірно) зникав з обрію, а хтось залишався всерйоз і надовго. Цей світлочубий підліток-школяр одразу ж привернув мою увагу. Допитливі, розумні очі, цікаві посутні запитання, підсунув йому «Націоналізм» Донцова…
Хлопчина не просто залишився в Спілці, він відіграв в її історії неабияку роль, і не лише в історії СУМу, але, без жодного перебільшення, в історії всього молодіжного руху Сумщини, очолюючи Спілку та Сумський обласний комітет молодіжних організацій входячи до керівництва МНК, та і пізніше, вже неформально опікуючись молодіжним патріотичним рухом як член обласного Проводу бандерівської ОУН. Про цю, бандерівську грань його, друга «Поляка», діяльності мало хто знав. Це не афішується, тут просто працюється на результат.
На відзначенні 15-річчя СУМ «Сумщина» в лютому 2005 року Іра Меркун, на той час лідер щойно створеного після Революції на траві Студентського Братства Сумщини, напівжартома сказала: «Наша мама – Спілка Української Молоді «Сумщина», а тато – Віктор Рог», на що я відповів, що я лише задав старт і темп, а батьком їхнім слід вважати саме Сахнюка, того, хто взяв на себе відповідальність у непрості часи і з честю витримав важкі випробування.
Марафонець, людина великої волі і твердого характеру. Всі, хто його знав, не могли не піддатися його харизмі, його жарти ми ще довго будемо згадувати, як і багато іншого: спільні таборування, походи, сплави, вишколи, семінари, збори і конференції, наради і акції… Ми будемо перечитувати його статті, будемо згадувати кумедні і зовсім не смішні історії. Ми будемо допомагати його родині, ми будемо намагатися бути чи стати такими, якими би він хотів нас бачити.
3 лютого ми прощалися з Георгієм. Опечалені невимовним горем. Згуртовані одним болем, злютовані одною ідеєю. Всі, ті хто починали 30 років тому, і ті, хто лише нещодавно став під червоно-чорний стяг.
Пам’ятаємо, пробачте, що не вберегли.
Віктор Рог
