15 лютого 1920 року в Золотоноші Полтавської губернії (нині Черкаська область) під час 1 – го Зимового Походу відбувся бій кінного полку Чорних Запорожців Армії УНР з більшовиками.
«Чорні запорожці» – одне із найлегендарніших, елітних збройних формувань Армії УНР. Загін існував у 1918-1920 роках, тобто за часів Української народної республіки та Української держави Павла Скоропадського. Спочатку це була кінна сотня, потім кінний дивізіон, а з березня 1919 року – 1-й кінний полк, що носив ім’я «Чорних запорожців» вже офіційно. Назву вони отримали через чорну уніформу. За козацькі шапки з матерчатими шликами загін неофіційно називали чорношличниками. До сучасного Запоріжжя (яке тоді називалося Олександрівськом) загін стосунку не має. Як і Запорізький полк, дивізія та корпус, до складу яких входили Чорні запорожці. Це була апеляція до славних сторінок української історії – Запорозького козацтва. Знамено полку було чорного кольору, з зображеннями тризуба на одному боці та черепа з кістками на іншому й написами «1-й кінний полк Чорних Запорожців» та «Україна або смерть». Саме Чорні запорожці першими виголосили гасло «Слава Україні!». Воювали з більшовиками, білогвардійцями, махновцями. І воювали добре – полк часто називають найбільш боєздатною та дисциплінованою українською частиною тих часів. Командир полку, уродженець села Березова Лука Миргородського повіту ( нині Гадяцький район Полтавської області) Петро Дяченко помер у США у 1965 році. Його мемуари видані під назвою «Чорні запорожці».
Хата у селі Березова Лука,де народився Петро Дяченко
У них він розповідає, що полк складався з 4 сотень, а в Золотоноші, куди «Чорні запорожці» передислокувалися з сусіднього села Деньги, стояло 2 відділи військ особливого призначення окупаційної Червоної армії загальною кількістю 1000 осіб. Тим не менше «Чорні запорожці», увірвавшись до Золотоноші рано-вранці, здобули станцію і східну половину міста до річки Золотоношка. Головний бій відбувся біля місцевого собору. Протримавшись у Золотоноші до вечора, «Чорні запорожці», з огляду на чисельну перевагу ворога, мусили відступити назад до села Деньги, втративши 2 козаків забитими. Втрати ворога становили при цьому близько 100 осіб.
Золотоноша стала найсхіднішим містом, якого сягнула Армія УНР під час Зимового Походу. Слідом за боєм Чорні Запорожці дістали наказ повертатися на правий берег Дніпра, бо командування Армії УНР отримало вказівку з Кам’янця-Подільського від прем’єр-міністра УНР Ісака Мазепи зосереджувати армію над Південним Бугом з огляду на можливий початок війни Польщі проти Радянської Росії.
Петро Дяченко під час ІІ Світової вступив до «Поліської Січі» Української Повстанської Армії (УПА), пізніше – став командиром Українського легіону самооборони на Холмщині, згодом – очільником 3-го пішого полку Українского визвольного війська, командиром української протипанцерної бригади Української національної армії.
У 2014 році за ініціативи директора Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської облдержадміністрації (нині – регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області) Олега Пустовгара про Петра Дяченка створили короткометражний документальний фільм із серії «Поборники незалежності. Полтавщина».
За матеріалами офіційного сайту УІНП та 72 Окремої механізованої бригади ЗСУ ім. Чорних Запорожців підготовлено Північно-східним міжрегіональним відділом Українського інституту національної пам’яті.
