Володимир Мороз
Григорій Дем’ян – один із найавторитетніших знавців історії національного відродження Галичини, Буковини та Закарпаття ХІХ ст., невтомний збирач українського фольклору, чиї записи за обсягом були чи не найбільшими серед доробків українських дослідників останніх десятиліть. З відновленням незалежності України він займався майже виключно дослідженням боротьби ОУН і УПА 1920–1960-х рр., оскільки, як стверджував сам, “ніколи національно-визвольний рух не був настільки добре підготовленим, організованим; ідейно, політично, юридично і програмово обґрунтованим, масовим, тривалим і героїчним”.
Значна частина творчого доробку Г. Дем’яна побачила світ на шпальтах “Шляху перемоги”. Впродовж грудня 1992 р. – січня 2000 р. він опублікував у газеті 123 статті з історії, етнографії, краєзнавства, фольклористики, освіти, методики, літературознавства, мистецтвознавства, публіцистики.
Основну частину складають біографічні нариси про українських повстанців, які публікувалися під рубрикою “Ми стали волі на сторожі”. Незаперечним є те, що саме статті Г. Дем’яна складали переважну більшість матеріалів цієї рубрики і у 1990-х роках спричинилися до популяризації як повстанської боротьби ОУН і УПА, так і її належного й якісного дослідження. Вони дали поштовх для праці багатьох істориків та краєзнавців і стали зразком для сотень майбутніх публікацій з цієї тематики.
Більшість біографічних нарисів, а всього їх було понад півсотні, стосувалися маловідомих або й невідомих на час виходу статей учасників визвольної боротьби. Зокрема, це стосується постатей повстанських командирів (Василь Ступка-“Тараско”, Іван Захарків-“Артем”, Богдан Вільшинський-“Орел”, Михайло Бобанич-“Трясило”, Михайло Ґуштак-“Євген”, Іван Капало-“Бродяга”, Ілько Ковальчук-“Нанашко”, Михайло Горчин-“Грузин”), керівників повстанської боротьби на Лемківщині (Василь Шевчук-“Кадило”, Володимир Кіт-“Ігор”) та Бойківщині (Федір Онаць-“Вітер”, Кароль Штанглявер-“Хмара”, Осип Мицик-“Донський”, Зіновій Ліщинський-“Сайгор”, Іван Шукатка-“Сомко”, Михайло Вільшинський-“Карпатський”, Володимир Марковський-“Чигирин”, Михайло Кирейта-“Богдан”), пропагандистів (Дмитро Цмоць-“Улас”, Мирон Гребеняк-“Моряк”, Михайло Блозовський-“Сноб’як”, Михайло Соболяк-“Киданець”), жінок-підпільниць (Ганна Черешньовська-“Тетяна”, Степанія Вітрук-“Мирославна”, Ангелина П’ясецька-“Зухра”) та багатьох інших.
Завдяки Г. Дем’яну друком з’явилися цілісні нариси, доповнені важливими невідомими і маловідомими фактами, про таких визначних діячів національно-визвольної боротьби, як Кость Цмоць-“Модест”, Микола Лемик-“Сенишин”, Степан Новицький-“Спец”, Іван Клим-“Митар”-“Бурмач”, Богдана Світлик-Литвинко-“Доля”, Дмитро Клячківський-“Клим Савур”, Мартин Мізерний-“Рен”, Осип Дяків-“Горновий”, Августин Волошин.
Тридцять біографічних нарисів авторства Г. Дем’яна (із тих, що були надруковані в “Шляху перемоги”) згодом опубліковані у збірнику “Бандерівці”, який вийшов у 2000 році в “Українській видавничій спілці”.
Особливо слід відзначити публікації Г. Дем’яна, які стосувалися керівників національно-визвольної боротьби: Олекси Гасина (“Увічнений у пісні героїзм”, 23 січня 1997 р.), Дмитра Грицая (“Повстанський генерал «Перебийніс»”, 5 червня 1997 р.), Романа Шухевича (“Український народ про генерала Романа Шухевича-Тараса Чупринку”, 17 липня 1997 р.), Василя Кука (“Головнокомандувач УПА”, 1 квітня 1998 р.), Євгена Коновальця (“В ідеалах Євгена Коновальця – сила України”, 27 травня 1998 р.), Степана Бандери (“Головний ідейно-політичний і організаційний натхненник творення і боротьби УПА”, 17 березня 1999 р.)
Впродовж листопада 1998 р. – квітня 1999 р. у п’ятнадцятьох числах “Шляху перемоги” друкувалися записані та упорядковані Г. Дем’яном спогади під загальним заголовком “Все для України: Степан Бандера та його родина в народних оповіданнях і переказах”. При цьому Г. Дем’ян закликав усіх, хто знав провідника ОУН, ділитися своїми спогадами про нього. Згодом ці записи увійшли до упорядкованої Г. Дем’яном книги “Степан Бандера та його родина в народних піснях, переказах та спогадах” (Львів, 2006 р.).
Слід зазначити, що в більшості статей Г. Дем’ян використовував фольклорні джерела, постійно акцентуючи їх важливість і надзвичайну актуальність запису спогадів учасників і очевидців повстанської боротьби.
Більшість читачів “Шляху перемоги” не могли не звернути увагу на публікацію на шпальтах газети укладеного Г. Дем’яном “Повстанського мартиролога Сколівщини”. Впродовж грудня 1995 р. – травня 1997 р. Метою, як зазначав сам Г. Дем’ян, було ознайомлення краєзнавців на місцях з тим, як доцільно готувати повстанські мартирологи в районах. Крім того, важливе пропагандистське значення мало оприлюднення переліку жертв польського, німецького та, найбільше, московсько-більшовицького терору для усвідомлення їх величезних масштабів навіть в межах одного району. На жаль, після 37 подач публікація цієї праці була перервана, а в повному обсязі мартиролог надрукований у збірнику “Сколівщина” (Львів, 1996 р.).
У восьми числах “Шляху перемоги” публікувалися фотографії повстанців під загальним заголовком “Хто на світлині? Допоможіть встановити імена та прізвища цих людей”. Згодом значна частина цих фотографій, зокрема із підписами, поданими читачами, демонструвалися на виставці “Галерея повстанської слави”, проведеній у львівському Палаці мистецтв 5–11 березня 1999 р., а відтак увійшли до альбому “Армія безсмертних: повстанські світлини” (Львів, 2002 р.).
Значна частина публікацій Г. Дем’яна у “Шляху перемоги” присвячені загальним проблемам дослідження національно-визвольної боротьби. Зокрема, це статті “Визвольні змагання ОУН і УПА: проблема збагачення джерельної бази” і “Покрова – День українського війська” (9 жовтня 1993 р.), “Не «вітчизняна», а імперіялістично-колоніяльна” (24 грудня 1994 р.), “Слави ОУН і УПА не вдасться замовчати” (16 жовтня 1997 р.), “Дослідженням історії ОУН і УПА – державну турботу” (6 травня 1998 р.)
Саме “Шлях перемоги” 3 липня 1993 р. оприлюднив підготовлений Г. Дем’яном “Науковий висновок про боротьбу УПА в 1940–1950-х роках”, який на його пропозицію підписали десятки українських науковців.
Акцентував дослідник у кількох статтях питання антифашистської боротьби ОУН і УПА, насильницької колективізації в Західній Україні та злочинів московських окупантів під маскою українських повстанців.
Важливе значення мали критичні відгуки Г. Дем’яна на помилки, упущення чи перекручення, здійснені авторами публікацій чи кінофільмів, присвячених боротьбі ОУН і УПА: “Недопечений хлібець: (Олександер Шимчишин. УПА в хронології)”, “Незнання чи тенденція? (Кінофільм «Кров людська»)”, “Компіляторська неофальсифікація: (Генадій Бурнашов. Полководець УПА. – Івано-Франківськ, 1993”), “До правди ще далеко: Художній кінофільм «Страчені світанки»”, “Примітивізм і підступність «Соборности» В.Цвєткова” та ін.
Також Г. Дем’ян публікував матеріали, які стосувалися його депутатської діяльності, а також повідомлення про наукові конференції, меморіальні заходи, відкриття пам’ятників героям ОУН і УПА та ін. Друкував і статті, присвячені методиці краєзнавчої та екскурсійної роботи.
Не міг оминути Г. Дем’ян болючого питання щодо знищення повстанських могил на горі Маківці під час будівництва там меморіалу Українським Січових Стрільцям.
Історичний огляд першого періоду часопису “Шлях перемоги” Г. Дем’ян зробив у статті “Ювілей газети” (30 квітня 1994 р.).
Незаперечним є те, що публікації Григорія Дем’яна у “Шляху перемоги” не лише становили значну частину його творчого доробку, а й значною мірою визначили напрямок досліджень національно-визвольної боротьби.
За сприяння Г. Дем’яна у “Шляху перемоги” публікувалися статті молодих дослідників: Віри Ципук, Олега Петрука, Юлія Хвещука, Володимира Мороза, Володимира В’ятровича, Михайла Романюка та ін. Він не тільки консультував і редагував їх тексти, а й часто навіть робив машинописний чи комп’ютерний набір і власноручно передавав до редакції. За рекомендаціями Г. Дем’яна газета друкувала статті й інших істориків, етнографів, фольклористів, краєзнавців та ін. З метою заохочення досліджень, на шпальтах “Шляху перемогу” він відзначав працю упорядника повстанського мартиролога Стрийщини Федора Соловія та студента Львівського університету Володимира В’ятровича.
Окрім всього згаданого, десятки разів “Шлях перемоги” публікував матеріали із інформацією про діяльність і творчість Г. Дем’яна. А в числі 15 за 2013 р. газета повідомила: “З глибоким сумом сповіщаємо, що 12 квітня 2013 р. у смт Славське Сколівського району Львівської області помер Григорій Дем’ян – визначний український історик, етнограф, фольклорист, літературознавець, археограф, краєзнавець, педагог, довголітній член ОУН. Провід і членство Організації Українських Націоналістів (бандерівців), редакція «Шляху Перемоги» висловлюють глибокі співчуття рідним та близьким покійного”.
