(1937-2018-…)
5 серпня 2018 р. виповнилася чергова 81-а річниця трагедії Сандармоху, де у 1937 р. сталінський режим масово вбивав українців, поляків, естонців та в’язнів інших національностей, де вбивали росіян, які не сприймали злочинну політику Сталіна.
Без перебільшення можна сказати,що самою знаменною подією у вшануванні українських жертв репресій став Пам’ятний Хрест в Сандармоху «Убієнним синам України». Скромна жінка Лариса Скрипникова увійшла в історію. Тільки завдяки її заповзятливості, патріотизму, щирій українській душі в урочищі Сандармох, з’явився цей гранітний величний пам’ятник.
Як і в минулі роки в Карелії відбулося вшанування загиблих борців за волю, правду, життя. В заходах взяли участь українці Карелії, представники українських організацій Росії, Москви, Санкт-Петербургу, представники санкт-петербурзького Меморіалу.
В Сандармох прибули тимчасовий повірений у справах України Р. Німчинський, представники генконсульства України в Санкт-Петербурзі, генеральний консул Леся Лозинська, генконсули Польщі, Фінляндії, США, Литви, Латвії, Естонії. Присутні поклали квіти і запалили свічки пам’яті по невинно убієнним.
Час вносить свої корективи в сучасність. На мітингу на відміну від попередніх років не було представників влади будь-якого рівня. Не було відомого правозахисника Юрія Дмитрієва, який зробив величезну роботу по встановленню самого факту масового вбивства в урочищі Сандармох. Правозахисник сидить у тюрмі за надуманим обвинуваченням. Не було делегації від українського товариства Карелії «Калина», що може свідчити про нинішнє загальне становище українських громадських організацій в Росії.
Біля Хреста була прочитана молитва за упокій душ синів і дочок України.
Невтомна Лариса Скрипникова організувала поминальний обід, спекла поминальний коровай.
1937 рік увійшов в історію як рік масштабних репресій кривавого сталінського режиму. Чи були б можливі репресії, якби не було мовчазної або немовчазної підтримки народу. Сотні тисяч, мільйони сиділи в таборах, а не менше людей на мітингах таврували ворогів народу, писали доноси. Тож хіба один Сталін і його прислужники несуть відповідальність за масові репресії?!
Сполучені Штати скинули атомну бомбу на Японію. В Хіросімі загинуло зразу 70000 людей, по більшості мирних людей. Людство ніколи не дійде до однієї думки про необхідність, правильність чи злочинність такої акції. Але треба памятати, що мілітаристську політику, піратський напад на Пьорл-Харбор підтримало все японське суспільство, весь народ. Тільки така підтримка стала головним рушієм всієї агресивної політики Японії. Тож весь японський народ ніс на собі відповідальність за політику держави. Те ж саме можна сказати про Німеччину.
Німеччина і Японія, дві держави, два народи пройшли через горнило покаяння, і сьогодні політика цих держав свідчить, що в свідомості людей, менталітеті народів сталися радикальні, корінні зміни.
Більшовицький режим не впав з неба, революційні зміни в Російській імперії сталися при підтримці народу, і подальша комуністична практика теж отримала підтримку більшості народу. На землі інших народів імперії більшовицький режим був принесений на штиках російської більшовицької армії.
Репресії 1937 року – це не тільки сталінські репресії. За ці репресії несуть відповідальність громадяни Радянського Союзу.
І цей висновок є справедливим для всіх часів, всіх суспільств, всіх народів, включаючи пострадянські країни.
Об’єднана прес-служба українських організацій Росії (ОПС УОР)
06.08.2018 р.
