8 травня 2020-го, у День пам’яті жертв Другої світової війни і примирення між її країнами-учасниками та 75-ї річниці капітуляції фашистської Німеччини, Світова Федерація Українських Жіночих Організацій розпочала Проєкт «Друга світова: українські жінки на полі бою, в підпіллі, в окупації та в діаспорі».
«Які вони – українські жінки, які зробили внесок у боротьбу за мир і вільний світ під час Другої світової війни, ті, про котрих ми знаємо, і ті, чиї імена лишилися поза сторінками української історії», – звернулися організатори Проєкту до земляків та закликали поділитися історіями про українських жінок, пов’язаних із нашими родинами, вихідцями з нашої місцевості, чи про тих, котрі мають відношення до наших організацій, а також історіями з діяльності українських жіночих організацій у діаспорі.
Щодня на фейсбуку СФУЖО розміщувалися нові історії про українських жінок Другої світової. Проєкт тривав до 8 червня. Але розповіді про героїчних українок організаторам надходять і після завершення терміну та будуть оприлюднюватися до кінця року.
Зранена земля, кривава жорстокість, скалічені долі… Плач удів, горе матерів, сум дітей… Війна приносить в оселі біль, тривогу, смуток… Найнестерпніше болить нам і те, що кращі сини й доньки України полягли знову за її Свободу і Соборність в російсько-українській війні. За рідний край постають мужні, хоробрі, сміливі. Готові захищати свою землю в найтяжчих боях, віддати молоді життя заради миру, в боротьбі за батьківський край бути відданими синами. Із ними, як і сьогодні обороняючи Східні кордони України від російських окупантів, воювали поруч у Другій світовій війні щирі сестри, дорогі дружини, ніжні наречені. Ми прагнемо нині назвати їхні імена… Тих, хто поліг від нацистської кулі, і тих, кого зберегла Пресвята Богородиця…
Про жінок-героїнь в Україні й діаспорі, куди вони мусили виїхати, рятуючись від радянських переслідувань, розповіли внуки й правнуки. Людські та вояцькі чесноти жінок-захисниць не зміряти. Їхні нагороди не злічити.
10 вересня 1939 року Канада серед перших країн оголосила війну фашистській Німеччині. Однією з перших українок у діаспорі у вересні 1941-го вступила до Канадських збройних сил Анна Храплива, пізніше підхорунжий у жіночій армії, нагороджена Медаллю Британської імперії в Букінгемському палаці. Капельмейстер Надія Зварич зі своєю дівочою військовою бандою їздила Канадою від берега до берега, допомагаючи в добровольчій кампанії. Ми згадуємо рядову Канадського жіночого корпусу КВАК А. Е. Іотов родом із Торонто. Вагомий унесок у поваленні гітлерівської армії українських жіночих організацій діаспори з мережі СФУЖО. В кінці 1939 року Українська Жіноча Рада у Вінніпегу створила спеціальний комітет для воєнної роботи, яка проводилася Канадським Червоним Хрестом. У лютому 1940-го представницею Жіночої Ради до ЧХ було обрано Марію Вергун. Працюючи в Червоному Хресті, українські жінки шили простирадла, жакети, шпитальні сорочки, плели шарфи й светри, висилали ковдри пораненим і біженцям. За потреби працювали понад норму, часом роботу закінчували вдома. До цієї діяльності долучилися й членки жіночої організації при Канадсько-Українському Атлетичному Клубі та Товариства княгині Ольги при Інституті Просвіти. Багато хто, як наприклад Товариство Марії Маркович при Читальні Просвіти, відгукнувся на заклик про грошову допомогу на постачання шпиталів. Такими рядками рясніли шпальти українських діаспорних газет 1939–1945 років.
Плеяда палких патріоток України – це безстрашні зв’язкові Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії.
Ярослава Стецько (уроджена Ганна-Євгенія Музика) з Тернопільщини арештована гітлерівцями й кинута в тюрму на Лонцького була змушена емігрувати, одна з лідерок ОУН, співорганізатор Червоного Хреста УПА, після смерті чоловіка Ярослава Стецька – очільника Антибільшовицького блоку народів стала головою цієї організації, засновниця Конгресу українських націоналістів, співзасновниця Європейської ради за свободу, народний депутат України трьох скликань, нагороджена орденом княгині Ольги. Когорта львів’янок: Дарія Гусяк на псевдо «Дарка» разом зі своєю мамою шукала й облаштовувала хати, де під чужим іменем проживав головнокомандувач УПА Роман Шухевич із охороною, відбула весь термін покарання 25 років у радянських таборах, одна із засновниць Всеукраїнської Ліги українських жінок, член Проводу КУН, кавалер ордена княгині Ольги; Віра Філяк-Крокіс на псевдо «Реня» витримала багаторічне ув’язнення в ГУЛАГу, протягом тридцяти років працювала секретаркою Спілки політичних в’язнів України, активістка Ліги українських жінок, «Просвіти», «Рідної школи», «Союзу українок»; Богдана-Мирослава Пилипчук була ув’язнена в Тайшетлагу, активістка КУН, Братства УПА, Ліги українських жінок, «Союзу українок»; Ірина Савицька-Козак відома в УПА як «Бистра», організовувала підпільний Український Червоний Хрест, часто зустрічалася з командиром УПА Романом Шухевичем, 1998–2003 років очолювала Об‘єднання Українських Жінок у Німеччині. Ярослава Філь із міста Любачів (тепер – Польща) на псевдо «Марта» в УПА очолювала ЧХ на Лемківщині, працювала в Антибільшовицькому блоці народів та директоркою Української суботньої школи в Мюнхені, нагороджена відзнакою Папи Римського Pro Ecclesia et Pontifice. Анна Бурій (у дівоцтві Булелик) із Івано-Франківщини не похитнулася у фашистських застінках, стала організаторкою Української національної асоціації, отримала Нагороду за досягнення до Дня Канади й Волонтерську премію Онтаріо. Наталка Таланчук (з дому Гребінська) із селища Мануйлівки (тепер – місто Дніпро) – із шістнадцяти років членкиня ОУН, активна діячка Об’єднання Жінок Ліґи Визволення України (сьогодні – Ліґи Українок Канади), володарка найвищої нагороди Конґресу Українців Канади – Шевченківської медалі.
Марія Савчин (у шлюбі Пискір) на псевдо «Марічка» – надрайонова УЧХ Перемишльщини, Лицар Бронзового Хреста Заслуги УПА, голова відділу Союзу Українок Америки, делегатка VIII Конґресу СФУЖО в Торонто. Іванна Пшепюрська-Мащак – учасниця національного підпілля, жертва операції «Вісла», політв’язень таборів ГУЛАГу, активістка громадського життя української діаспори у Великобританії. Василина Демчинська на псевдо «Мотря», «Надя», «Уляна» очолювала УЧХ Луцького району, Лицар Срібного Хреста Заслуги УПА. Людмила Фоя із Житомирщини на псевдо «Оксана», «Марко Перелесник» – учасниця контррозвідувальної операції проти карателів НКВС, письменниця. Поетеса, публіцистка, діячка ОУН Олена Теліга в Києві керувала створеною з ініціативи Олега Ольжича Спілкою українських письменників, редагувала літературно-мистецький додаток до газети «Українське слово» тижневик «Літаври», входила до складу Української Національної Ради, на пам’ятнику героїчній співвітчизниці в Бабиному Яру викарбувано: «Олені Телізі та її соратникам, які загинули за Незалежність України».
Пам’ятник українській жінці Матері-героїні стоїть і на Черкащині – Євдокія Лисенко провела всіх десятьох синів на фронт, і Материнська молитва повернула додому дітей живими!
Ми схиляємося перед мужністю Ольги Фроляк Еліяшевської й членкині «Надсяння» Ірини Бієнко-Шуль катованих у гітлерівському жіночому концтаборі Равенсбрюк та Анастасії Гулей із Пирятина Полтавської області – в’язня Освенциму.
Ми вклоняємося уродженці Станиславова Осипі Олінкевич-Михайленко, котра витримала знущання німецьких таборів, активістці Союзу Українок Америки, одній із засновників та першій і довголітній секретарці 240-го Відділу імені Євгена Коновальця Українського Народного Союзу, головній радній УНС на Конвенції 1962-го та інших років, видатним ученим – 10-річному в’язню тайшетських таборів, докторці фізико-математичних наук, професорці, академікові Академії Наук Вищої Школи України Ніні Вірченко й Ангеліні Ясинській – доцентові, завідувачці кафедри мінералогії Львівського національного університету, котра воювала навідником-приладистом у 1077-му зенітно-артилерійському полку 87-ї дивізії Протиповітряної оборони.
Киянка Марія Доліна стала пілотом одного з найскладніших літаків Другої світової війни – важкого пікірувального бомбардувальника Пе – 2. Льотчиця із Житомирщини Катерина Зеленко – єдина жінка, котра виконала повітряний таран. Євдокія Завалій із Нового Бугу – гвардії полковник, єдина жінка-командир взводу морської піхоти.
1976 року настоятелька греко-католицького монастиря, 20-річний політв’язень радянських таборів Олена Вітер визнана першою українкою – Праведником народів світу за порятунок єврейських дітей під час Голокосту. Праведники народів світу: Катерина Сікорська та її старша донька Ірина Гутор із Тернопільщини, Олександра Шулежко, котра створила в окупованих Черкасах дитячий притулок, урятувавши 102-х дітей від голодної смерті, а серед них 25 єврейських дітей – від страти. Уродженка Жмеринки Євдокія Варцаба нагороджена Лігою Міжнародного Червоного Хреста Медаллю імені Флоренс Найтінгейл за хоробрість і виняткову відданість пораненим у роки Другої світової війни…
Світова Федерація Українських Жіночих Організацій щиро дякує за надзвичайні історії про своїх матерів, рідних, посестер чи просто українських героїнь, які автори надіслали протягом Проєкту СФУЖО “Друга світова: українські жінки на полі бою, в підпіллі, в окупації та в діаспорі”: «Це неймовірні життєписи, що не залишили нікого байдужим. Напевно кожен, читаючи, проживав і невимовні страждання, через які пройшли жінки в роки Другої світової, і відчай через незворотні втрати української еліти, і безмежну гордість за українок, яких не зламали ні концтабори, ні репресії, ні війна. Цей завершений 8 червня Проєкт нагадав кожному з нас про те, якими можуть бути патріотизм, самопожертва, воля до життя, відданість справі, життєві випробування… Мусимо пам’ятати про це! До нас ще надходять родинні історії – протягом року вони будуть з’являтися на нашій сторінці».
Це спроба написати історію й тих українських жінок Другої світової, чиї імена відомі не всім, чиї героїчні постаті заслуговують на найглибшу повагу й найвищу пошану. Подвиг карооких і русявих, усміхнених і зосереджених, жартівливих і розважливих самовідданих українок наближав мить перемоги у Другій світовій війні!.. Їхні історії болем і гордістю закарбовані в наших душах, свідченням їхньої жертовності для наступних поколінь хай стане Книга пам’яті «Жіноча героїка Другої світової. Українки»!..
Валентина Шемчук,
заслужений працівник культури України,
член Національної спілки журналістів України,
голова Полтавського обласного відділення
