У цьому 2012 році, багатому на різні пам’ятні річниці, виповнюється 70 років від тих трагічних днів, коли німці розстріляли багато українців у сумнозвісному Бабиному Яру. В наш час часто й багато говориться про розстріли там євреїв, але чомусь мало згадується, скільки українців, причому патріотичних і діяльних, знищили там фашисти.
Дякувати Богу, пам’ятають сучасники про розстріляних там полум’яну патріотку, поетку й борця Олену Телігу та її вірного й люблячого чоловіка, талановитого бандуриста й відданого українській справі діяча Михайла Телігу.
Але, на жаль, мало знають у сучасній Україні про яскраву постать розстріляної там же Наталі Винників. А її, української націоналістки, життя, боротьба й смерть є наглядним спростуванням брехливих звинувачень теперішніх українофобів про те, що українські націоналісти служили німцям. Ні, вони служили лише Україні!
І сьогодні Наталя Винників, 70 літ після свого відходу в Царство небесне, приходить до нас, щоб нагадати, як насправді виборювали українці свою волю й незалежність. Тож звернімо свої погляди до постаті цієї славної українки.
Народилася Наталія Винників 2 лютого 1920 року в містечку Винники біля Львова. Навчалася в гімназії ім. Кокорудзів “Рідної Школи” (в радянський період це – школа №5). Там очолювала шкільну організацію ОУН, мала псевдо “Ада”.
Скоро після закінчення гімназії Наталя Винників була 6 вересня 1940 року заарештована совєтськими “визволителями”. Ці “визволителі” користувалися архівами польської поліції, звідки довідувалися про українських патріотів, неблагонадійних для польської влади, і зразу ж визнавали їх і своїми ворогами. В результаті органи НКВД у 1940 році провели у Львові тотальні арешти української інтелігенції, переважно студентів львівських навчальних закладів, та ініціювали показовий політичний процес, що дістав назву “Процесу – 59” (п’ятдесяти дев’ятьох ) за кількістю підсудних. Слідство тривало понад чотири місяці.
Цей великий політичний процес відбувся 15-18 січня 1941 року у Львові в приміщенні обласного управління НКВС (тогочасна вул. Пелчинська, зараз — вул.Вітовського). Тоді перед радянським судом постали 59 молодих українців, віком від 16 до 30 років. Їх обвинувачували в приналежності до Організації Українських Націоналістів (ОУН) та в антирадянській діяльності.
Совєтські ідеологи сподівалися зламати, покарати одних і налякати всіх інших, хто мріяв про самостійну Україну. Натомість дістали яскраве свідчення високого, незламного українського патріотичного духу!
Всі учасники “Процесу – 59” смілииво й стійко заявляли про права українців на своїй землі, про свою мрію про власну державу. І їхні свідчення добре зафіксовані і збережені в архівах КГБ. Матеріали кримінальної справи «Процесу-59-ти» із 19 томів сьогодні зберігаються в управлінні СБУ у Львівській області.
В офіційних документах читаємо: “Більшість засуджених як на попередньому слідстві, так і на судовому засіданні не визнавали себе винними і не покаялись, а навпаки — заявляли у суді, що вони були і залишаються непримиренними ворогами радянської влади і у майбутньому, якщо буде така можливість, за будь-яких умов будуть вести боротьбу проти радянської влади…”
В результаті того судилища до смертної кари засуджено 42 осіб, серед них — 11 дівчат. Серед тих засуджених до розстрілу дівчат яскраво виділяється постать Наталі Винників.
На суді ця 20-річна дівчина відважно заявила: “Я, будучи націоналісткою, яка б не була чужа держава, буду боротись за створення самостійної України! А раз тут совєтська влада, я свідомо боролась проти неї”. Таку позицію займала і під час слідства, не зважаючи на катування.
Цікавою є сторінка протоколу з її допитів, яка зберігається в архіві. Там, де мав стояти її підпис, вона власноручно записує Декалог Українського Націоналіста і дописує: “На підставі Заповідей, я, провідник ОУН в школі №5, моє псевдо – “Ада”, не хочу розказувати слідству правди, не бажаю називати учасників організації, якими я керувала, не бажаю розказувати слідству про свою роботу в Організації Українських Націоналістів. Бажаю бути надалі вірною своїй організації, слідству я нічого більше не скажу, бо я хочу, щоби була Самостійна Україна. Остаюсь на позиціях Оунівської влади. Наталя Винників. Львів, 10.ХІ.1940 р.”
За таку стійкість і зізнання про свою приналежність до ОУН і любов до України Наталка Винників була засуджена до розстрілу. Потім Рішенням Колегії Верховного суду СССР від 15 березня 1941 року покарання було “пом’якшене” – розстріляли лише 19 засуджених. Наталі Винників кару смерті було замінено на 10 років концтаборів і 5 років позбавлення прав.
Її було відправлено до Бердичівської тюрми. На початку війни, у липні 1941 року, коли німці бомбардували територію і до Бердичева наближався фронт, Наталі разом з групою в’язнів вдалося вибратися з тюрми.
Відступаючі енкаведисти підпалили тюрму і закидали її гранатами. Щоб вирватися з палаючої тюрми, хлопці розбили двері камер, і всі вибігли на тюремне подвір’я. Там енкаведисти, що залягли, відкрили вогонь по втікачах, в результаті чого були вбиті Олег Левицький та Михайло Пецух. Іншим пощастило втекти…
Після втечі з тюрми, щасливо уникнувши смерті й ув’язнення, Наталя Винників продовжує боротьбу в рядах ОУН, тепер вже проти німецьких окупантів. З похідними групами ОУН ця українська патріотка була направлена на Східну Україну. Їхнім завданням було організовувати населення східних регіонів на боротьбу з фашистами, але не з думкою про Сталіна й “родіну”, а з думкою про здобуття самостійності для України.
Про це варто знати й пам’ятати тим, хто зводить наклепи, ніби оунівці діяли з німцями заодно!
Наталія Винників була заарештована гестапо в Києві і 9 лютого 1942 року розстріляна в Бабиному Яру. Їй тоді йшов 22-ий рік.
Дуже хочеться, щоб тепер ця самовіддана українська патріотка повернулася до нас, особливо до молодих українців.
Повернімо Наталю Винників із 70-літнього небуття, збагнімо її самопосвяту українській ідеї і намагаймося нині, в нових історичних обставинах, сповнитися подібної любові до України!
Лідія Купчик
голова Львівської міської організації
Всеукраїнської Ліги Українських Жінок
* * *
Джерела:
21-літню Наталію Винників засудили большевики 19 січня 1941 р. в голосному процесі 59 членів ОУН на смерть із заміною на довічну в’язницю. Наталя каралась у тюрмі в Бердичеві і тільки чудом вийшла живою в липні 1941 р. Повернулася додому, а вже 1942 р. пробралася у Київ, щоб там взяти участь у підпільній боротьбі проти німців.
З книги “ПРИВАТНА ДІВОЧА ҐІМНАЗІЯ “РІДНОЇ ШКОЛИ” УКРАЇНСЬКОГО ПЕДАГОГІЧНОГО ТОВАРИСТВА ІМЕНІ ІЛЛІ ТА ІВАННИ КОКОРУДЗІВ У ЛЬВОВІ” //Дрогобич// “Відродження” // 1997.
/с.167-168/,
Винників Наталія – “Ада”
Нар.9.2.1920 у Львові. Гімназія “Рідної Школи” ім. Кокорудзів (СШ № 5). Арештована 6.9.1940. Очолювала шкільну організацію. Називати прізвища, видавати друзів відмовилась. Відповіді на допитах: “не знаю”, “не скажу”. В письмових зізнаннях власноручно написаний Декалог, і дальше: “Не бажаю розказувати слідству про свою роботу в ОУН. Бажаю оставатись надалі вірною своїй організації, яка діє під керівництвом німецького гестапо. Слідству я нічого більше не скажу, бо хочу, щоби була самостійна Україна. Остаюся на позиції оунівської організації. Я ворог радянської влади. Наталія Винників Сидорівна, Ада. Львів 10.ХІ.1940”. На суді 18.1.1941 (процес 59-и) заявила, що свідомо боролася проти сов. влади, нічого не просила. Засуджена до розстрілу. Верх. Суд УССР вирок залишив в силі, СССР – замінив на 10 р. і 5 заслання [220]. З поч. війни з групою в’язнів вивезена з Бригідок до тюрми в Бердичеві, звідки при приближенні фронту вдалося втекти [122]. З похідними групами направлена на Сх. Україну. Розстріляна 9.2.1942 в Бабиному Яру [].
( З Інтернету, з Квазіенциклопедії ОУН-УПА)
Люба Комар-Прокоп,
«Сучасність», 1981
Роман Барановський, “Свобода”, 8 вересня 1993.
ШП 21.4.99
