В серпні 1914 року, коли почалася Перша світова війна, до добровольчих сотень Українських січових стрільців (УСС) зголосились сотні, а може й тисячі неповнолітніх юнаків. З-поміж них сотні пластунів. 13-літніх командири відправляли додому. Але відомі випадки, коли в УСС служили 14-16-літні юнаки.
Ця розповідь про одного з таких добровольців – Романа Старчука, уродженця села Бабин на Буковині. Учня 6-го класу гімназії в Бучачі, де діяв один із найпотужнішій осередків довоєнного Пласту (список учасників не зберігся). До УСС він зголосився 16-літнім. Менш як через місяць вийшов на фронт із своєю сотнею на чолі із тодішнім пластовим виховником Дмитром Вітовським.
Роман брав участь у боях на Ужоцькому перевалі, під Старим Самбором і в рідному селі Івана Франка – Нагуєвичах. На горі Кобилі московські війська майже розгромили сотню Вітовського, розсіявши її по горах. Після двотижневого відпочинку у кадрі УСС поблизу Мукачева Роман знову вирушає на фронт. Бере участь у боях в Карпатах до 12 лютого 1915 року.
Дуже швидко стало зрозумілим, що бойове застосування добровольців із УСС більш ефективне в розвідці і диверсіях у московському запіллі, а не в окопах. Серед тих, хто увійшов до стрілецьких диверсійно-розвідувальних стеж, був і Роман Старчук. Командиром його стежі (патруля) став земляк – десятник УСС із Буковини Микола Никорак.
Роман Старчук вперше «висланий на патрулярку до Сколього». Повернувся 22 лютого 1915 року до штабу УСС біля Мукачева, де склав відповідні розвідувальні рапорти. Того ж дня, одразу, висланий до окупованого московитами міста Долина. Через три тижні Роман успішно виконав завдання і повернувся до Мукачева 15 березня того ж року.
Втретє командування скеровує Романа вже до окупованого Львова. Із якого повернувся 18 квітня до Коломиї, де надав відповідні розвідувальні дані. І отримав призначення до 2-го ескадрону 45-ї дивізії кавалерії австро-угорської армії. Роман Старчук бере участь в «патрулях» кавалерії на околицях Отинії, тобто на теренах сучасної Івано-Франківської області.
Під час відходу військ до Коломиї залишаться в задніх стежах. «29.V.1915 висланий [вдруге] на звіди (розвідку – Ред.) до Львова». Потрапляє в московський полон у Голоско – тепер це один із мікрорайонів Львова, що на північному заході міста. Московська контррозвідка відправляє юнака спершу до Отинії, де базувалась 80-та піхотна дивізія. А відтак до Станиславова, теперішнього Івано-Франківська.
Юного розвідника з УСС московити покарали 6-місячною в’язницею. Проте, Роман Старчук втікає… І повертається до Львова, щоб таки виконати свою розвідувальну місію. Тут його заарештовують вдруге. І відсилають цього разу подалі – до Тернополя. Дорогою Роман знову втікає від конвоїрів у місті Камінці-Струмиловій, тобто теперішній Кам’янці-Бузькій на Львівщині.
І, як гадаєте, що робить далі? Повертається до виконання розвідувальної місії у Львів… Унаслідок Горлицької операції, де німецькі війська прорвали фронт, московити спішно тікають із Галичини. Тому Роман Старчук переховується конспіративно у Львові, до приходу австрійських військ у місто.
Отримавши належні документи, подає розвідувальний рапорт австрійському військовому командуванню і повертається 28 червня 1915 року до кадри УСС. Через два місяці Роман повертається на фронт, де під проводом старшого десятника Івана Дигдалевича йде в кавалерію до угорця Форкаша. Тобто у першу сотню кінноти УСС, яку допомагав формувати згаданий угорський офіцер.
Лише 21 вересня 1915 року Роман Старчук святкує своє 18-ліття. Тобто всі попередні бої в Карпатах та розвідувальні рейди здійснював ще дитиною, неповнолітнім. Побувши на фронті, знову від’їздить в кадру УСС – на відпочинок. Тобто у пункт постійної дислокації свого полку. Опісля відбуває на фронт, цього разу під проводом сотника Осипа Левицького.
У лютому 1916 року Роман Старчук отримує сержантський ступінь вістуна УСС. Продовжує воювати за здобуття незалежної України в складі сотні УСС під командуванням Романа Сушка – майбутнього полковника Армії УНР та одного з творців ОУН.
Старчук не дожив до проголошення незалежності України. Загинув в бою на горі Лисоні, що поблизу Бережан на Тернопільщині, 14 серпня 1916 року. Так і не відсвяткувавши своє 19-ліття. Могили його немає. У 1920-х роках пластуни збирали стрілецькі кістки на Лисоні. Тепер там на горі є спільний пам’ятник. Зокрема й Роману.
Сьогодні, коли сотні тисяч українців знову воюють із московськими окупантами, маємо пам’ятати про тих перших добровольців, які зі зброєю в руках пішли здобувати незалежність України. Зокрема і сотні юнаків, таких як Роман Старчук. Кращого з кращих військового розвідників УСС – про якого ще обов’язково знімуть кіно.
Юрій Юзич
