Пішов з життя Любомир Наконечний… Людина непростої долі. Розумний, щирий, добрий, людяний.
Народився Любомир 30 липня 1958 року в с. Конюхів біля Стрия. Тут закінчив школу, тут, ще зовсім юним, жваво вбирав у пам’ять ще свіжі спогади односельців – недавніх свідків та учасників національно-визвольної боротьби 40-х-50-х рр.
Син зв’язкової УПА, яка відсиділа немалий термін в совєтських концтаборах, не мав шансів поступити в жоден зі столичних вузів, хоч і навчався на одні п’ятірки. Це він зрозумів після кількох невдалих спроб, та після випадкової бесіди з одним відвертим викладачем, який усе пояснив.
Тому вибрав Дніпропетровський університет, факультет української мови та літератури. Вчився на відмінно, закінчив з відзнакою. Вчителював по сільських школах Дніпропетровщини – викладав українську мову та літературу.
Одружився на студентці того ж університету. Через деякий час з’ясувалося, що його обраниця – працівниця КГБ, яка виконувала завдання. Нині складно відтворити деталі тих років, сам Любко розповідав про них неохоче, але драма його життя почалася саме тоді… З поля зору спецслужб, розумний, начитаний молодий чоловік не зникав ніколи. Бо хто дозволив у совєтському «раю» знати те, чому не вчили?!
Його не відправили на заслання, як ще донедавна – багатьох земляків. Його просто… запроторили до психлікарні. Насильно. Постійно кололи якісь препарати. Такі, що голова йшла обертом і не міг підвестися з ліжка. Вбивали волю… Так працювала каральна медицина в СССР.
Невідомо, як йому вдалося залишитися живим, але відходив від тих експериментів потім усе своє подальше життя….
Переїхав додому, до Стрия. Знайомі перешіптувалися, що, бач, «лежав» у психлікарні, а привіз з собою кілька контейнерів книг. Через роки сам Любомир також сміявся з тих недалеких, розказуючи, як одна пані просила в нього багатотомні енциклопедії «щоб поставити в стєнку, бо красиво».
З початком національного відродження Любомир Наконечний бере активну участь в діяльності новопосталих українських організацій (зокрема ДСУ – Державна Самостійність України). Був чудовим літературним редактором, блискуче освоїв нову, на той час, комп’ютерну грамоту. Тож його прізвище стоїть в багатьох книжкових виданнях, в періодиці. Долучався й до випуску Самвидаву. Ось лише одне знакове видання, яке повністю правилося й макетувалося ним: журнал «Українські проблеми», місце випуску – Стрий.
А згодом – знайомство з Зеновієм Красівським, – останнім з того покоління Крайовим Провідником ОУН на Українських землях (Провід ОУН знаходився за кордоном). Величезна кількість зустрічей, поїздок, заходів. Виконання різноманітних доручень. Шкода, що на всі мої прохання написати спогади, або записати інтерв’ю про ті події, Любко відмахувався. Але це наша загальна українська риса, нажаль…
Через деякий час Любомир потрапляє до Лондона, на запрошення Української Інформаційної Служби (УІС), де працює тривалий час літературним редактором і не тільки. Працював короткий час і редактором газети «Українська думка».
Коли я прибув до Лондона в 2011 році, Любко вже був «на емеритурі» – мешкав в окремому приміщенні за 40 хв. пішого ходу від УІС. І тоді вже не він приходив на роботу, а всі ходили до нього: полагодити комп’ютер, встановити програму, скоригувати текст, змакетувати оголошення чи привітання – безліч технічних проблем, розрадити які міг лише він. Або просто попити кави, чи поїсти смачного капусняку (Любомир був неперевершеним кухарем), та потеревенити про минуле й сьогодення.
Коли почав створюватися Архів ОУН, Любомир став допомагати в оцифруванні архівних матеріалів, насамперед періодики. Журнал «Визвольний шлях», газети «Шлях перемоги», «Український самостійник» та деякі інші видання, які нині містяться онлайн на сайті архіву – це завдяки його технічному таланту та вмінню «вичепити» з інтернету потрібну програму. Судіть самі: якщо маємо сканер формату А-3, а газети – формат А-2, то робимо на 1 сторінку 2 скани (з напуском). Це, напр., якщо річник «Шляху Перемоги» має 52 числа (по 6 чи по 8 стор. кожне), то виходить близько 800 сканів формату Tif. Далі програма FineReader їх вирівнює. Далі іншою програмою зшивається кожна сторінка (це прибл. 16 операцій). Потім кожна сторінка обрізується і все число перетворюється в PDF (зменшеного формату).
Цей алгоритм придумав Любко. Ще й допомагав сканувати. Роботу робив повільно, бо любив, щоб якісно. «Це ж може бути колись єдиним свідченням про тебе» – говорив він.
Любомир був добрим, щирим товаришем. Неймовірно любив дітей, хоча доля не подарувала самому радощів родинного життя. Мав веселу вдачу і якусь просто дитячу безпосередність. З ним було цікаво, часом складно, але ми всі розуміли – чому…
Нехай цей далеко не повний і недосконалий спомин допоможе навічно оселити його в нашій пам’яті.
Спочивай, Друже… Пробач і прощавай.
