26 квітня 2025 року на 94-му році життя відійшла у вічність Іванна Турянська – учасниця національно-визвольного руху, членкиня Крайового Братства ОУН-УПА, членкиня Союзу
Українок, політв’язень сибірських таборів, вірна донька Українського Народу.
Іванна Турянська народилася 31 грудня 1931 р. на Львівщині (Старосамбірський район). Найстарша із шести дітей.
Найбільший вплив на формування її як особистості мав дядько, який був членом «Просвіти» і гарним господарем. Тому, коли на ці терени прийшла совєтська влада, а потім – німці, її двоюрідний брат Володимир пішов в УПА. А дядько допомагав хлопцям-партизанам продуктами, одягом, тобто мав тісний зв’язок із лісом. Юна Іванна почала йому допомагати: носила записки, їжу, одяг для воїнів УПА.
У 1947 р. заарештована за доносом односельця. Пройшла катівні Самбора, Львова і була засуджена на 25 років таборів. На суді, коли зачитували вирок, вона повернулася до суддів спиною на знак протесту. Покарання відбувала в місті Інті Комі АССР.
Після смерті сталіна була реабілітована. Там же, в Інті, зустріла свою долю – Михайла Турянського, колишнього політв’язня. У сім’ї зростало двоє дітей – син Зеновій та донька Ірина. Але їхнє серце рвалося в Україну, додому. Однак в Західній Україні їх не прописували. Тому у 1970 р. пані Іванна з дітьми приїхала у Фастів, оскільки тут був збудований перший кооперативний будинок, в якому оселилось багато колишніх політв’язнів з півночі, з м. Інти. Зокрема родина Ярослава – рідного брата чоловіка. Чоловік переїхав пізніше, бо допрацьовував до пенсії.
Пані Іванна була щасливою, коли Україна в 1991 році здобула омріяну Незалежність. Як і всі репресовані інтинці, стала активно займатися громадською діяльністю в «Союзі Українок», в «Просвіті», у Фастівському Братстві репресованих, у станиці Київського Братства ОУН-УПА. А 1995 р. стала однією із засновниць греко-католицької громади м. Фастова. Віра в Бога і церква були сенсом її життя.
Дуже любила молодь, була гарною господинею і гостинно приймала всіх, хто хотів почути історичну правду, повстанську пісню, долучитися до народних традицій. Вона любила Україну, не жаліла для неї ні серця, ні сил, ні часу. Ніколи не скаржилась на долю і була дуже світлою людиною.
Висловлюємо щирі співчуття доньці, Ірині Михайлівні та молимося за упокій душі новопреставленої Іванни!
Фастівська станиця Братства ОУН-УПА
