Серед чималої колекції тюремних й табірних вишивок Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» є ще неекспонований раніше альбом, що належав українській політув’язненій Софії Мих-Чорненькій. Цей альбом минулоріч подарували музеєві родичі цієї жінки. Багато колишніх політв’язнів-жінок зберегли такі альбоми із таборів та заслань, як пам’ятку про товаришок у нещасті та тодішні переживання від розлуки з рідними і надію на звільнення.
Софія Мих назвала свій альбом «пам’ятником». На титульному аркуші, прикрашеному малюнком із синіх квітів, вона написала «Пам’ятник! Посвячую дорогеньким родичам! Воркута, 7.VI. -54 р.»[1]
Як свідчить племінниця Софії Мих-Чорненької Марія Жук, через чотири роки після арешту Софії усю її родину – батьків Дмитра та Катерину, а також брата Ярослава і сестер Марію, Галину та Євгенію приблизно у 1948 – 1949 рр. вивезли до Чити. Сім’я змогла об’єднатися лише на поселенні.
Розміри альбому ручної роботи:15,5×23,3 см. У ньому збереглося 14 чорно-білих фотографій, на яких зображені сама Софія Мих, її близькі родичі та табірні подруги. Також сюди впродовж 1954 року вписані вірші «на спомин» від табірних товаришок. Поруч із віршами класиків – Т. Шевченка та Лесі Українки є й наївні, але душевні рядки, переповнені надією та вірою про кращу долю, авторства українських полонянок Воркути.
«Пам’ятник» зроблений із звичайного блокнота за 86 копійок виготовленого на Каменському паперовому комбінаті ім. С. М. Кірова. Для фото Софія Мих зробила спеціальні прорізи по кутах. Цінність його, окрім інформації та фото становить й вишита обкладинка ручної роботи із чорно-жовтою китицею. Виготовлена вона із чорної тканини, на якій гладдю вишиті жовті колоски та сині волошки із зеленими листочками. Синьою та жовтою нитками вишито ініціали авторки і власниці альбому «МС». Чи зумисне засуджена учасниця українського підпілля Софія Мих підібрала українські національні кольори чи це випадковість – можемо лише здогадуватися.
На останньому аркуші альбому зберігся запис:
«Вписуюсь на спомин, така моя гадка
Коли пам’ятник пірвется
Лишится окладка.
Знана не підписана.
Воркута, 08.VIII.1954»[2]
Софія Мих-Чорненька народилася в 1926 році у с. Малий Дорошів (тепер – Жовківського району Львівської області). ЇЇ батько, Дмитро Мих, шанований господар, був головою «Просвіти» у рідному селі.
З 1944 року проживала у Львові на вул. Шевченка, 4 у родині свого дядька Володимира Смаги. Навчалася у торговому технікумі на тодішній вул. Сикстуській (Дорошенка).
Арештована 13 листопада 1944 р. по дорозі на навчання. Під час слідства впродовж двох років перебувала у тюрмах Львова «на Лонцького» та на вул. Замарстинівській. Зрештою її перевезли до Золочева, де Воєнний трибунал засудив двадцятирічну дівчину за ст. ст. 54 – 1а і 54 – 11 до 10 років таборів та 5 років позбавлення прав із конфіскацією майна.
Впродовж чотирьох років працювала на лісоповалі в Комі АРСР. Згодом Софію Мих етапували на Воркуту у закритий штрафний табір. Під час роботи на цегляному заводі важко захворіла на запалення черевної порожнини й обморозила ноги.
За два місяці до кінця терміну жінку повезли до Львова на слідство, де тримали в одиночній камері тюрми «на Лонцького». 8 жовтня 1954 року Софію Мих відпустили, повідомивши, що впродовж 10 років вона не була засуджена, лише тимчасово затримана. Їй заявили, що вона реабілітована і дозволили проживати навіть у Львові в обмін на мовчання.
За десять змарнованих років і примусову працю впродовж восьми років у важких кліматичних умовах змовчали. Вибачення ніхто не просив. Втрачені молоді роки і здоров’я нелояльної до режиму жінки нічого не вартували.
Софія Мих-Чорненька померла у 2013 році. На фото: Софія Мих-Чорненька (ліворуч) з подругою
Ірина Єзерська. Джерело: тюрма на Лонцького
