Юрій Щур
к.і.н., ст. викладач кафедри новітньої
історії України ЗНУ
У Бердянську Запорізької області, який на той час мав назву Осипенко, створенням мережі ОУН займалися учасники похідної групи на чолі з Миколою Федисівим («Тодосєвим»). Тут було проведено збори з приводу створення районної управи, де й визначилися із кандидатурами: на посаду голови управи – Пантелеймон Клименко, вчитель, колишній директор музею; заступник голови управи – Павло Мусієнко; керівник райспоживспілки – Харитон Книш, вчитель залізничної школи; заступник керівника райспоживспілки – Гаврило Федорцов, колишній січовий стрілець, заступник керівника райзбуту. За наслідками засідання, з дозволу німецької влади, районна управа була організована.
Паралельно із цим, почалося створення осередків у місті та районі. Відповідальним за розбудову ОУН тут був призначений Пантелеймон Клименко. Він орієнтував перших членів організації, що не варто проводити широкомасштабні «мобілізаційні» процеси, оскільки це може привести до провалу перед німецькими спецслужбами. Залученню до ОУН підлягали лише перевірені українці, яких також треба було ангажувати до роботи на керівних посадах на рівні міста й району. Крім того, рекомендувалося створювати резерв для поповнення лав організації: кожному члену ОУН необхідно було підготувати мережу симпатиків, яких плавно підводити до ідеї боротьби за українську самостійність.
Перші організаційні здобутки бердянського націоналістичного підпілля були зведені нанівець німецькою окупаційною владою. Розконспіровані учасники групи Миколи Федисіва були змушені залишити територію району. Не зважаючи на це, діяльність місцевої ОУН не припинилася. Додамо, що кураторами від Запорізького обласного проводу ОУН, які унапрямлювали діяльність підпілля у Бердянській окрузі, були здійснювали Богдан Мовчан («Мовчанов») та Борис Крицан («Сизий»).
Структурно підпілля ОУН у Бердянській окрузі об’єднувало три райони: Осипенківський (Бердянський), Андріївський (30 грудня 1962 р. ліквідований) та Ногайський (Приморський). За даними Павла Мусієнка, у Бердянському районі осередки ОУН функціонували у селах Карла-Маркса (з 2016 р. – Троїцьке), Калайтанівка, Новотроїцьке, Миколаївка та Осипенко. Основна робота з налагодження діяльності ОУН у Бердянській окрузі лягла на плечі керівника місцевого підпілля Клименка.
Одним із пріоритетних напрямків діяльності підпілля було створення мережі орбітальних структур. Наявність таких організацій та закладів давала можливість використовувати легальні засоби для досягнення цілей оунівців. Актуалізація цього напрямку, вочевидь, була пов’язана із ліквідацією німецькою сільськогосподарською комендатурою у січні 1942 р. Бердянської районної управи (створеної оунівцями).
За ініціативи Клименка, який у 1930-х рр. був директором місцевого музею, влітку 1942 р. було засноване «Науково-краєзнавче товариство» на чолі із педагогом Василем Зборовцем. Краєзнавче товариство було створене при міському музею, але мало статус окремої організації. На час створення, поділялося на наступні секції: етнографічно-побутову, геологічну, зоологічну, ботанічну, історичну, агрономічну. Про результати своєї діяльності члени краєзнавчого товариства планували інформувати широку громадськість у формі доповідей, рефератів й лекцій на своїх зібраннях, які мали відбуватися 1-2 рази на місяць.
Також за ініціативи Пантелеймона Клименка були засновані Товариство суспільної допомоги та Учительський кооператив.
Для активізації молодіжного суспільного життя на території району відкривалися «сільбуди» (сільські будинки), де проводилися збори молоді (вечорниці), демонструвалися вистави, відбувалися тематичні читання історичної літератури та співбесіди. «Сільбуди» проіснували щоправда недовго і були закриті за розпорядженням гебітскомісара.
Також оунівці допомогали уникати вивезення на примусові роботи до Німеччини. Задля цього, а також з метою зменшення кількості безробітних вчителів, восени 1942 р. Пантелеймон Клименко організував школу шиття, ремісничу школу, агрономічні курси та музичну школу.
На сьогоднішній день відомо про один осередок оунівської «молодіжки». Його створив у с. Осипенко (Новоспасівка) член похідної групи Поліщук, який працював вчителем у місцевій школі. За спогадами Миколи Береславського, він разом із студентом Редзем та односельцем Устименком, розповсюджували отриману від Поліщука націоналістичну літературу. У 1943 р. осередок було викрито нацистськими органами держбезпеки, Поліщука розстріляно, а Миколу Береславського відправлено на роботи до Німеччини.
Серед матеріалів, які поширювали оунівці у Бердянській окрузі згадуються: «Де шукати наших історичних традицій» Дмитра Донцова, видання з історії Запорозької Січі та різні газети. Крім того, у середній школі Пантелеймон Клименко запроваджував вивчення історії України за виданнями, які поширювалися оунівцями, зокрема «Історією України» Івана Крип’якевича.
Не залишилися бердянські оунівці осторонь процесів відновлення релігійного життя. У листопаді 1942 р. до Бердянська прибув із Рівного протоієрей УАПЦ о. Микола, за участі якого були проведені збори священників та релігійної громади на яких розглядалося питання про перехід в церковному підпорядкуванні від Московського патріархату до УАПЦ. Проте, така ініціатива на зборах не отримала підтримки. Однак, автокефалістам вдалося відкрити церкви у селах Миколаївка, Трояни та Софіївка Бердянського району та у м. Ногайськ (Приморськ). Одним з активних діячів за відновлення та становлення УАПЦ на Бердянщині був житель с. Миколаївка, член ОУН Пилип Мефодовський. У 1930 р. він був засуджений на 6 років ув’язнення за антирадянську агітацію, а у 1935 р. – на 4 роки за порушення паспортного режиму. Батько та двоюрідній брат Пилипа Мефодовського у 1935 р. як священники-автокефалісти, які мали зв’язки із СВУ, були заарештовані органами НКВС й загинули.
Згадаємо також про ще один епізод з діяльності ОУН у Бердянському районі. Влітку 1942 р. (червень або липень) до Бердянська з Маріуполя прибув старшина Українського визвольного війська (УВВ) з метою вербування добровольців. На зустрічі із місцевими оунівцями вербувальник розповів, що націоналістам у Маріуполі вдалося українізувати різні галузі суспільного життя. Щодо самої військової частини, то вона дислокувалася по лінії Херсон-Мелітополь-Маріуполь й несла охоронну службу на узбережжі, в портах й тилових об’єктах. Принагідно відмітимо, що у червні того ж року у смт. Чернігівка Запорізької області з аналогічним завданням перебував керівник військкомату УВВ, член ОУН Маріуполя Величко. Можемо припустити, що у обох випадках мова йде про одну й ту ж особу.
За свідченнями керівника бердянської міської ОУН Павла Мусієнка, для зміцнення підпілля у Приморську, туди на посаду завідуючого районним відділом освіти з Бердянська було переведено оунівця Проценка. Однією з помітних акцій приморських оунівців було створення влітку 1942 р. місцевої «Просвіти». Керівником культурно-освітньої організації став лідер місцевих оунівців Капленко.
Через одного із місцевих оунівців, директора Ногайського рибтресту Паська, здійснювався зв’язок між керівництвом Бердянського (Пантелеймон Клименко) та Мелітопольського (Леонід Сухіно-Фоменко) окружних проводів.
Долучитися до роботи підпілля ОУН у Приморському районі також мав житель с. Преслав Йосип Максюта. У березні 1943 р. він виїхав на роботи до Німеччини, повертаючись з якої у серпні 1943 р. у Львові був завербований до ОУН. Отримав завдання по дорозі додому поширювати листівки, направлені на зрив роботи на залізниці. Основне завдання полягало у вербовці добровольців до УПА (місце відправки добровольців – ст. Північна, Львів). На території Приморського району Йосип Максюта не встиг розгорнути будь-якої діяльності, оскільки був мобілізований до Красної армії.
Діяльність членів ОУН не залишилася непоміченою нацистами. Місцевим СД 8 жовтня 1942 р. був заарештований й засуджений до 5 років каторжних робіт організатор «Просвіти» у Ногайську П. Капленко. Після 9 місяців перебування у бердянській в’язниці, він був переведений до запорізької, звідти етапований до м. Миколаєва (звідки втік).
Крім нього, у в’язниці Мелітополя деякий час перебував керівник ОУН Бердянщини Пантелеймон Клименко (заарештований у квітні 1943 р.), який згодом був переведений знову до Бердянська. Відмітимо також, що із бердянських оунівців нацистських репресій зазнали Павло Мусієнко, Костянтин Приходько та Проценко.
Костянтин Приходько
Після повернення совєтської влади, підпілля ОУН у Бердянському районі розроблялося по справі «Попутники», заведеному на підставі даних агентів «Царгород» та «Огонь». 28 жовтня 1944 р. Військовий трибунал Мелітопольського гарнізону виніс вирок по справі членів бердянської ОУН. Петро Капленко та Пилип Мефодовський були засуджені до розстрілу з конфіскацією майна; Павло Мусієнко, Іван Федоренко та Костянтин Приходько – до 10 років таборів з ураженням в правах на 5 років та конфіскацією майна, Дмитро Полулях – 8 років таборів та 3 роки ураження в правах з конфіскацією майна.
