Назар Косенко
У міжвоєнний період періодичні видання відігравали важливу роль у боротьбі українських націоналістів за незалежність України, слугуючи не тільки джерелом інформації про визвольний рух, його ідеї та практику, а й зброєю в протистоянні з окупаційними режимами. Окрім загальновідомих націоналістичних часописів «Сурма», «Розбудова Нації» функціонувало і чимало малознаних. Одним з найбільш неординарних та водночас найменш відомих міжвоєнних націоналістичних видань є журнал «Непоборні». Цей часопис засадничо відрізнявся від решти тим, що упродовж тривалого часу виходив у світ за ґратами – у сумнозвісній львівській тюрмі Бригідки. Видання є вкрай цінним джерелом для дослідження світу ідей та світогляду українських націоналістів.
Опісля хвилі польських репресій 1934 р., які відомий дослідник націоналістичного руху Петро Мірчук охрестив «громовицею», сотні діячів ОУН опинилися в польських в’язницях. Одним з місць найбільшої концентрації видатних політичних в’язнів стала львівська тюрма Бригідки. У в’язниці українські націоналісти створили власне об’єднання під назвою УНПВ (українські націоналісти політичні в’язні). Усередині 1935 р. спільноту очолив ідеологічний референт Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях Ярослав Стецько. Колишній редактор головних видань націоналістичного руху в Галичині як ніхто інший розумів важливість друкованого слова у визвольній боротьбі. Саме з його ініціативи восени 1935 р. українські політичні в’язні починають випускати власний журнал, незважаючи на вкрай несприятливі для будь-якої публіцистичної активності тюремні умови. Щодо причин започаткування видання Я. Стецько в спогадах писав: «необхідність вимагала поборювати найважчі перешкоди, щоб не залишити друзів самітними».
Зрозуміло, що за ґратами друк періодичного видання був неможливий. Тому «Непоборні» виходили підпільно у рукописному форматі. Цьому часопису передував започаткований в січні 1935 р. журнал «Ґрати», який так і не вдалося перетворити на періодичне видання. «Непоборні» писалися в трьох-чотирьох примірниках на цигарковому папері, а згодом часопис пересилали до провідників камер з націоналістами. Видання мало статус офіційного органу проводу УНПВ і містило ідеологічно-програмові, політичні та святкові статті, матеріали з оглядами преси та тюремними новинами, а також офіційні накази керівництва ОУН в Бригідках. Початкова спроба розповсюдження часопису зазнала невдачі. Перший номер «Непоборних» було конфісковано польськими вартовими, а Я. Стецька викликано на допит через його ініціативу з випуску періодичного органу політв’язнів. Проте в подальшому націоналістам вдалось налагодити випуск та розповсюдження власного часопису в Бригідках. Журнал виходив регулярно з листопада 1935 р.
За спогадами Я. Стецька, спершу передбачалось, що «Непоборні» виходитимуть раз на місяць, а згодом – двічі. Варто зауважити, що в тюрмі «Бригідки» реалізація цього задуму була непростим завданням. Член ОУН Дмитро Сусік, що сидів у в’язниці в 1935-36 рр., згадував: «за нами, політв’язнями, тюремні наглядачі стежили особливо пильно». Незважаючи на це, завдяки власній сміливості та кмітливості націоналісти знайшли спосіб не лише підпільно писати матеріали для власного часопису, а й регулярно поширювати його між собою. З архівних матеріалів дізнаємся, що «Непоборні» виходили переважно двічі на місяць. Так, перше число часопису випустили 22.11.1935, друге – 8.12.1935 р., третє – 22.12.1935 р.
Зі сторінок «Непоборних» ув’язнені українські націоналісти дізнавалися про накази проводу УНПВ та загальні новини. Зокрема, часопис висвітлював події Львівського процесу польського окупаційного режиму над КЕ ОУН. В ньому було викладено статтю націоналістки з псевдонімом «Мавка» під назвою «Мої провідники». Авторка із захопленням описувала мужню поведінку на судилищі Степана Бандери, Ярослава Стецька, Володимира Янева та Осипа Мащака. Очевидно, її позиція відображала загальне ставлення громади ув’язнених до підсудних, які завдяки сміливим виступам на Львівському процесі стали легендарними постатями в очах української патріотичної громадськості. Також в «Непоборних» було розміщено матеріали листування між Я. Стецьком як провідником УНПВ та С. Бандерою.
Читачі «Непоборних» постійно мали змогу аналізувати різноманітні ідеологічно-програмові тексти. Серед авторів останніх виділявся Я. Стецько. Поміж розміщених в «Непоборних» публікацій було чимало його ідеологічних дописів на різні теми: від міркувань щодо політичної тактики національно-визвольного руху, філософських особливостей українського націоналізму до осмислення подій перших визвольних змагань. Окремі статті ідеолога ОУН були спрямовані на утвердження переконаності націоналістів у правильності власних дій та подолання сумнівів у своїй правоті. Серед ідей, які висував в своїй в’язничній публіцистиці видатний теоретик націоналізму чимало оригінальних думок. Наприклад, створення за кордоном в період бездержавності національного банку як фінансової бази майбутньої незалежної України, існування українського права, попри відсутність власної держави, залучення до визвольної боротьби під соціальними гаслами представників національних меншин, зокрема, поляків та євреїв. Остання теза яскраво свідчить про безпідставність звинувачень українських націоналістів у культивуванні антисемітизму й полонофобії. В цьому контексті Я. Стецько застерігав від шовінізму. Він зауважував: «В Укр. державі буде справедливий розподіл дібр без шовінізму, хто лиш стоятиме на ґрунті української державності – буде мати всі права нац. політичні». Серед інших знаних авторів «Непоборних» варто згадати «Мака» – крайового провідника ОУН та автора Молитви українського націоналіста Осипа Мащака. Першим редактором часопису був «Зорян» – можливо, Ярослав Пришляк, який активно розміщував свої статті у виданні. Особи інших авторів «Непоборних», які підписували свої тексти криптонімами «Сук», «Шуст», «Конович», «Ст. Янкович», «Остапович», ще належить встановити.
У «Непоборних» також розміщували матеріали полеміки між ув’язненими націоналістами щодо ідеологічних питань, яка відбувалась через обмін листами. Так, Я. Стецько дискутував із автором під криптонімом «Зорян» (можливо, Я. Пришляком) стосовно лінії соціальної політики націоналістичного руху. Провідник УНПВ обстоював думку про потребу реалізації суспільної справедливості через задоволення матеріальних потреб широких низів. Зокрема, коштом великих землевласників. Натомість, «Зорян» вважав таку позицію шкідливим «соціально-економічним максималізмом». Подібні суперечки не лише свідчили про плюралізм редакційної політики «Непоборних», а й сприяли відточування полемічних навичок серед учасників дискусій.
Офіційні накази проводу УНПВ на чолі з Я. Стецьком, що розміщувались в «Непоборних», стосувались широкого діапазону питань діяльності громади політв’язнів: від бойкоту зрадників, які дали свідчення на побратимів, до розпоряджень щодо національних свят та вшанувань героїв. Націоналісти-політв’язні у Бригідках спільно відзначали річниці знакових історичних подій: бою під Крутами 29 січня, проголошення незалежності УНР та акту злуки Наддніпрянщини й Наддністрянщини 22 січня. За рішенням проводу УНПВ заґратовані члени ОУН вшановували пам’ять полеглих хвилиною мовчання у певний час, вдавалися до символічного голодування, а також демонстративно носили синьо-жовті стяжки. При цьому керівництво спільноти політв’язнів на чолі з Я. Стецьком заохочувало ув’язнених націоналістів читати або виголошувати тематичні реферати, присвячені важливим історичним подіям, формулювати й висловлювати власні думки про знакові епізоди минулого.
Слід зауважити, що «Непоборні» були не єдиним виданням українських націоналістів у польських в’язницях міжвоєнного періоду. Так, дослідник визвольної боротьби Григорій Дем’ян в праці про Олексу Гасина опублікував фрагмент рукописного журналу «Крати», що випускався за участі майбутнього начальника головного штабу УПА в 1934 р. у Стрийській тюрмі. Однак, можемо стверджувати про унікальність «Непоборних», адже часопис виходив більше року у найбільшій польській в’язниці Галичини, пропонуючи читачам широкий спектр інформаційних матеріалів. Видання відображало функціонування спільноти УНПВ, до якої належали такі знакові постаті визвольного руху як Ярослав Стецько, Роман Шухевич, Осип Мащак, Володимир Янів, Дмитро Мирон. Особливість «Непоборних» також полягає в доступності більшості номерів видання сучасним дослідникам. У фонді НТШ (№ 309) Центрального державного історичного архіву України у Львові матеріали часопису зберігаються в трьох справах загальним обсягом 211 аркушів. Така ситуація є унікальною, позаяк більшість номерів інших підпільних часописів ОУН, які виходили на західноукраїнських землях в 1930-их («Юнак», «Юнацтво», «Бюлетень крайової екзекутиви») сьогодні недоступні для належного вивчення.
Тривалий випуск зусиллями УНПВ часопису «Непоборні» у 1935-1937 рр. красномовно засвідчує інтелектуальну мужність, винахідливість та непересічний конспіративний хист ув’язнених у Бригідках українських націоналістів. Навіть за ґратами вони залишались вільними духом людьми, які зберігали особисту гідність та відданість ідеалу Української Самостійної Соборної Держави. Ув’язнені члени ОУН організовано взаємодіяли в складі спільноти УНПВ, реалізовуючи через організаційне видання «Непоборні» власні інтелектуальні, ідеологічні та психологічні потреби. Часопис був одним з факторів, що створювали зв’язок між націоналістами в Бригідках, сприяючи єдності політв’язнів. Поза сумнівом, видання відігравало важливу роль в забезпеченні моральної стійкості заґратоваих борців за волю України, надихаючи їх не опускати рук та продовжувати спротив окупантам.
