Як відомо, після закінчення Другої світової війни в СРСР інтенсивно досліджувались можливості ядерної енергетики. У 1946 р. запрацював перший в СРСР атомний реактор. Наприкінці червня 1954 р., шляхом використання ядерних установок в місті Обнінську Калузької області РРФСР було введено в дію першу промислову атомну електростанцію.
Цільовий розвиток атомної енергетики розпочався у 60 – 70-х рр. ХХ ст. основною причиною його розвитку було намагання партійного та державного керівництва заощадити природні ресурси. У 1970 р. розпочалось будівництво атомної електростанції у районному центі Київської області УРСР – місті Чорнобиль. Її конструкційними складовими частинами були шість енергоблоків та інша допоміжна інфраструктура. Через сім років було запущено перший енергетичний блок. У 1980-х рр. застосування атомної енергії в УРСР отримало пріоритетне фінансування.
У ніч з 25 на 26 квітня 1986 р., внаслідок безпідставного й стрімкого та максимального збільшення потужності реактора, а потім її різкого зменшення до мінімальних величин, четвертий енергоблок атомного реактора РВПК–1000 вибухнув. Це стало причиною загоряння та вивільнення радіоактивних речовин.
По при заяви ЦК КПУ щодо стабілізації радіаційного становища на атомній електростанції та на прилеглих територіях, правдива інформація про аварію на Чорнобильській АЕС була відразу засекречена радянським керівництвом як така, що могла скомпрометувати його та поширити паніку серед населення .
Тому постачання продуктових й промислових товарів із радіоактивних зон відбувалось безперервно та згідно до раніше укладених угод. А якщо взяти до уваги тотальність радянського дефіциту й обов’язковість перевиконання планових завдань, то товарообіг не міг бути змінений апріорі. Як свідчать неопубліковані архівні документи, до Львівської області така продукція постачалась із різних областей УРСР та Гомельської області БРСР із радіоактивним рівнем забруднення значно вищим ніж дозволяли регламентовані норми Міністерства охорони здоров’я СРСР та інструкції затверджені Міністерством охорони здоров’я УРСР 22 квітня 1986 р.
На цьому тлі слід зауважити, що Львівська область щодо темпів поширення радіації належала до зони № 1 із рівнем радіації до 0,1 мР\год. Незважаючи на це, 28 квітня 1986 р. на терени Львівщини із зони Чорнобильської АЕС прибули 219 сімей в кількості 811 осіб. Партійна влада в терміново займалась організацією їх розселення. Від квітня до червня 1986 року молочно-консервним заводом міста Овруч Житомирської області було надіслано Львівському холодокомбінату 150 тон зараженого радіацією згущеного молока. Із цукрового заводу у місті Тальне Черкаської області було надіслано 40 тон цього продукту.
В обхід того, що згущене молоко містило підвищену кількість радіоактивних компонентів, воно було гостродефіцитним товаром й поступило у роздрібну реалізацію.
Таке становище було добре відомим компартійній владі Львівщини. Перший секретар Львівського обкому В. Добрик 9 червня 1986 р. у листі до першого секретаря ЦК Компартії України В. Щербицького секретно повідомляв, що в продукції Овруцького й Тальнівського комбінатів були присутні такі радіонукліди як цезій 137, церій 144, рутеній, родій 106, цирконій та ніобій 95 .
Поряд із цим, 10 червня 1986 р. він констатував, що у Львів поступило 37 тон м’яса із Жлобинського м’ясокомбінату Гомельської області БРСР із вмістом радіоактивних компонентів, які у 2,6 разів перевищували норму. У квітні – червні 1986 р. до Львівської області було ввезено 1 488 тон свинини, 708 тон масла, 380 тон сухого молока, 60 тон плавленого сиру, 1 360 туб. молочних консервантів. Обласна санітарно-епідеміологічна станція двічі перевіряла продукти на вміст радіоактивних речовин, але внаслідок усного наказу з обкому утаємничила їх вміст. У результаті було надано дозвіл на реалізацію продукції .
Отже, партійна влада Львівщини, за вказівкою із ЦК КПУ, замовчувала справжнє становище на Чорнобильській АЕС. Внаслідок цього, знаючи про виняткову шкідливість забруднених товарів у першу чергу продуктової групи, вона не припиняла постачання продукції із зон радіоактивного забруднення України та Білорусі.
Несп’як Олександра
кандидатка історичних наук,
наукова співробітниця
Національного музею-меморіалу жертв
окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».
Джерело: lonckoho
