З ініціативи Полтавського офісу Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті (УІНП) полтавські телеканали «Місто+» та «Центральний» продемонстрували документальні відеоматеріали про злочини голодоморів в Україні. Показ відбувся у межах угоди про інформаційну співпрацю між УІНП та менеджментом полтавських телеканалів. Також документальні відео показали полтавській молоді у межах презентації книги «Пам’ять роду». Зокрема, у літературній вітальні Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Івана Котляревського відеоматеріали переглянули старшокласники Розсошенської гімназії Щербанівської сільської ради та полтавських навчальних закладів: гімназії №7 ім. Тараса Шевченка, загальноосвітньої школи №4 та міського багатопрофільного ліцею ім. Івана Котляревського. Презентацію провела завідувачка відділу обслуговування користувачів облбібліотеки Ніна Климко.
Чому голодомор став можливим
У межах проєкту УІНП «Відеоісторія» (це цикл відеолекцій про події історії України в ХХ столітті) на телеканалах «Місто+» та «Центральний» та для полтавських школярів презентували 20-хвилинний відеоматеріал «Чому голодомор став можливим».
«Геноцид вчинений комуністичним тоталітарним режимом з наміром знищити українців як націю. Кремль також мав на меті придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян. Способом реалізації геноциду став штучний масовий голод, спланований у Москві керівництвом комуністичної партії Радянського Союзу», – мовиться у відеоматеріалі.
«Питання життя і смерті – зібрати хліб з України»
Таку назву має новий тематичний ролик УІНП. Як звернулася до старшокласників Ніна Климко: «цього року виповнюється сто років від початку масового голоду у 1921 році. В Україні це був перший масовий голод, що став наслідком поразки Української революції 1917-1921 років».
У відеоматеріалі розповідається про грабіжницьку політику більшовицької Росії. Там розглядали селянство як «підозрілий елемент», який постійно перебуває під впливом «класових ворогів». А Україну – як сировинний придаток, що мав забезпечувати «диктатуру пролетаріату» всім необхідним, у першу чергу – продовольством. «Урожай на півдні чудовий, тому питання життя і смерті для нас – зібрати з України 200-300 мільйонів пудів хліба», – писав у травні 1921 року Володимир Ленін. Викачування продовольства в період запровадження продрозверстки та політики «червоного терору», виснажило запаси українців. Для кращої «мотивації», збирати хліб в Україну Ленін пропонує відправити півмільйона новобранців із охопленого голодом Поволжя. Під маркою допомоги голодуючим, російські більшовики грабують церковні цінності, накручують в пресі істерію проти «куркулів, які не хочуть ділитися хлібом». При чому куркулями оголошуються всі, хто не згоден віддавати за так чесно зароблене добро.
«Голод після Перемоги»
Ще один новий історичний ролик УІНП розповідає про основні причини і наслідки масового штучного голоду 1946-47 років. У ролику використані історичні фото та відеоматеріали із фондів Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного та матеріали виставки «Lend-lease – зброя перемоги. Що замовчувала радянська пропаганда?».
Причиною голоду 1946-47 років стала сукупність факторів, серед яких повоєнна розруха та відсутність чоловічих рук для обробки землі, припинення постачання продовольства із США в рамках ленд-лізу. А також – показове рішення Радянського Союзу відправляти зерно країнам Східної Європи, щоб довести світу переваги комунізму. Для реалізації цього плану колгоспам ставляться нереальні завдання – зібрати і відправити з України до Москви більше 360 мільйонів пудів зерна. Щоб виконати цей план, колгоспи починають збирати запаси із приватних селянських господарств. Часто зібране зерно мокло і псувалося на колгоспних токах, однак людям його не давали – на той час досі діяв сталінський «Закон про п’ять колосків», який загрожував таборами навіть дітям, які збирали зерно по стерні. Щоб вижити, люди їли лободу, цвіт акації, «калачики», горобців, мишей…Тисячі українців їхали на західні землі, щоб обміняти речі на їжу: там не було такого голоду, бо радянська влада ще була слабкою, колгоспи лише організовувалися, а частину території контролювала УПА. Поверталися не всі: вздовж залізниць діяли банди, які чатували на потяги і гаками зривали з дахів вагонів торби з харчами, а часом – і самих людей. Між тим, радянська преса жодним словом не обмовилася не лише про масштаби голоду, а навіть про саму наявність проблеми.
«За оцінками фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України у 1946-47 роках надсмертність в Україні перевищила 700 тисяч осіб, більше чверті жертв – діти до 14 років. Багато свідків штучного голоду 1946-47 років досі живі», – розповіли фахівці УІНП.
«Наш моральний обов’язок держави та суспільства перед минулими та наступними поколіннями – знати про цю трагедію і вшановувати пам’ять її жертв», – наголошувалося на презентації.
За матеріалами офіційного сайту УІНП
