Історичний чин нації
30– го червня 1941 – 2013
„В чім є історичне значення Акту 30 червня 1941 року – проголошення відновлення незалежної України, опанованої двома великодержавами?” – цим питанням, сформульованим Дмитром Донцовим в передмові до праці Ярослава Стецька „30 червня 1941”, переймалося багато дослідників, політичних діячів та відвертих критиканів. Останні безапеляційно намагалися применшити, або й зовсім заперечити значення цієї події, втім, як заперечували і взагалі доцільність національно-визвольної боротьби.
Спробуємо й ми поглянути на події буремної доби. Українськими очима.
Власне об’єктивна оцінка подій такого історичного значення, як Акт 30 червня лише й можлива через певний часовий простір, коли задум ініціаторів та реалізаторів події і її наслідки стають очевидними не лише творцям, але й ширшому загалу. Зокрема коли йдеться про проголошення Акту відновлення української державності і творення Українського Державного Правління на чолі з Ярославом Стецьком, то слід зупинитися на кількох визначальних аспектах. Зокрема необхідно розглянути ситуацію, в якій тоді опинилася Україна, визначити мету, яку ставила перед собою ОУН і спрогнозувати можливі дії для досягнення цієї мети.
З початком другої світової війни Україна опинилася „між молотом і ковадлом” тоталітарних режимів і лише ОУН, засадничо відкинувши орієнтацію на чужоземні чинники як стратегію, зробила ставку на власні сили українського народу, визначивши шляхом боротьби за незалежність України революційну боротьбу за будь яких умов, ставлячи ворога перед доконаними фактами. Ця стратегічна концепція визначення мети і шляхів її досягнення була опрацьована в ряді документів і декларацій, зокрема в грудневому маніфесті 1940 року та яскраво втілена в чинах 30 червня 1941 року, створенні та діяльності УПА і УГВР.
Всупереч обставинам, кидаючи виклик страшним потугам, Національні Збори у Львові проголосили Акт відновлення Української Державності. І це не була лише „декларація намірів”. Організатори проголошення зразу ж почали втілювати слова в дію і готові були відповідати за свою дію власною свободою і власним життям. Саме готовність взяти відповідальність за свої декларації, за свої слова, характеризує творців Акту і вигідно відрізняє їх від сучасних політиканів. Саме в тому, що проголошення Акту засвідчило незламну волю українського народу жити власним державним життям, визначило рішучу готовність захищати право на державність зі зброєю в руках, наочно продемонструвало у висліді справжні наміри націонал-соціалістичних „визволителів” щодо України і є його непроминуще історичне значення.
Революційна ОУН не зреклася відповідальності за проголошення Акта, і коли дехто й сьогодні єхидно запитує, чи не знайшлося в цілій Україні когось „достойнішого” за 28 річного Ярослава Стецька, який очолив Українське Державне Правління, то відповімо: напевно були й досвідченіші, шанованіші, освіченіші, але де гарантія, що в скрутних обставинах вони би не „дали заднього ходу”, не зламалися на допитах, не піддалися на умовляння та погрози німецьких окупантів?
„Коли у захист Акту 30 червня 1941 року ми не були спроможні поставити танків, гармат і бомбовозів, відповідно сильної армії, бо так склалися умови, – ми вирішили танкам, бомбовозам і гарматам окупантів протиставити вірність ідеї Суверенітету нації, гідність і гордість великої духом нації, незламність нашого характеру, чистоту нашого серця, нашу безстрашність особисто захищати проголошене діло, за ніяких умов цього не заперечити, не відкликати, видержати до кінця”, – наголошував Ярослав Стецько.
Отже, аналізуючи ті події, мусимо відкинути несуттєве, відмести шумовиння наклепів і фальсифікацій. І тоді перед нашим зором постає кришталево чистий чин „лицарів абсурду”, які в незрівнянно важчих обставинах ніж у 1918 чи 1991 році, проголосили на весь світ: „Волею українського народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України”.
Ці слова вони відстояли власною свободою і власним життям.
Слава Героям!
Провід ОУН (б)
