Юрій Щур
Важко недооцінити роль, яку відігравав Комітет государствєнной бєзопасності у системі зміцнення та збереження совєтського режиму в Україні. Завдяки розсекреченню документів спецслужб, оприлюднюються все більше документів про боротьбу з українським визвольним рухом як самого Комітету, так і його попередників. Зрозуміло, що раніше подібні матеріали мали на собі грифи цілковитої таємності й доступ до них мали одиниці.
Разом із тим, керівництво КГБ та компартії розуміли важливість популяризації «героїчних борців за власть совєтов», а особливо вплив цієї діяльності на підростаюче покоління та формування нового типу людину – «homo sovetikus». Через те й з’являлися відповідні рішення, зокрема ХХV з’їзду компартії, постанови ЦК КПСС «Про заходи подальшого підвищення політичної пильності совєтських людей», «Про подальше покращення ідеологічної, політико-виховної роботи» й накази та вказівки КГБ СССР.
Основний наголос робився на просунення до засобів масової інформації пропагандистських та контрпропагандистських матеріалів, на створення літературних творів, кіно- та телефільмів, присвячених органам держбезпеки. Для підвищення ефективності такої роботи, зміцнення й розширення контактів з творчими організаціями, видавництвами й редакціями газет й журналів, радіо-, теле- та кіностудіями, групами творчих робітників (таких було всього 26), координації між усіма залученими особами тощо у КГБ було створено прес-групу на чолі із заступником голови КГБ УССР. Як писали КГБісти, до цієї групи увійшли «досвідчені керівні й оперативні співробітники, здатні глибоко й різносторонньо оцінювати літературні твори та сценарії кіно- та телефільмів, що надходили на розгляд та не допустити у публікаціях розголошення інформації, яка могла зашкодити інтересам безпеки Совєтської держави».
У 1979 році співробітники КГБ також значну увагу приділили лекціям. Керівним та оперативним складом за планами партійних комітетів в трудових колективах й навчальних закладах прочитано й проведено 74162 лекції й бесіди про політичну пильність (для порівняння, у 1978 році – 46485). Крім того, компартійним органам була надана методична допомога в організації 1478 тематичних вечорів (у 1978-му – 1043), 629 теле- та радіопередач (у 1978-му – 524), а також у підготовці до виходу на екрани двох художніх та п’яти документальних фільмів (у 1978 – 4). Крім того, відмітилися КГБісти у виданні 28 книг та 16 брошур (у 1978-му – загалом, 17) та публікації 2676 статей (попереднього року – 1869), які були направлені на викриття антисовєтської діяльності західної буржуазії, націоналістів, сіоністів та церковників.
Аналізуючи загалом свою пропагандистську діяльність, КГБісти виокремлювали основну тематику:
1. Історія створення й діяльності органів ВЧК-КГБ, зокрема боротьба проти іноземних розвідок, нацистської окупації, українського націоналістичного підпілля. З цього напрямку було знято фільми «Спокута чужих гріхів» (антицерковний) та «Чекайте зв’язкового» (про червоних партизан) й опубліковано 16 публіцистичних та художніх творів. Серед останніх також була книга Тимофія Строкача «Наш позивний – свобода», а тематика творів загалом оберталася навколо подій Другої світової війни.
2. Підривна діяльність закордонних спецслужб. З цієї тематики була написана п’єса, підготовлений теленарис, опубліковано 347 статті та підготовлено 164 теле- й радіопередачі.
3. Антисовєтська діяльність за кордоном сіоністів, релігійних організацій та церков. З останнього напрямку найбільше уваги КГБісти приділяли діяльності Української греко-католицької церкви та її священнослужителів. Основним звинуваченням, таким що мало найбільше зачепити читачів, нав’язувалася думка про співпрацю УГКЦ з нацистською Німеччиною.
Окремо тут варто зупинитися на висвітлені діяльності українських націоналістичних організацій та груп. З цієї теми було відзнято документальний фільм «Гірке ехо», надруковано 6 книг та стільки ж брошур, серед яких «Прокляті народом» Кравченка та 6 випусків збірника «Пост імені Ярослава Галана». Крім того, опубліковано 1247 статей та випущено 159 теле- та радіопередач.
Керівництво КГБ браво рапортувало керівнику ЦК КПУ Щербицькому, що така «просвітницька» діяльність дає свої плоди. Офіційно це називалося посиленням зв’язків органів держбезпеки з молоддю та робітниками. Насправді ж мова йшла про збільшення кількості доносів та анонімок. Зокрема, у 1979 році через приймальні КГБ пройшло 8305 осіб, проти 4917 у 1978-му. Листів же на адресу КГБ у 1979 році надійшло 16425 (у попередньому році – 12817). На підставі таких відвідувань приймалень та отриманих листів органами КГБ було заведено 26 справ оперативного обліку, 179 осіб піддано профілактиці, 6 осіб заарештовано, 536 інформацій надано до відповідних інстанцій. Також, «з допомогою суспільності попереджено 2794 випадки назрівання неблагонадійної ситуації на важливих об’єктах народного господарства».
Зважаючи на такі успіхи, у 1980 році КГБ УССР планувало продовжувати подібну діяльність. В планах було відзняти 2 художні та 3 документальні кінофільми, надрукувати роман-трилогію, по 3 повісті, публіцистичні твори й брошури. Всі ці твори й далі мали, за задумом КГБ, посилювати вплив органів держбезпеки на населення України. За великим же рахунком, вони перш за все спрямовувалися на поглиблення розколу в українському суспільстві. Плоди такої діяльності КГБістів пожинаємо до сих пір, на 27-му році незалежності, на 5-му році модерної російсько-української війни.
