14 січня минуло 140 років із дня народження Петра Чучупака (1885-1920), військового діяча Української Народної Республіки (УНР),. Ювілей видатного борця за незалежність України у XX столітті цьогоріч пошановується на державному рівні.
Холодний Яр
— легендарна місцевість на сучасній Черкащині. Триста років тому в холодноярських лісах гуртувались повстанці, яких називали гайдамаками. А сотню років тому ці ліси стали осередком боротьби українців із більшовицькою окупацією.
У 1918 році брати Чучупаки організували в рідному селі Мельники відділ самооборони. Згодом він зріс до полку гайдамаків Холодного Яру. А навколишні села стали фортецею, що протистояла червоній більшовицькій навалі з Росії. На прапорі полку були вишиті слова: «Хай живе вільна незалежна Українська Народна Республіка. Ми поляжем, щоб славу і волю і честь Рідний Краю здобути Тобі…». У квітні 1919 року повстанці підняли в Холодному Яру антибільшовицьке повстання, а пізніше включилися в боротьбу з Добровольчою армією Півдня Росії. Так утворилась «Холодноярська республіка». Її територія охоплювала понад 25 навколишніх сіл. Вона мала 15-тисячну селянську повстанську армію, бійці якої називали себе козаками, а командирів— отаманами. Повстанці контролювали майже всю довколишню сільську місцевість. Вони знищували ворожі частини та радянську владу, перешкоджали червоній мобілізації. На умовних кордонах поставили напис: «Володіння Холодного Яру. Проїзд чекістам суворо заборонено». Центром «Холодноярської республіки» став Мотронин монастир. Там діяв штаб, працював шпиталь, проводили наради, а дзвін монастиря був сигналом до мобілізації.
Повстанська слава Холодного Яру тривала десятиліття. А перекази про те, що з Холодного Яру почнеться повстання проти червоних, ширились упродовж багатьох років по обидва береги Дніпра. Через два десятиліття, під час Другої світової війни, в Холодному Яру знаходили прихисток воїни Української повстанської армії.
Петро Чучупака – Герой Холодного Яру
Старший брат Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака Петро народився у селі Мельники Чигиринського повіту Київської губернії (нині Черкаська область). Батьки – Оксана Сидорівна Лівицька та Степан Георгійович Чучупак (у деяких джерелах – Чучупака) мали п’ятеро синів: Петра, Ореста, Василя, Олексу та Дем’яна. Троє з них – Василь, Петро та Олекса – стали повстанськими отаманами. Орест загинув на війні 1915 р. під Краковом в Першу світову війну. Дем’ян (5.10.1902–1992, Рівне) – козак полку гайдамаків Холодного Яру.
Петро Чучупака закінчив чотирирічну церковно-приходську школу, потім – трирічну Головківську двокласну учительську школу. Захоплювався історією України з юності, ще будучи гімназистом. Вабило й мистецтво: працюючи вчителем школи села Вербівка. організував там хор і драматичний гурток; навчався у класі флейти Київської консерваторії, яку закінчив 1914 року року; під час праці у 3-му Київському двокласному училищі та Київському міському училищі №1 допомагав композитору Миколі Лисенку збирати український пісенний фольклор. 27 січня 1913 року одружився з Ганною Еваристівною Новицькою з с. Почуйки.
У 1907 році Петро Чучупака вступив до Чугуївського військового училища. Закінчивши його в 1910 році, отримав звання підпоручика і був призначений до 147-го Самарського полку, що базувався в Одесі. У 1914 році брав участь у Першій світовій війні, виявив себе як хоробрий і талановитий офіцер. За бойові заслуги отримав низку нагород, зокрема орден Святої Анни III ступеня з мечами і бантом.
Події Української революції, виникнення Української Центральної Ради (УЦР) навесні 1917 року докорінно змінили життя досвідченого військовика. Петро Чучупак повертається в Україну і поринає у вир національного піднесення: був одним з організаторів Українського військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка; у січні 1918 року призначений начальником штабу 4-го Київського корпусу Армії УНР. Згодом переїхав на малу батьківщину, аби долучитися до національного повстанського руху: у 1919-1920-му роках Петро Чучупака очолював штаб полку гайдамаків Холодного Яру; у другій половині 1919 року входив до повстанського комітету на чолі з Логвином Панченком. У травні 1918 року, після падіння Центральної Ради, Петро Чучупак очолив Холодноярські повстанські загони, які вели боротьбу проти більшовиків, денікінців і петлюрівців. Зі своїми бійцями він провів ряд успішних операцій, здобувши широку популярність і авторитет серед українських селян. Отримав прізвисько «Зозуля» за свою вправність у веденні партизанської війни. Навесні квітня 1919 р. полк Петра Чучупаки підняв повстання «проти комуни та Совітської влади за самостійність».
У грудні 1919 року військові частини Армії УНР виступили в рейд територією України по тилах російських окупантів — більшовицьких та білогвардійських військ. Рейд тривав 5 місяців — від 6 грудня 1919 р. до 6 травня 1920 року й увійшов у вітчизняну історію як 1-й Зимовий похід. У лютому 1920 року полк гайдамаків Холодного Яру співдіяв з військовиками Армії УНР-учасниками походу.12 лютого в Медведівці на Черкащині відбулася нарада командирів та начальників штабів дивізій Зимового походу за участю Юрка Тютюнника, генерала Олександра Загродського, отаманів Андрія Гулого-Гуленка та Василя і Петра Чучупак.
7 березня командування Червоної російської армії видало розроблений Сталіним наказ, який передбачував наступ червоноармійських з’єднань на Дієву армію УНР, загони Чучупак. 18 березня 1920 року отамани Холодного Яру з’їхалися на нараду у лісничівку на хуторі Кресельці (зараз в складі села Мельники Черкаської області), що при дорозі з Мельників на Мотронин монастир, з метою визначити дату повстання проти Радянської влади. Саме тоді окупанти з 21-ї бригади 7-ї стрілецької дивізії Червоної армії ленінської росії, виконуючи сталінський наказ, натрапили на загін Чучупак. Василь поліг у бою. А Петра окупанти схопили у полон. За однією із версій, чекісти розстріляли Героя Холодного Яру у Черкаській або Смілянській ЧК.
Документальний фільм «Холодний Яр. Воля України – або смерть!»
демонструвався цими днями з ініціативи представника Українського інституту національної пам’яті (УІНП) в Полтавській області Олега Пустовгара на телеканалі «Місто+».
Фільм розповідає про визвольну боротьбу українських повстанців проти російських окупантів 1918-22 рр. Знятий за мотивами роману очевидця подій Юрія Горліс-Горського. Виробництво ТОВ «Диваки продакшн»; режисер і сценарист – Галина Химич, продюсер Оксана Левкова, оператор-постановник Сергій Мурін, композитор Борис Севастьянов. У фільмі висвітлюються героїчні події, коли на Чигиринщині з центром у Холодному Яру діяли повстанські загони прихильників УНР, що вели боротьбу проти російських «білих» і «червоних» інтервентів. Двадцять два села повстали і стали для червоних росіян територією, куди більшовиків не пускають. «Білогвардійські полки генерала Денікіна також не можуть увійти до Холодного Яру. Білі здатні воювати з регулярною армією противника, але виявляються безсилими проти місцевих повстанців. Тут проти них воюють всі – від старого до малого. Історія надзвичайної боротьби українців, про яку досьогодні відомо так мало. Понад 30 тисяч українських повстанців кілька років тримали в страху більшовицьку армію», – йдеться у анотації до фільму на офіційному ютуб-каналі УІНП.
Інформаційна година «Історія без «білих плям»
відбулася за ініціативи Департаменту культури і туризму Полтавської ОВА в обласній універсальній науковій бібліотеці імені І. П. Котляревського. Присвятили зібрання 140-річчю від дня народження Петра Чучупака
Завідувачка відділу абонемента Тетяна Гусар ознайомила присутніх зі сторінками життя уродженця Полтавщини Юрія Горліс-Горського, письменника, розвідника, холодноярівця, автора роману «Холодний Яр». Також розповіла про книгу «Чорний ворон. Залишенець» сучасного українського письменника Василя Шкляра – одну з найпопулярніших у ЗСУ. Про збройну боротьбу холодноярців за УНР під синьо-жовтим прапором УНР та чорним прапором Холодного Яру, на якому було написано: «Воля України – або смерть!» під час заходу розповів викладач історії Фахового коледжу управління, економіки і права Полтавського державного аграрного університету Дмитро Стаценко. У цій розповіді особливу увагу привертала інформація про братів Василя й Петра Чучупаків – славетних отаманів Холодноярської республіки, які загинули в борні за незалежність України.
Пам’ять ожила
Понад 70 років кремлівський московський комуністичний режим нищив пам’ять про ці героїчно-трагічні події та братів Чучупак. Лише після відновлення незалежності ця пам’ять ожила. Пам’ять про Петра Чучупака як про одного з найвидатніших отаманів Холодного Яру не згасає. Його ім’ям названі вулиці у багатьох містах України, встановлені пам’ятники та меморіальні дошки. Про холодноярців створено численні літературні твори і знято фільми.
У центрі села Мельники відкрито пам’ятний знак «Героям Холодного Яру». У 1995 року на місці останнього бою Василя Чучупаки поставили перший меморіальний знак українським повстанцям Холодного Яру. Від 2018 року почесну назву «Холодний Яр» має 93-тя окрема механізована бригада Збройних сил України, яка відзначилася в боях за Іловайськ та під час оборони Донецького аеропорту. Танкова рота бригади «Азов» також називається «Холодний Яр». У Києві, Черкасах, рідному селі Мельники братів Чучупаків пошановано у назвах вулиць.
Представництво УІНП у Полтаві
