|
 Є такий латинський вислів – persona non grata, який означає «небажана особа». У міжнародній політиці таким словосполученням називають громадян інших держав, які мають заборону в’їзду до деяких країн. Наприклад, за президента Ющенка в Україну, через зневажливі вислови, не міг приїжджати мер Москви Юрій Лужков. Свого часу Європейський Союз назвав небажаними особами членів уряду Білорусі за їхню політику щодо опозиції. Але це – на політичних верхах.
Однак часто буває, що таке ж небажання супроводжує і нас, простих смертних, пов’язаних із політикою перш за все через екран телевізора. Дехто не бажає з кимось зустрічатися, перебувати в чиємусь товаристві. Або просто чогось не хоче (не бажає) слухати, дивитися. Залежно від смаку, зацікавлень, політичних переконань – і так далі, і тому подібне.
Існує в Польщі категорія людей, які не дуже люблять українців. Для них ми і все, що з нами пов’язане, – непотрібне, шкідливе, вороже, небезпечне. Вони звикли до того, що все українське – погане, націоналістичне і спрямоване на… дестабілізацію та розвал Польщі. «Націоналісткою» є навіть ота Галя, яка несе воду, а «збудуй хату з лободи» – це ніщо інше, як інструкція будування бункера. Наша присутність у межах Польщі дуже їх хвилює, не дозволяє спати спокійним кресовим сном. Тож пригляньмося ганебному спискові небажаних у Польщі, він включає імена людей, речі, що їх в країні над Віслою в деяких кругах вважають небажаними. В ньому в першу чергу є те, що може змінити ставлення до минулого та українців – зробити нас в очах декого добрими або не аж такими поганими, тобто є кроком на шляху долання деяких міфів, «підтримка» яких не одному дуже вигідна. Отже, перед вами вперше – список тих і того, що просто небажане. Спочатку подається назва, а потім – причина оцього «non grata».
Курт Левін, єврей, якого врятував від німців митр. Шептицький – він, безсумнівно, погано це запам’ятав, бо митрополит нікому не допомагав; це, мабуть, допоміг йому польський ієрарх, схожий на митр. Шептицького. Але через погану пам’ять Левіна люди можуть подумати, що митрополит Греко-католицької церкви не був антисемітом. Більше того – існує небезпека, що через такі заяви митрополита Андрея зарахують до лику блаженних.
Французький генерал Шарль де Ґолль – за слова «Якби я мав таку армію, як УПА, то німецький чобіт ніколи не топтав би французької землі!». І подумати, що поставили йому пам’ятник у центрі Варшави!
Члени «ВіН» (пол. Wolność i Niepodległość), які домовилися з УПА і спільно напали хоча б на Грубешів – за співпрацю з УПА, бо ж усі знають, що свята Армія крайова з препоганою УПА не могла співпрацювати.
Директори мюнхенського цвинтаря, де похований Степан Бандера – як могли вони це дозволити в минулому і сьогодні?!
Операційна група «Вісла» – бо погано виселила: нині вже 2011 р., а українці надалі є.
Папа Іван-Павло ІІ – міг попасти в цей ганебний список через спробу повернути храм греко-католикам у Перемишлі, проте борці за «віру» захистили папу від цього.
Члени польського підпілля, які у 1940-х рр. вели переговори з ОУН і УПА, як це гарно описав у своїй останній книжці історик Володимир В’ятрович. Це аж неймовірно, бо, як відомо загалові, ОУН та УПА ні з ким не говорили, а зразу вбивали. Якби польське підпілля не вело переговорів, не було б і доказів.
Володимир В’ятрович – за свою останню книжку «Польсько-українські стосунки в 1942–1947 рр. у документах ОУН та УПА».
Ірина Райсінберґ, єврейка, яка в 1942–43 рр. переховувалася в хаті головнокомандувача УПА ген. Романа Шухевича – за те, що прихистилася в кровожерного антисеміта, який ще й залагодив їй підроблені документи, рятуючи тим життя. Цим вона довела, що Шухевич не був антисемітом або був, але дуже вибірковим.
Французький дослідник Даніель Бовуа – бо в архівах знаходить підтвердження, що на т.зв. Кресах не було золотого раю чи іншої Аркадії, а дуже поширеним було, наприклад, знущання шляхти над селянами. Знаходить це і публікує!
Євреї-лікарі, члени УПА – або за те, що їхня участь в УПА може представити українських партизанів не як антисемітів, або за те, що рятували життя упівцям.
Євреї, які жили у волинських лісах під охороною ОУН і УПА, про що писав В. В’ятрович (знову він!) – це вже сильно може змінити думку про українське підпілля.
Члени проводів ОУН і УПА, які засудили вбивства мирного населення – за те, що знову хтось намагається знищити загальноприйняту картину.
Єврейські діти, яких врятував митр. Шептицький – якби до нього не пішли, то було б менше «проблем» з його святістю.
Міністр Томаш Семоняк – бо коли займався меншинами, то Народний дім повернули українцям.
Стефан Домбський – за книжку «Екзекутор», яка показує, що також і в Армії крайовій не всі були джентльменами.
Конституція РП – за права для національних меншин, в тому числі й українців.
Програма «Must be the music» – за успіх «Енея».
Польська кулінарія – за український борщ і руські вареники.
Погода – бо останніми роками 24 грудня є сіро і ллє дощ, а 6 січня лежить сніг і морозить.
Українські вишивані сорочки – бо такі гарні, що хочеться їх вдягнути.
Польські народні пісні – бо їх менше, ніж українських.
Михаїл Горбачов – бо нічого не зробив і Україна є.
Польсько-український кордон – бо стоїть не там, де треба.
Архіви – бо в них часто лежить заперечення того, про що говорилося десятиліттями.
Церкви і цвинтарі в південно-східній Польщі – не за те, що вони просто стоять, а за те, що є свідками української присутності і в минулому, і – що гірше, – тепер.
Наше слово – бо «наше», a не «nasze».
Християнство – за те, що треба любити своїх ворогів, а провини прощати.
Це лише фраґмент списку. Кількість «небажаних» – значно більша. До них зараховуються справи більш чи менш серйозні, проте такі, які когось «болять». Що важливо, поданий список може доповнювати кожен з нас. Бо ми – в ньому також є.
«Наше слово» №47, 20 листопада 2011 року
|
