У глині пам’ять народу
Гончарство – це мистецтво, яке народжується з землі, дихає через руки майстра й зберігає в собі тисячолітню історію етнокультури. Якщо глина – це жива плоть ремесла, то Опішне – його серце. Саме тут, серед пологих пагорбів Полтавщини, з покоління в покоління гончарі творили з простого сірого шматка землі диво, яке говорило мовою форм, орнаментів і кольорів. Від діда до внука, від матері до доньки передавалися не лише навички, а й філософія життя, любов до праці, шана до природи, глибоке відчуття своєї рідної культури.
Опішне – це не просто містечко. Це цілий світ, сформований навколо гончарного круга. Тут навіть повітря пахне глиною, а вулиці мовчазно пам’ятають ритм кругів, що оберталися під ногами сотень майстрів. І в цьому гончарному сузір’ї родина Пошивайлів була однією з найяскравіших зірок.
Гончарі Опішного – це носії коду нації. У їхніх руках давня мудрість, у їхній праці – нескінченний діалог із предками. І Микола Гаврилович Пошивайло став одним із тих, хто не просто продовжив цю традицію, а підняв її до рівня національного символу, зафіксував, зберіг і передав далі…
Маестро гончарного мистецтва,
заслужений майстер народної творчості України,
член Національної спілки художників України,
член Національної спілки майстрів народного мистецтва України,
лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії
імені Івана Нечуя-Левицького
Микола Пошивайло був не просто гончарем. Він був хранителем духу ремесла. У його творах закроєна глибока повага до традиційної форми й тонке відчуття пластичного матеріалу.
У його руках одухотворювалася глина, мов жива істота. Вона слухалася його, як дитина слухає матір: довірливо, м’яко, без супротиву. Бо руки Миколи Гавриловича були не тільки натрудженими, вони були й мудрими. Кожен їх рух був продовженням пам’яті, що жила в його кілька столітній гончарській династії.
Він народився в родині, де гончарний круг не зупинявся ні вдень, ні вночі, у родині, де батько Гаврило Ничипорович формував з глини форму, а мати Явдоха Данилівна наповнювала її барвами й змістом. Від батька він успадкував точність, витримку й любов до ремесла. Від матері – чуття кольору, душу візерунку, ніжність художнього дотику. Його талант не був випадковістю, він був кров’ю, що тече по гончарній спіралі поколінь!
Його пальці – сильні, втомлені, з відбитком праці творили прекрасні речі, від яких ставало гарно на душі. У них не було нічого зайвого, тільки традиція й канон. Бо він творив не заради показу, а заради збереження суті гончарства.
На гончарному крузі, як у колесі життя, Микола Пошивайло зумів утримати рівновагу між минулим і сучасним. І навіть тоді, коли українське народне мистецтво опинялося на межі забуття, він не відступав! Його руки продовжували пам’ятати те, що вже забували слова.
Він був майстром із тих, про кого кажуть: «Він жив, аби світ був теплішим. Бо глина, вийнята з холодної землі, у його руках завжди ставала теплою. І залишалася такою у формах, у традиції, в пам’яті тих, хто мав щастя бачити, як народжується справжнє».
Саме тому подія, що відбувається цього року, має не лише культурне, а й символічне значення – у рідному будинку майстра відкрито Меморіальний музей-садибу гончаря Миколи Пошивайла – ще один туристичний об’єкт Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. До 95-річчя з дня його народження родина й музейники Опішного об’єднали зусилля, щоб створити простір пам’яті, в якому збережено не лише речі, кераміку й архіви, але й сам дух творчості.
Музей-садиба не є звичайною експозицією. Це місце зустрічі з живою історією, де кожен предмет промовляє голосом Майстра. Цей простір покликаний не лише вшанувати пам’ять, а й стати платформою для діалогу між минулим і майбутнім!
Попри глибоке значення цієї події для національної культури, родина й музейники свідомо відмовилися від проведення гучної офіційної церемонії відкриття. У час, коли Україна переживає війну, коли щодня втрачаються життя й зруйновані долі, було обрано шлях тихої, але щирої вдячності. Вдячності Майстрові, землі, на якій він жив і творив, і всім, хто зберігає українське всупереч усім ворогам!
Цей музей-садиба відкрився без фанфар, але з відкритим серцем! Він уже працює, приймає відвідувачів. У його тиші багато голосів… Голосів минулого, що промовляють через експонати, світлини й атмосферу будинку. І ми щиро запрошуємо всіх, хто цінує українське народне мистецтво, завітати до Меморіального музею-садиби гончаря Миколи Пошивайла в Опішному, щоб на власні очі побачити, доторкнутися, відчути ауру самовідданої творчості. Саме такі патріотичні осередки української культурної спадщини сьогодні надзвичайно важливі, бо вони зміцнюють нашу національну ідентичність і соборну незалежність тоді, коли ворог намагається їх знищити.
Слава ЗСУ!
Слава Україні!
Світлана Пругло,
завідувачка інформаційної служби Національного музею гончарства
