Цьогоріч з ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та згідно з Постановою Верховної Ради на державному рівні відзначається 80-річчя з часу створення Української повстанської армії. Щоб вшанувати захисників і захисниць України та воїнів УПА Інститут нацпам’яті проводить просвітницьку кампанію під гаслом «Боролись! Боремось! Поборемо!». З 1944 року координувала національно-визвольний рух і представляла патріотичні сили Українська головна визвольна рада (УГВР). Сьогодні розповімо про Катерину Мешко – діячку ОУН і членкиню УГВР.
Катерина Мешко (псевда «Озерська», «Верещак») народилася 1913 року в Старих Санжарах Полтавської губернії (нині це село належить до Новосанжарської селищної територіальної громади Полтавського району).
Члени її родини були нащадками козаків, свідомими патріотами України, тому й стали жертвами більшовицького режиму. Старший брат матері — політичний діяч Олександр Янко, депутат Центральної Ради УНР, розстріляний НКВД у 1938 році. Батьки відійшли від хліборобства та стали купцями і підприємцями в Старих Санжарах. Батько був діячем Української автокефальної церкви (УАПЦ). Розстріляний чекістами в рідному селі навесні 1921 року, а старший брат Євген невдовзі загинув у повстанських лавах місцевого отамана Івана Біленького. Сестра Оксана Мешко — дисидентка, багато разів арештована та етапована таборами за проукраїнську діяльність.
Після розгрому родини Катерині довелося виїхати до Харкова, жити й навчатися у дядька, де й закінчила п’ятирічку. Опісля переїхала до сестри Оксани в Дніпропетровськ (нині м. Дніпро), навчалася в середній школі. На Січеславщині (тимчасова, досі недекомунізована назва – на Дніпропетровщині) особисто бачила ліквідацію російськими більшовиками УАПЦ, колективізацію сіл та Голодомор-геноцид. Згодом працювала токаркою на металургійному заводі в Дніпропетровську, навчалася на робітфаку.
1937-го виїхала в Москву, де закінчила електромеханічний інститут МЕМІІТ, а коли в 1941 році повернулася до Дніпропетровська, була прикро вражена хаотичним відступом Червоної Армії з міста і масштабною переправою німців через Дніпро.
Опинившись у німецькій окупації, Катерина дивом уникнула перших арештів та розстрілів ОУНівців-мельниківців та інших свідомих українців німецькими гестапівцями. Згодом вона почала працювати в обласній управі, а потім вступила в бандерівську ОУН(б), яка діяла підпільно на строго конспіративних засадах. 1942 року очолила обласний провід ОУН у Ворошиловграді. Водночас допомагала референту пропаганди крайового проводу Південно-Східних земель Омеляну Лоґушу. З ним згодом одружилася. Опісля була провідницею ОУН Криму. У 1943 разом з Омеляном Лоґушем перебралася на Волинь, працювала в крайовому проводі. В листопаді 1943 року організувала Першу конференцію поневолених народів Східної Європи та Азії в селі Будераж Здолбунівського району на Рівненщині.
Омелян Логуш Дмитро Грицай Катерина Мешко-Логуш село Будераж на Волині Листопад 1943
Катерина Мешко була учасницею Великого Збору УГВР (11—15 липня 1944 р.). Того ж року на доручення Проводу УГВР перебралася з чоловіком за кордон в Європу. Із секретним завданням — налагодити зв’язки з союзами антигітлерівських західних держав – вони дістались до американської окупаційної зони Німеччини та влилися в українську діаспору.
1949-го подружжя переїхало до США, де брало участь у діяльності Закордонного Представництва УГВР (ЗДПУГВР), а Омелян Лоґуш очолив український відділ «Голосу Америки».
Померла в 1991 року в місті Сент-Луїс (штат Міссурі, США), де мешкала з молодшим сином Євгеном. Він від 2007-го є дияконом Української греко-католицької Церкви.
Старший син – Юрій Лоґуш – науковець-економіст, засновник низки соціальних проектів, став відомим меценатом. Разом із дружиною Тетяною заснував Міжнародний конкурс романів та кіносценаріїв «Коронація слова», який існує вже більше 20 років і є одним з найпрестижніших в Україні.
Полтавський офіс УІНП (за матеріалами книг «Вояки Української повстанської армії родом з Наддніпрянської України. Книга перша», автори-упорядники Коретчук Я.В., Каспрук С. Д., Тимків В.В., Гук В.Ю. і «Полтавська діаспора. Велика енциклопедія — Лохвиця, Полтавщина, Україна, Европа, Австралія, Америка. Біографічні інформації, нариси, статті, рефлексії, есеї, довідки, листи» Олександра Панченка).
