Аналітична газета “День” в Україні з 13-14 липня 2018 надрукувала чергову статтю Олега Воловини, наукового співробітника Центру слов’янських, євразійських та східноєвропейських досліджень в Університеті Північної Кароліни Чейпел Хілл під заголовком “Терор голодом: як науково обґрунтувати кількість жертв? Розуміння чисельності втрат населення внаслідок Голодомору.” Багато дечого, а зокрема два висновки Воловини для мені не зрозумілі:
“Ключовим числом, яке використовується для обґрунтування семимільйонної оцінки , є чисельність населення України станом на 1 січня 1932 р. у 32,7 млн осіб, взяте з статистико-економічного збірника 1933 р…Серед демографів та статистиків відомо, що щорічні статистичні збірки містять розрахункові дані,; єдиним перевіреним методом надійної оцінки чисельності населення країни є перепис населення.”
“Особливо підкреслю, що хоча кількість втрат не є необхідною умовою визнання Голодомору геноцидом, вона має важливе символічне та політичне значення.”
Щодо першого то згідно з переписом у що твердо вірить Воловини, ти більше переписом 1937 року який був опісля “заборонений” Сталіним, число українців в СРСР у 1937р. було 26.4 мільйони майже 5 мільйонів менше чим у 1926р. Це саме по собі є тривожним, а коли брати під увагу ще нормальний ріст населення не-українців в СРСР від 1926 до 1937, що становило 17%. за цей час, українців повинно було бути 36.5 мільйонів. Висновок є що між 1926 і 1937, українське населення у цілому СРСР зменшилося на 10.1 мільйон. Воловина чомусь ніколи не ставить питання кількості жертв українців, а обмежується виключно до мешканців республіки.
Один відомий український дипломат у якого російське прізвище але мама українка з Полтави, а батько росіянин з сьогоднішнього Дніпра вказав мені, що майже вся матірна родина вимерла під час Голодомору, а батькова натомість майже вповні збереглась. Для нього особисто це найкраща ознака, що Голодомор був геноцидом українського народу, але не радянського ані не російського.
Другий висновок Воловини ще менш науково обґрунтованим і претензійним зокрема бо Воловина застерігає себе від політики, а натомість пропонує публіці свою науковість. А взагалі при чому тут символіка?
Як юрист я наголошую, що при аналізі перспектив визнання Голодомору геноцидом треба враховувати у першу чергу юридичні аспекти зокрема склад злочину в окресленні Конвенції Організацій Об’єднаних Націй з 1948 року. Під цим оглядом немає найменшого сумніву, що Голодомор 1932-33 був геноцидом. Воловина зовсім не встряє у цей аналіз і це добре бо у нього тут бракує експертизи.
Другий аспект це політичний. Такий аналіз не надається до наукової дискусії, але на жаль він дуже реальний. Між державами котрі уже визнали Голодомор геноцидом немає особливих приятелів Росії. Між державами які визнали Голодомор геноцидом також немає ані Ізраїлю, ані Вірменії, тобто держав які представляють нації котрі мають претензії, що вони зазнали геноциди у ХХ столітті. У ХХ столітті були і другі геноциди: китайців, камбоджців, хорват і мусульман, тутсів, тощо. Деякі геноциди відбулися після прийняття Конвенції ООН і тому підлягають безпосередньо Конвенції, але Конвенція була беззубою. У 1998 році встановлено Міжнародний Кримінальний Суд (МКС). До того у ХХ століття працювали чотири міжнародні трибунали (“ad hoc”) два після Другої Світової Війни, один у Нюрнберзі, другий у Токіо та два у 1990их роках по злочинах в колишній Югославії та Руанді. Одначе яскравими прикладом, що такого роду міжнародні питання є наскрізь політичними, це що важливість і майбутнє МКС невідоме бо багато держав не схвалюють його юрисдикції.
Не визнання Голодомору геноцидом Вірменією і Ізраїлю є прикладами майже цілковитого політичного забарвлення цього роду питання. По відношенні до Вірменії можна вважати, що вона або ситуативно дружить або перестрашена Росією. Ще десять років тому коли була широка акція з сторони України та її діаспори а також тенденція держав визнавати Голодомор геноцидом представниця досить впливової української громади у Вірменії сказали мені відкрито, що Вірменія не визнає Голодомору тому, що Україна не визнає Вірменського Геноциду з 2015 року. Україна не визнає Вірменського Геноциду виключно через політичну дружбу з Туреччиною.
Ізраїль це другий відмінний приклад бо тут заграє мабуть не тільки політика, але також певного роду брак відчуття до трагедії другого. Євреї чомусь переконані, що єдиний геноцид у ХХ століття це Голокост і просто відмовляються визнати другі немов визнання їх якось применшить трагедію єврейського народу у Голокості. Ізраїль не визнає Вірменського геноциду також. В обох випадках питання окресленням подій під оглядом Конвенції ООН чи аналіз складу злочину це питання зовсім не актуальні.
Олег Воловина демограф і науковець і мабуть не повинен затру-днювати себе політичними питаннями. Чому тоді невпинно і нестерпно на протязі вже кількох років він займається ділом применшення кількості жертв Голодомору мотивуючи це його бажанням визнання Голодомору геноцидом, тобто виключно політичним мотивом. Тут дійсно щось не грає. Тому я ставлю виразно питання до нього але прошу відповідати щиро: для кого і для чого?
14 липня 2018 року Аскольд С. Лозинський
