Шість ректорів
Києво-Могилянської академії (XVII–поч. XIX ст.),
уродженців Полтавського краю
Ви ж нашого роду,
полтавської крови…
М. Бажан
Києво–Могилянська академія (КМА), бере свій початок від заснованої восени 1615 року Київської Братської школи. Два століття працювала академія (1615–1817 рр.), які були періодом розквіту української освіти, науки і мистецтва. Як відзначав поет, класик української літератури і вояк Армії УНР Євген Маланюк в “Нарисах історії нашого народу”, козацька доба у сфері культури була Києво–Могилянською, центром культури був Київ з його академією. Десятки уродженців полтавського краю “всякого роду й стану” виховувались в ній у вірі “древній українській”, православній, навчались наукам вільним, світським. Звернемось до минулого, до наших далеких предків, які навчались в академії, які плекали її своїми ділами та підтримували її велич. Серед них Данило Апостол, Самійло Величко, Григорій Сковорода, Іван і Паїсій Величковські, Я. Козельський, Г. Левицький–Ніс, В. Кочубей, брати Шумлянські та багато інших. Були серед вихованців, наших земляків, і ті, хто очолював академію в різні роки протягом двох століть. Про них і йдеться в цьому матеріалі. За наказом Синоду Російської православної церкви від 14 серпня 1817 року академію було закрито. Але дух нації, його джерела неможливо знищити. 24 серпня 1992 року, в першу річницю незалежності України, для молодих українців відкрив двері Національний університет “Києво–Могилянська академія”.
Калачинський (Колачинський),
чернече ім’я Прокопій (полкове м. Прилуки (історична Полтавщина) – філософ, богослов, ігумен.
Юнак спочатку навчався в академії, а потім за кордоном. Повернувшись в Україну, прийняв чернечий постриг. З 1691 року викладав у КМА риторику, збереглися до нашого часу його курси лекцій, в основі яких антична теорія красномовства. У 1693–95 рр. викладав курс філософії.
1697 року ігумена Прокопія обрали ректором академії і настоятелем Київської Братської школи, цього ж року він почав викладати богослов’я. Як ректор і настоятель зміцнював матеріальне становище навчального закладу і монастиря: купував землі, млини, збільшував продаж виробленої продукції. У цьому його підтримував гетьман Іван Мазепа і митрополит В. Ясинський.
Через чотири роки Калачинський залишив КМА. З 1706 року – ігумен Київського Пустинно-Миколаївського монастиря. Пізніше переведений до Густинського Троїцького монастиря, де і помер у похилому віці. Збереглася панегірична гравюра на честь Калачинського, виконана знаменитим гравером, колишнім його учнем І. Щирським (1698). Вона містить тези богословських диспутів і багатофігурну композицію: студенти разом з богинею мудрості, науки та мистецтв Афіною Палладою стоять на тлі будинку КМА. На першому плані вміщено напис латинською мовою, який уславлює ректора і КМА.
Кулябка Семен Петрович,
чернече ім’я Сильвестр (1704, полкове м. Лубни – 17.04.1761, м. Санкт–Петербург) – просвітник, філософ, богослов, архієпископ.
Походив зі старовинної козацько-старшинської родини. Народився у сім’ї бунчукового товариша П. Кулябки та доньки гетьмана Д. Апостола Анни. З десяти років навчався в КМА (1714–1726). У березні 1727 року прийняв чернечий постриг у Київському Межигірському монастирі. На початку 1730–х років запрошений до КМА. Спочатку викладав у молодших класах та іноземні мови. З 1735 до 1739 викладав філософію, у 1739–45 рр. – професор богослов’я, ректор КМА і настоятель Київського Братського монастиря.Один з німецьких пасторів писав про С. П. Кулябку як про освічену й добре виховану людину. Його високо цінували колеги й студенти, вважаючи кращим з професорів КМА, називаючи “златоблагословенний учитель”.Як найкращий промовець, професор виголошував у Санкт-Петербурзі панегірики на честь імператриці Єлизавети, Петра III. У Київ він уже не повернувся. Був призначений єпископом Санкт-Петербурзьким і Шліссельбурзьким. Добру пам’ять залишив там полтавець: 36 нових храмів (у тому числі знаменитий Ісаакіївський собор) було закладено ним у столиці та на її околицях.
Семен Кулябка,сподвижник Ф. Прокоповича, відзначався “строгою нравственностью и рассудительностью, был человек сильномыслящий и ученый”. Дійшли до сьогоднішнього читача його філософські трактати, написані латиною. Помер і похований преосвященний Сильвестр у Санкт-Петербурзі.
Максимович Михайло,
чернече ім’я Манасія (рік народження невідомий, Миргородщина – 02.07.1758, м. Київ) – письменник, просвітник, архімандрит.
Навчався в академії (1730–1741 рр.), деякий час – за кордоном. Оволодів кількома іноземними мовами, прослухав курси філософії, богослов’я.Належав до найвизначніших діячів КМА, просвітників, реформаторів.1749 року прийняв чернечий постриг і одержав посаду архідиякона при митрополиті Т. Щербацькому. На цій посаді 1751 року підготував так званий “Училищний проект” (6 правил). за яким упорядковувався навчальний процес у КМА.
1 вересня 1755 року, висвятившись на ієромонаха, Максимович повернувся до КМА, отримав богословську кафедру та посаду ректора, яку обіймав до 1758 року. Одночасно був ігуменом Київського Братського монастиря ( з 1755 – архімандрит).Викладав, писав духовні праці, вірші, виступав з проповідями. Будучи ректором КМА, Манасія 1756 року розпочав будівництво нової кам’яної дзвіниці Братського монастиря (за браком коштів не була завершена, добудована лише через 40 років).
Помер раптово, похований у склепі Богоявленського собору Братського монастиря.
Нащинський Данило,
чернече ім’я Давид (31.01.1721, полкове м. Полтава – 05.05.1793, м. Київ) – лінгвіст, перекладач, архімандрит.
Навчався в академії. У списку студентів граматичного класу за 1736 / 37 навчальний рік значиться з відміткою “ученія не слабаго”. На кошти протектора КМА Р. Заборовського вивчав іноземні мови у всесвітньо відомому центрі орієнталістики – Магдебурзькій академії, слухав лекції в Кенігсберзькому університеті. Нащинський заявив про себе як літератор, лінгвіст і перекладач, став послідовником відомого професора С. Тодорського як учений і просвітник. У 1747–55 рр. працював у КМА: вів класи граматики, піїтики, риторики й філософії, викладав іноземні мови. Крім того, виконував обов’язки префекта. Після смерті М. Максимовича одержав посаду ректора КМА (02.07.1758).
За Нащинського в академії відбулися деякі зміни. Насамперед, змінились характер і методика викладання окремих предметів, запроваджено підручники, велика увага приділялась богослов’ю.Ректор уславився як здібний і діяльний викладач, знавець мов, проповідник, книголюб, великий прихильник просвітницьких ідей.
1761 року внаслідок несприятливих обставин відмовився від ректорства і був висвячений на архімандрита. Але монастирське життя гнітило його. Розум, знання, творча енергія шукали виходу. Нащинський займався перекладами, писав філософсько-моралістичні праці, захищав права парафіян. 1789 року за особистим проханням був переведений до Києво–Печерської лаври. Через чотири роки помер там. Похований на кладовищі Дальніх печер біля Різдвобогородицької церкви.
Збереглася чавунна плита, де серед інших, є такі слова: “Муж дарованіях достойных и добродетелей ревнитель… Киевская академія… славилась учителем сім, более от него приняв просвещение, нежели ему уделила…”.
Фальковський Іван Якимович,
чернече ім’я Іриней (28.05.1762, с. Білоцерківці Пирятинської сотні Лубенського полку –29.04.1823, м. Київ) – науковець, письменник, історик, математик, географ, астроном, єпископ.
Народився у сім’ї священика. З 1772 року Іван навчався в академії, 1755 року перервав навчання у класі поетики і поїхав разом з братом до Угорщини, де їх батько отримав посаду священика. За кордоном вивчав іноземні мови, в університеті Буди досконало вивчив історію, географію, фізику, астрономію. Через вісім років повернувся у КМА, отримав посаду викладача. 1786 року прийняв чернечий постриг. Протягом 21 року Фальковський викладав у КМА більше десяти предметів.
З березня 1803 року він – ректор КМА. На думку дослідників, Фальковський “був самим дорогоцінним її надбанням”, найобдарованішим серед усіх відомих в Російській імперії вчених кінця XVIII–поч. XIX ст.
Іриней багато писав. Він – автор псалмів, гімнів, елегій, богословських, історичних, філософських праць, музичних творів, підручників, календарів. Вчений кохався в книгах, при академії створив студентське Вільне піїтичне товариство, метою якого було “повсякденне читання хороших книг”.
За великою педагогічною і науковою працею Фальковський знаходив час для церковних справ. З 1795 він – архімандрит декількох монастирів. 1804 року залишив КМА. 24 лютого 1807 року Іринея висвячено на єпископа.
Він намагався реорганізувати чернече життя, зробити його більш доцільним і корисним, написав “Правила для упорядочения жизни монахов”.
Мав багато задумів, але помер, як мовиться в епітафії, перед розкритою Біблією “1823 года Апреля 29 дня… на камнях в молитве к служенію Литургіи… Если время все уносит, то дела живут вечно”.
Мохов Йосип Омелянович,
чернече ім’я Йоасаф (1779, сотенне містечко Жовнине Лубенського полку – рік смерті невідомий, м. Київ) – викладач, професор, останній ректор КМА.
Народився у сім’ї священика. У 14 років вступив до академії. Згідно з указом Синоду як одного з кращих учнів КМА його було вибрано кандидатом на вчителя до Слов’янської семінарії (у Полтаві), і в старших класах академії вже навчався казенним коштом. Студент-філософ, маючи музичні здібності, був теж кандидатом на вчителя класу нотного співу.
1801 року його було викликано до Катеринославської слов’янської семінарії, де був учителем французької і німецької мов, з 1806 – викладачем класу поетики.
У лютому 1809 року Мохов прийняв чернечий постриг у Києво–Печерській лаврі. 8 березня 1810 року його запрошено до академії професором філософії. З 5 листопада 1810 – префект, з 17 січня 1814 – ректор КМА. У 1817 році (рік закриття академії) Мохова було звільнено з посади, переведено в Києво–Печерську лавру, де він і помер.
Надія Требіна, провідний бібліограф сектору краєзнавчої
літератури та бібліографії Полтавської обласної
бібліотеки для юнацтва ім. О. Гончара
(для Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті)
