Йосиф Сірка
Крик душ Голодомору!
Здавалось би, що, на 90 році Голодомору, вже й до горобців на стріхах дійшло, що Голодломор 1932-1933 рр. в Україні спричинився до понад 10 мільйонів жертв. На жаль, виявляється, що для декого навіть 90 років є недостатнім часом, щоб зрозуміти найбільший ґеноцид українців у ХХ ст.. Складалося враження, що найновіші дослідження найпослідовнішого історика-дослідника жертв Голодомору Проф. В.Сергійчука вже не залишили сумніву про те, що число загиблих від голоду 1932-33 рр. перевищує 10 мільйонів. На жаль, дійсність свідчить про інше.
Недавня поява брошури-книжечки відомого Проф. Паула Роберта Маґочі UKRAINE REDUX (40 сторінок, разом зі змістом, вступом та мапами, розмір – кешенькового формату), підтвердила, що навіть відомі дослідники історії України, схильні повторювати не найновіші досягнення у пошуках правди про Голодомор, а, скоріше – кліше, яке так сумлінно накинули й накидають всім вихідці зі «соціалістичного реалізму», який досі помітний у декотрих українських істориків.
Не буду заторкувати зміст дуже «стислої» історії України, бо ж не знаємо, з якою метою вона появилася в часі, коли споконвічний ворог хоче «витерти» Україну зі списку існуючих держав і народів. Можна погодитись з тим, що під сучасну пору московська пропаґанда далі виправдовує свою загарбницьку аґресію проти миролюбного сусіда і саме московська орда у ХХІ ст., на 90-ому році Голодомору, вирішила вже не голодом, але бомбами знищити українців.
Сама поява кишенькової книжечки про Україну – позитивне явище, але вміщене припущення про 4 мільйони жертв Голодомору є шкідливим, бо воно не тільки «забуває», чи заперечує 6,5 мільйонів, яких не згадує, але й ображає неймовірні зусилля дослідників, які, через вивчення найрізноманітніших статистичних та інших джерел та документів, довели, що жертв голодної смерти 1932-33 рр. було понад 10,5 мільйонів.
З прихильників твердження про 3-4 мільйони жертв, яке вже давно відстоює, на жаль, український історик С.Кульчицький, не спростував ніхто і не заперечив першої появи твердження про 10 мільйонів жертв Олега Романишина 2008 р. (Oleh Romanyshyn, Andrew Gregorovich, Orest Steciw. Holodomor: Genocide by Famine: 10,000,000, Ukraine, 1932-1933. Toronto: League of Ukrainian Canadians, Ucrainica Research Institut, 2008.
До вивчення Голодомору активно залучилися вже давніше такі відомі історики як Роберт Конквест (Robert Conquest), Джеймс Мейс( James Mace), які підготували ґрунт до визнання Голодомору злочином комуністичного режиму СССР. Щоб досліджувати розміри жертв штучного голоду потрібно було жити в Україні, щоб мати доступ до джерел, які потрібно було шукати не тільки в бібліотеках та архівах України, але й у центральному архіві – в Москві.
Для такого вивчення проблематики найсприятливішою була нагода для «відданих партії і народу» істориків України, які й почали займатися «дослідженням». З появою американських істориків, зацікавлених дослідженням Голодомору, почали з’являтися і такі науковці, які ще «вчора» твердили, що голоду не було, а якщо й був, то не тільки в Україні, а комуністи невинні.
Ситуацію (в Україні), стосовно кількости жертв Голодомору, можна прирівняти до британських журналістів: Ґарета Джонса( Gareth Jonse) та Волтера Дуранті (Walter Duranty (який став американцем). Оба вони жили в СССР та писали статті про життя, зміни у першій комуністичній країні, але один бачив як голодні вмирали на вулицях українських міст (Ґарет), а другий (Дуранті) писав про «великі зміни», непомічаючи голодних смертей!
Отак, склалося, що і серед українських науковців знайшлися історики, які не змогли відрізнити комуністичну пропаґанду від правдивої науки та такі, які сумнівалися у правдивості подій, які дозволяла пропаґувати та інтепретувати комуністична наука СССР. Таким чином, завідувач відділом історії України 20-30-х рр. ХХ ст.(!), Інституту історії України, відділ соціалістичного і комуністичного будівництва, Станіслав Кульчицький, став одним із перших «дослідників» голоду в СССР 1932-33 рр.. Якщо Дуранте не бачив мертвих від голоду, то Проф., Д-р Кульчицький, як «номенклатурний історик», став «глашатаєм» голоду, який був на території СССР, ненадаючи великого значення кількості жертв і приховуючи справжні причини. Саме він став першим «літаючим професором», якому дозволили говорити про голод взагалі, зокрема, у США та Канаді. Саме він «отруїв» не одного закордонного дослідника «статистичними даними» совєтських архівів, які йому були доступні.
Відкритий лист до керівництва України: президента В.Зеленського, голови ВР України Р.Стефанчука, прем’єр-міністра Д.Шмигаля від двох відомих дослідниць Голодомору-ґеноциду – Вікторії Малько (координатор програми вивчення Голодомору на кафедрі історії Каліфорнійського штатового університету, Фресно, США) та Ольги Бертельсен ( Доктор історичних наук, захистилася в Нотінгемському університеті (Англія), працювала в Торонтському, Колумбійському, Нью-Йоркськом), вказує на те, що в Україні досі в Інституті історії України НАНУ (комуністична установа задля поширення і поглиблення ідеологічного контролю) та в міністерстві культури сидять люди, які відверто підтримують московську пропаґанду і переслідують науковців, які мають незалежну від них думку.
Цілковито відмінний від С.Кульчицького, науковий шлях пройшов на 13 років молодший історик, Академік Володимир Сергійчук, який, не тільки нагадує Ґарета Джонса, але й нагороджений 2019 р. Медалею його імени – Ґ.Джонса, за численні й переконливі розвідки, які підтверджують, що Голодомор забрав понад 10 мільйонів життів українців УССР 1932 – 1933 рр..
Чи не найкращим доказом ворожости до української науки було ставлення Інстуту історії України НАНУ до Міжнародного форуму – Київ, 7.9.21 – який був присвячений 100-ій та 75-ій річницям штучного голоду 1921-22 та 1946-47 рр. і пам’яті жертв Голодомору-ґеноциду 1932-33 рр.. Саме Кульчицький і його учні увесь збірник документів «Ґеноцид українців1932 – 1933 рр. за матеріялами досудових розслідувань» – упорядники О.Петришин, М.Герасименко, О.Стасюк (Київ: Видавництво Марка Мельника, 1921), оголосили «фальсифікацією» історії – цілковито у стилі комуністичної пропаґанди.
На жаль, у вільному світі ще не всі збагли, що комуністична пропаґанда в Україні має ще багато «живого коріння», яке через «русский мир», проростає з багна московського болота. Отаким чином, вдається колишнім номенклатурним «науковцям» заводити в оману і західних дослідників, які звикли довіряти не тільки звучним назвам інституцій, але й комуністичним докторам наук, професорам, академікам, президентам і т. п..
Доречно буде зазначити, що згаданий Міжнародний форум в Україні пройшов без українських ЗМІ (лише одна журналістка г. «Україна молода»), а з-поміж українських президентів, лише В.Ющенко взяв у ньому участь! Нема сумніву, що проти форуму виступали майбутні рупори про фальсифікації. А справа в тому, що Міжнародний форум оприлюднив численні незаперечні факти, на які компартійні «історики» не мали відповідей і тому оголосили їх «фальсифікатом» – відома метадологія комуністичного режиму.
Пригадаємо хоч деякі виступи на форумі, щоб зрозуміти реакцію залишків номенклатури у ХХІ-ому ст.. Заслужений юрист України, генерал-лейтенант СБУ М.Герасименко, повідомив, що «У 2009 році було порушено кримінальну справу №475 (за фактом влаштування на території України масового голоду в 1932-1933 роках… Це був дуже складний процес, адже в слідчих не було ні методик, ні тактик розслідування цього непростого злочину. Тоді була допущена велика помилка (і суспільство має про це знати! – підкр. Й.С.), адже проведені експертизи не дали відповідь на запитання про кількість жертв. Експертизу зробила одна невідома демографиня, її не підтримав жоден відомий демограф. Було виведено цифру 3 млн 941 тис. українців.
У демографів є такі терміни цікаві — «надсмертність» і «середня смертність», і от, використовуючи їх, було визначено число загиблих українців. СБУ не провела інші експертизи, хоча була вказівка Генпрокуратури призначити комплексну експертизу, залучивши істориків, економістів, статистів та інших фахівців. Тим часом, саме ця цифра стала «гуляти» по Україні і всьому світі як єдино правильна. Хоча вона була занижена в 2-2,5 раза (підкр. ЙС).
І тільки в 2019 році було розпочате нове кримінальне провадження, у результаті якого напрацьовано дуже великий обсяг матеріалів….. Я як експерт знайомився з цими матеріалами. Проведено сім складних експертиз, у результаті яких було чітко визначено кількість втрат: 10,5 млн осіб. Саме ця цифра має бути зафіксована і піти по всьому світу. І не повинно бути більше ніяких дискусій» (підкр. Й.С.).
Незважаючи на те, що М. Герасименко вважає, кількість жертв ще не остаточною, з ним погоджується і Академік Сергійчук, який вважає, що до Ґеноциду слід «додати і загиблих українців за межами тодішньої України — на Кубані, Нижньому Подонні, Слобожанщині, Поволжі, в Казахстані — ми про них теж не повинні забути».
Гадаю, що багато-хто з дослідників, істориків поза межами України і не чули про висновки Міжнародного форуму, про який і мало-хто з українців чув, бо ж «авторитетний» Інститут історії України, на чолі з керівництвом, подбали про те, щоб про нього навіть не згадували не тільки у ЗМІ, але й у науці – наклали досвідчений метод минуло – визнали багаторічну кропітку працю десяток фахівців фальсифікатом. Фактично – інститут став корумпованим ідеологічно.
Тому й не дивно,що чужинці, мов папаґаї, довіряють професійному брехунові, а не правдивому науковцеві, фахівцеві своєї справи. Дивує лише, що Проф. Маґочі подає у своїй книжечці про Україну не доведену фахівцями кількість жертв Голодомору, а повірив номентклатурним «науковцям», для яких не правда і факти були важливими, але комуністична ідея, внаслідок якої ще й сьогодні проливається кров не тільки українців, але й аґресора. Не хочеться вірити, що автор «А History of Ukraine” (1996) та інших публікацій не чув про 10,5 мільйонів жертв Голодомору!
Торонто, 9.9.22
