Юрій Щур
У березні 1951 року на адресу УМГБ Херсонської області з Києва надійшов лист з досить критичними зауваженнями щодо діяльності в напрямку боротьби з українськими націоналістами. Акцентувалася увага на тому, що керівники українського націоналістичного руху, які діяли на Західній Україні, мають намір поширити осередки на Херсонщині. Зокрема, ця південна область була закріплена для «шефської допомоги» за Калуським окружним Проводом ОУН (р). Відповідно, оунівці готували досвідчених підпільників до рейдування на територію області.
Крім того, в Херсонській області на той час проживало багато членів та симпатиків ОУН, які прибули сюди в якості переселенців після підписання СССР та Польщею Люблінської угоди. Також співробітники МГБ вважали, що в регіоні продовжували діяти осередки ОУН (р), створені ще під час німецько-радянської війни. І перших, і других посилено розробляли співробітники відділу 2-Н.
Разом із тим, керівництво МГБ УССР вказувало херсонським «чекістам» на незадовільний стан агентурно-оперативної роботи по боротьбі з українськими націоналістами. В якості прикладу наводилася інформація, що протягом 1950 року було заарештовано всього 3 «націоналістичних елементи». Розробка тих, хто підпадав під такі «елементи», на думку згори, велася досить мляво й неякісно, а на всій території області було взято на облік лише 35 осіб.
Серед прикладів провальної роботи наводилися деякі факти. Зокрема, співробітники МГБ Високопольського району 1950 року отримали з Надвірної облікові матеріали на переселенця Мричка. Таким чином стало відомо, що він у 1944-1945 роках був у повстанському відділі. Після того, як відділ було розгромлено, легалізувався й продовжував підтримувати зв’язки із збройним підпіллям. Був господарським референтом підрайонного Проводу, а потім очолив осередок ОУН у селі. Не зважаючи на наявність такої інформації, місцеві співробітники МГБ роботу по розробці Мричка не проводили. Також не розроблявся переселенець з Чернівецької області Кузик, який за агентурними даними мав вдома типографське знаряддя.
Брак якісних розробок пояснювався відсутністю кваліфікованої агентури. Та й загалом, на всю область було лише 8 агентів та 35 інформаторів. Тут же в листі дорікалося за те, що не використовуються можливості досвідченого агента «Захарова», який проживав на території Херсонської області.
Для покращення ситуації по лінії боротьби з українськими націоналістами, керівництво МГБ УССР пропонувало організувати повноцінну агентурно-оперативну роботу, зокрема з розробки переселенців. Також серед останніх необхідно було підбирати кандидатів для вербування у агентурну мережу. За умови, що в рамках розроблення оперативних даних зібрано достатньо матеріалів на членів ОУН, або ж її прихильників – таких необхідно було неодмінно заарештувати. Під час допитів намагатися дізнатися якомога більше про зв’язки з осередками ОУН на Західній Україні.
Через агентуру необхідно було постійно відстежувати сім’ї переселенців на предмет появи нових жителів. Очікувалося, що під виглядом родичів можуть прибувати кур’єри від збройного підпілля ОУН. За умови їх виявлення, брати в агентурну розробку і після накопичення необхідних матеріалів – заарештовувати.
Цікавою є ситуація з розхваленим агентом «Захаровим». Під цим псевдонімом «працював» уродженець Чаплинського району Запорізької області Володимир Рожко. З 1938 року служив у Красній армії. У червні 1941 року в районі Гродно потрапив до німецького полону й три роки перебував у таборах військовополонених у Польщі та Німеччині. У липні 1944 року здійснив втечу, однак в районі Варшави був затриманий гестапо й потрапив до штрафного табору. Наприкінці того ж року у таборі №326 був завербований до українського табору в місті Іббенбюрен у Вестфалії. Переданий радянським військам по репатріації й перебуваючи у таборі фільтрації був впізнаний іншим слухачем іббенбюренських пропагандистських курсів. На допитах у контррозвідці підтвердив інформацію про перебування в українському таборі, був завербований до агентурної мережі для роботи за кордоном.
Двічі переправлявся до англійської та американської зони окупації Німеччини у 1946 році. Зміг налагодити зв’язки з отаманом «Поліської Січі» Тарасом Боровцем («Бульбою»), журналістом Іваном Багряним й іншими діячами антисовєтського руху. Деякий час був кур’єром між українськими таборами Ді-Пі. Серед осіб, довірою яких користувався, були в основному «бульбівці»: Гриценко, Дмитро Колесник, Васильєвський та Віктор Руденко.
Діяльність «Захарова» зацікавила як декого з українських емігрантів, так і американську розвідку. У травні 1948 року він вже був у Чаплинському районі, де з’явився до райвідділу МГБ, де повідомив про свою діяльність за кордоном. Готувався для введення в агентурні розробки українських націоналістів. Разом із тим, перевірявся агентурою й сам, оскільки органи МГБ мали щодо нього підозри.
Щодо «Захарова», в УМГБ Херсонської області київські специ цікавилися його можливими зв’язками з членами ОУН, зокрема на Західній Україні. Враховуючи його закордонний досвід, планувалося «занурення» його у збройне підпілля. У херсонців з цього приводу були інші думки: зважаючи на те, що «Захаров» не мав зв’язків на Західній Україні, його мали намір використовувати на території області для розробки переселенців. Та й ці плани реалізувати не вдалося: у червні 1950 року його було заарештовано УМГБ Херсонської області й засуджено Особливою нарадою МГБ СССР. У березні 1951 року «Захарова» етаповано до 1-го відділу МГБ УССР. Боротьбою з українськими націоналістами займалися інші агенти, серед яких «Доброволець», «Глаз», «Марія», «Войков» тощо.
