Юрій Щур
Однією з головних підвалин радянського режиму була сліпа віра в основоположника СССР Володимира Ульянова, який навіть будучи офіційним керівником держави ховався за псевдонімом «Ленін». Протягом усього часу існування «тюрми народів» той чи інший «вождь», або керівник високого й не дуже рангу міг бути підданий «анафемі». Спершу Троцький та інші творці радянського режиму, а пізніше така доля спіткала й Сталіна тощо. Але ніколи не критикувався Ленін. Національна риса росіян – віра у доброго царя – була підмінена казочкою-вірою у «дідуся Леніна», яку ледь не з дитячих садочків вкладали у голови, поступово «підвищуючи градус» на шляху формування Homo Soveticus. Відповідно, на антиленінські прояви та акції у СССР реагували найбільш гостро. Навіть у той час, коли Радянський Союз вже «тріщав по швам» і процеси відновлення незалежності України ставали незворотними (хоча чому тут дивуватися, враховуючи скільки років леніни бовваніли на нашій землі і після проголошення незалежності).
23 квітня 1990 року КГБ УССР доповідав до ЦК КПУ про антиленінські заходи, що мали місце 22 квітня, до дня народження «вождя світового пролетаріату». Основна увага була сконцентрована на діяльності Спілки Незалежної Української Молоді (СНУМ). Напередодні, 21 квітня 1990 року у Львові під головуванням депутата обласної ради, одного із засновників СНУМ Олега Вітовича відбулася розширена нарада місцевого проводу Спілки, де були присутніми представники Одеси, Києва, Донецька, Херсона, Чернігова й Рівного (всього кагебісти нарахували 30 снумівців). За оперативними даними, на зборах обговорювалися питання щодо підготовки загального збору Спілки, запланованого на 26-27 червня 1990 року з місцем проведення у Івано-Франківську. Також були заплановані акції проти весіннього призову молоді до лав Збройних сил СССР, зокрема пікетування будівель військкоматів, організації мітингів-протестів, голодування тощо. Через депутатів Львівської обласної ради планувалося отримати дозвіл на проведення літніх таборів для призовників, які відмовилися від служби в Радянській армії. У таких таборах мали здійснювати воєнну та фізичну підготовку молоді, працювати на ниві національного виховання.
22 квітня 1990 року КГБ ретельно фіксував усі акції, що їх проводили члени СНУМ проти вшанування Леніна. Акцентувалася увага також на тому, що багато акцій було проведено під прикриттям масових заходів різних громадських організацій (Рух, «Зелений світ» й інші). Зокрема, у Києві під час проведення Дня Землі снумівці (за підрахунками КГБ – 250 осіб на чолі з Корчинським, Федоруком і Ткачуком) організували ходу з плакатами, які містили антирадянські та антиленінські гасла. Так, наприклад, співробітники КГБ фіксували, що «під час руху учасники зазначеної групи скандували образливі й хуліганські гасла по відношенню до засновника нашої держави, вигукували погрози фізичної розправи над комуністами, вихваляли діяльність УПА, а також лідерів націоналістичного руху Бандери, Коновальця, Шухевича, Петлюри». Більшість учасників акції мали при собі видання Леніна, які знищували під час ходи, а на тодішній площі Жовтневої революції під пам’ятником «вождю», прорвавши міліцейський кордон, залишили вінок з колючого дроту з написом «кату Леніну від українського народу».
У Львові в цей день колона снумівців до 100 осіб, очолювана Вітовичем, з траурними хоругвами із зображеннями «основоположників марксизму-ленінізму», керівників СССР усіх періодів та транспарантами «Оголосити КПРС поза законом», «Ленінізм – ворог людства», «Геть КПРС!», «Прибрати пам’ятник бандиту Леніну» пройшла містом до центру, де тоді знаходився пам’ятник Леніну. Під час ходи Вітович скандував у мегафон антирадянські/антиленінські гасла. Тут також відбулося покладання вінка з колючого дроту й інші заходи принизливого по відношенню до Леніна характеру. Кагебісти відзначили для себе акцію як «відверте знущання над пам’яттю вождя».
Цього ж дня у Дрогобичі, на тодішній площі Леніна, відбувся мітинг, організований Українською гельсінською спілкою та СНУМ. Тут були присутніми, за підрахунками КГБ, близько 150 учасників, які тримали транспаранти з гаслами «Смерть комунізму!», «Геть КПРС!» тощо. Відкривав мітинг голова міськвиконкому М. Глубіш, який закликав присутніх боротися з комунізмом та прибрати пам’ятник Леніну. Через виступи інших доповідачів також проходила головна думка, що «вчення Леніна – першопричина тоталітарної держави». На закінчення мітингу учасники кинули до річки Тисмениця символічну труну із зображеннями засновників «марксизму-ленінізму» та написом «ЦК КПРС».
Подібна акція 21 квітня відбулася у Луцьку (до 200 учасників), де СНУМ організувала імпровізоване «поховання комунізму». Тут снумівців підтримали народний депутат УССР Гудима та депутати облради Кожевников і Шимонович. Вимоги міліції припинити акцію були просто проігноровані.
Підсумовуючи огляд антиленінських заходів, співробітники КГБ акцентували увагу керівництва компартії на посиленні діяльності націоналістів та прогнозовану радикалізацію їх дій.
На світлині активіст Київського СНУМу Юрій Калениченко готує колючий дріт для вінка до акції 22 квітня 1990 р..
«Треба сказати, що дріт я зрізав з Василем Тоцьким з паркану інституту мого батька. Потім ми заїхали на «Жигулях» Василя і в книжковому магазині біля метро КПІ скупили всього Леніна, що там був (а було чимало). Продавщиці були щасливі – треба було план робити і місце звільнилось. Вони нас ще питали навіщо нам Лєнін? Я казав, що покладемо його до пам’ятника коло Бесарабки. Вони думали, що я збожеволів», – пригадує він.
