Спілці Української Молоді – дев’яносто років. Правда, треба,мабуть, відняти шістнадцять за період від дати безславного Харківського процесу відновлення СУМ-у уже на чужині 1946 року.
СУМ був організацією підпільною і політичною у час свого оформлення 1925 року у Києві, підпільною до тої міри, що деякі дослідники вказували, що СУМ-у, як реальної молодечої структури, зовсім не було, а був радше придуманий радянською владою, щоб розправитися та придушити українську патріотичну інтелігенцію на Київщині. Про це свого часу писав також актор, кінематограф і пізніше дисидент Гелій Снєгірьов, обороняючи свою власну матір, яку в 1937 році репресували за діяльність її батька в СВУ. При цьому Снєгірьов спаплюжив засновника СУМ-у Миколу Павлушкова як «агента» каральних органів, який давав свідчення проти свого дядька Сергія Єфремова та других членів також “не існуючого” Союзу Визволення України.
Слід підкреслити, що аналіз розповіді Снєгірьова (“Набої для рострілу”) базувався виключно на совєтських пресових повідомленнях, які служили для пропаганди серед населення, а він не мав доступу до джерельних архівних матеріалів чи свідчень іще живих учасників СУМ-у, як Матушевський.
Конкретну структуру СУМ – чи СВУ – нині важко з певністю встановити, бо такі були часи большевицької окупації (20-ті роки) і сталінського терору. Члени СУМ працювали,здається, по п’ятірках, щоб кожний член міг знати не більше чим чотирьох інших друзів. Історичним фактом є, що члени СУМу в 1927 році, в першу річницю вбивства Отамана Симона Петлюри в Парижі,
розповсюджували листівки на Софійській площі; тоді ще був чинним Софіївський собор, в якому раніше служив Митрополит УАПЦ Василь Липинський.
Одне певне, що після Харківського процесу Миколу Павлушкова посадили, він опинився в’язнем на Соловецьких островах. Згодом він потрапив до конвою в’язнів, яких повезли до Сандермоху в Карелії, де його розстріляли і його кості спочивають сьогодні у мочарах Сандермоху, недалеко від Фінляндії. Там спочивають також розстріляні тіла Леся Курбаса, Миколи Зерова і понад п’ятиста українців, яких у складі понад одної тисячі в’язнів чекісти холоднокровно розстріляли протягом чотирьох днів наприкінці жовтня – на початку листопада 1937 року. Про розкопані рештки Товариство «Меморіал» у Карелії зберігає їхні імена (разом 1,111 прізвищ) у маленькому музеї і стоять Хрести над їхніми останками.
Харківський показовий суд був першим промовистим кроком режиму Сталіна, який постановив терором знищити українську націю, викоріненюючи її інтелігенцію, опісля її духовенство через ліквідацію Української Автокефальної Православної Церкви та, врешті, спрямував «смертноносний удар» проти серця української нації – її традиційного села, геноцидним Голодомором 1932-33 років.
Сестра Миколи Павлушкова Наталя подала у своїх спогадах після війни багато нової інформації про СУМ і свого брата, однак існує ще й чимало іншого достовірного матеріалу на цю тему. Все це вказує на те, що СУМ таки існував і діяв, що над ним розправилися на Харківському процесі та що Микола Павлушков був його головою.
Традиція таємних студентських організацій, як Товариство Тарасівців і Товариство Самостійників, існувала в Києві та інших містах царської Росії ще до вибуху революції 1917 р..І цю традицію самостійники продовжували після большевицької навали в 20-30-их роках, що потягла за собою жорстоку розправу над самостійниками в період т.зв. Великого терору, розгнузданого Сталіном. Про це вже існує новий розділ в історії України п.н. «Народна війна», яку сформував дослідник київського «Меморіялу» Роман Круцик (www/narodnaviyna.org.ua).
Так само як доведено, що тлінні останки Миколи Павлушкова спочивають у лісах Сандермоху, історичним фактом є, що з ініціативи Організації Українських Націоналістів на еміграції відновлено СУМ в 1946 році в Авгсбурзі, у таборі переміщених осіб. СУМ відновлено вже як суто молодечу виховну організацію, в основу якого було покладено концепцію скаутингу, яку внесли у цю структуру патріоти-пластуни з Західної України, та концепцію національного виховного ідеалу, розробленого педагогом Григорієм Ващенком із Полтави внесену молодими східняками націоналістами.
Таким чином уже тоді в СУМ-і було втілено соборницьку ідею «схід і захід разом», яка затріюмфувала під час Помаранчевої революції і на Євромайдані і в часі Революції гідності уже в наш час.
Можна ствердити, що СУМ як існував із самого дня свого народження 1925 р. в Києві й виник серед учнів Першої Української гімназії, прозваної також «Петлюрівською», де ректором був В.Дурдуківський і він працював із великим колективом відомих викладачів-патріотів, він існує і працює по сьогоднішній день, відновивши після проголошення незалежності 1991 року свою повноцінну й життєздатну структуру також в Україні.
Відновлений після війни СУМ спершу проходив активний період організування первинних структур та осередків по переселенських таборах Німеччини, а потім – після виїзду численних переміщених українців за океан та в інші країни Європи – поширювався на різних теренах і континентах.
З перших днів свого відновлення у діаспорі СУМ була “пробоєвою” організацією. Так СУМ себе характеризував у своєму журналі для молоді “На варті”. Центральний Комітет СУМ видав заклик боротися “Проти московсько-большевицького варварства”:
“Як відомо, большевицькі репатріяційні комісії під час репатріяційної акції вивезли ‘на родіну’ багато тисяч української молоді. Замість обіцяної волі , там замкнули їх в концентраційні табори і нелюдським способом використовують на каторжних роботах. Серед тих каторжників є велика частина наших братів та сестер — української молоді. Тому Спілка Української Молоді… повинна організувати протести проти большевицького варварства над українською молоддю в краю, та заманіфестувати перед світом готовість допомогти своїм молодим друзям в Україні. Справою чести кожного Крайового Комітету буде, гідно та солідно провести згадані демонстрації-протести, залучивши до них широкі маси українського суспільства на еміграції.”
Таким був і залишився діаспорний СУМ протягом майже сімдесяти років і по сьогоднішній день. Радянські писаки на замовлення – навіть такі, котрі пізніше з незалежністю стали галасливми «патріотами», порівнювали діаспорний СУМ з “Гітлерюгендом”, фашистами, а сумівських виховників прозивали не інакше, як бандерівськими “майстрами удару в спину,” які нібито на таборах під Нью-Йорком вчили молодь убивати…
Так, молодь виховувалася на “пробоєвих” засадах – СУМ не відмовлявся від цього. Називали її політичною структурою – СУМ не відмовлявся від цього. Протягом десятиліть сумівці вели боротьбу з ворогом за Україну, такими способами, якими молодь в діаспорі могла боротися і проявлятися. Боротьба за незалежність було центральне кредо сумівського виховання.
В останніх двох роках найновіших випробувань для українського народу сумівці в Україні і з діяспори знаходилися на передовій лінії на Майдані. Коли розгорілася гаряча війна з Росією члени СУМ-у з України захищають землю і людей у лавах АТО, а з діаспори перебувають у перших рядах демонстрантів проти новітнього російського імперіалізму. А світове українство з його громадськими та представницькими організаціями нині неможливо уявити без провідних активістів із виховної кузні СУМу, бо майже всі центральні структури сьогодні очолені відданими вихованцями зі СУМ-у.
Десять років тому я був в Сандермосі. Було літо, спекотно, волого, комарі кусали немилосердно. Я стояв на землі, під якою лежав прах Миколи Павлушкова. І тоді подумав: «Дійсно, правду писав упівський поет Іван Ірлявський, що «життя розквітає на мертвім, що зродилось в огні боротьби».
Натомість, Гелій Снєгірьов писав про Павлушкова зневажливо “Прищавий хлопчик Коля.” І я подумав: « Ну, на таких «прищавих хлопчиках» виросло вже кілька поколінь свідомих українців, а виросте ще більше. Честь і слава таким хлопчикам, яких родить постійно наш народ. Вони не дозволять нам пропасти і, як кажуть, «не віддадуть Вкраїну москалям». Завсігди буде кому «Честь України боронити!».
На многая літа, дорогі сумівці!
23 липня 2015 року Аскольд Лозинський
