Сьогодні, рівно 100 років тому, 7 листопада 1917 року в Петрограді група більшовиків на чолі з Владіміром Лєніним (Ульяновим) здійснила збройний переворот, яким повалила демократичний революційний уряд і захопила владу. Із цієї події розпочалося становлення комуністичного тоталітарного режиму. Відтоді більшовики перевели масовий терор у ранг державної політики.
“Жовтневий переворот” від початку був нелегітимним та протизаконним, проте упродовж всього часу існування комуністична державна історіографія і пропаганда намагалася його легітимізувати і надати “перевороту” значення “революції”. Зокрема в Україні у радянські часи понад 130 населених пунктів втратили свої історичні назви, задля пропаганди, та отримали назви пов’язані із більшовицьким переворотом. І лише впродовж 2016 – 2017 років усім їм було повернуто історичні назви або ж перейменовано на честь подій чи постатей української історії.
На жаль, до сьогодні дехто намагається повторювати штампи тоталітарної пропаганди, і називати “переворот” “революцією”.
Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович коментуючи тогочасні події наголошує, що 7 листопада аж ніяк не заслуговує терміну “революція”, це було терористичне захоплення влади групою відвертих популістів, звичайним “переворотом”:
“Сьогодні сумні роковини 100-річчя більшовицького перевороту, який привів до влади в колишній Російській імперії групу радикальних популістів та терористів. З цього дня почалося втілення в життя одного з найтрагічніших соціальних експериментів в історії людства – побудови тоталітарної комуністичної держави. Україна стала першою жертвою більшовиків, які завоювали нашу державу в результаті військової агресії. Україна була для комуністів випробовувальним майданчиком на якому тестувалися методи встановлення тотального контролю над суспільством, які згодом експортувалися в Європу та світ. Тому українці мають нині обов‘язок та місію застерігати світ про небезпеку реабілітації та реанімації комуністичного режиму, спроби яких спостерігаються нині в Росії”.
Історична довідка:
Захопивши владу в Петрограді, Лєнін та його соратники розпочали боротьбу за контроль над Україною. Їхньою суперницею в Україні була Центральна Рада, найорганізованіша на той момент сила, що мала високий авторитет у суспільстві й відкрито виступила проти незаконної узурпації більшовиками влади в Росії. Щоб компрометувати Українську Центральну Раду в очах населення та військ на фронті, більшовики звинувачували її в “контрреволюційності” та “буржуазності”, а також використовували апробований у Росії набір популістських гасел: про мир, землю, фабрики й заводи.
Однак українське суспільство не надало помітної підтримки більшовикам і всі їхні спроби перебрати владу в Києві були провальними. Слабкість позицій більшовиків продемонстрували також вибори до Всеросійських установчих зборів, які пройшли наприкінці листопада 1917 року. За них в Україні віддали голоси лише 10% громадян – у 2,5 рази менше, ніж загалом у Росії. Соціалістичні політичні сили, що входили до Центральної Ради, набрали 77% голосів. Всеукраїнський з’їзд рад на початку грудня 1917 року висловив повну підтримку Центральній Раді й відмовився від переобрання її складу.
Після провальних “мирних” спроб захопити владу в Україні більшовики вирішили вдатися до відвертого силового протистояння з українською владою. Ширмою військової агресії більшовицької Росії проти України виступив маріонетковий уряд – Народний секретаріат. Його утворили на Всеукраїнському з’їзді рад, який відбувався у Харкові 24-25 грудня 1917 року. Бутафорний характер з’їзду у захопленому радянськими військами місті за участі в 10 раз меншої кількості депутатів, аніж у Всеукраїнському з’їзд рад у Києві, розуміли абсолютно усі сучасники. Декоративний український радянський уряд був зручним прикриттям для Раднаркому в Петрограді. Бо відтепер агресія російських більшовиків трактувалась як внутрішній конфлікт між харківським Народним секретаріатом та київською Центральною Радою, тобто як громадянська війна в Україні.
Харківський уряд не мав жодної реальної влади на українській території. Всі рішення він приймав зі згоди Петрограда, і це не могло не позначатися на ставленні до “урядовців”. Цей “уряд” відзначився репресивними діями щодо будь-якого прояву українства.
Перша російсько-радянська окупація України 1918 року була нетривалою. В ході наступних збройних кампаній 1918-1921 років комуністична влада сповна продемонструвала свій характер агресора. Політика воєнного комунізму, червоного терору супроводжувалася численними вбивствами, масовим пограбуванням населення, засланнями, “інститутом відповідачів” та круговою порукою селянства, спаленням цілих сіл за невиконання норм хлібозаготівель чи опір владі, терористичними методами управління на зайнятих землях. Уперше населення багатої на чорноземи України змушене було за мирного часу пережити голод у 1921-1922 роках.
70-річне панування в Україні комуністичного тоталітарного режиму було відзначено масовим терором, який мало не зруйнував українське суспільство. Найбільш кричущими злочинами режиму стали:
-
злочин геноциду – Голодомор 1932-1933 років;
-
масові штучні голоди 1921-1922, 1946-1947 років;
-
Червоний терор 1918-1920-их років;
-
насильницька колективізація з “розкуркуленням”;
-
знищення української церкви;
-
масові репресії, у тому числі знищення інтелектуалів та митців “Розстріляного відродження”, Великий терор 1937-1938 років; репресії під час Другої світової війни та після її завершення;
-
воєнні злочини під час Другої світової війни та в ході боротьби із українським визвольним рухом
-
депортація кримськотатарського народу та інших народів Криму в 1944 році;
-
примусові депортації із Західної України у 1939-1941 та 1944-1953 роках;
-
переслідування дисидентів і т.д.
Нагадаємо, що згідно Закону України від 9 квітня 2015 року “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”, комуністичний тоталітарний режим 1917–1991 років в Україні визнаний злочинним. Пропаганда комуністичного або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки визнана наругою над пам’яттю мільйонів їхніх жертв та заборонена законом.
Прес-служба Українського інституту національної пам’яті
