Низько схиливши голови перед світлою Пам’яттю загиблих під час Голодомору-Геноциду українського народу 1932–1933-го йшли ми до Меморіалу в столиці. Дрібно тріпотіли на вітрі колоски… Співчутливо яскравіли калинові грона…
Із усієї України приїхали до Києва члени очолюваного Ориною Сокульською Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих, щоб разом віддати шану співвітчизникам, замученим голодом тоталітарного режиму. Ми прямували дорогою Пам’яті, і в наших кроках відлунювали спомини про тих, хто були безвинно убієнні голодом на рідній землі… На ознаку глибокої шани жертв Голодомору-Геноциду 1932–1933 років промовляв Президент України Петро Порошенко. І завмерши в Хвилині скорботи, крізь сльози вдивлялися ми в далечінь Пам’яті… А на засніжених Печерських пагорбах вогники нагадували всім про нелюдський злочин сталінізму проти українців. Це палахкотіли свічки Пам’яті…
У всьому світі Хвилиною мовчання, молитвою, Скорботною ходою чи запаленою у вікні свічкою поминають мільйони наших земляків, котрих радянською владою було замордовано голодною смертю. Члени Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих щорічно вклоняються Пам’яті співвітчизників, чиї життя трагічно обірвалися насильницькою смертю голодних мучеників. І цього листопада ми привезли до столичного Меморіалу закарпатські горнятка і дніпровські синьо-жовті стрічки, житомирські зерна й львівські жалобні пісні, полтавські безсмертники й тернопільські снопики… Нехай наша свята молитва підноситься до неба, ніколи не згасає, пломеніє німбом нашої Пам’яті…
Валентина Шемчук, заслужений працівник культури України
