Нескорений режисер фільмів про Бандеру, Шухевича, митрополита Шептицького, який тепер планує зняти кіно про Симона Петлюру, Олесь ЯНЧУК ділиться своїми думками з приводу того, чому в Україні ледь жевріє кінематограф, як зробити вітчизняне кіно касовим та про те, чому наша країна стала плацдармом для зйомок російських стрічок.
– Пане Олесю, розкажіть, будь ласка, чим займаєтеся наразі, які Ваші творчі плани?
– Зараз ми закінчили роботу над сценарієм фільму “Таємний щоденник Симона Петлюри”, в якому ми хочемо показати таку відому постать, як Головний Отаман Армії УНР. Сценарій написано, пораховано бюджет, тепер необхідно знайти кошти. Власне, оцим наразі і займаюсь.
– Хто Вас консультував, допомагав?
– Багато хто підтримував, багато хто хотів, щоб ми через художнє кіно відкрили правду про Симона Петлюру. Адже свого часу комуністична пропаганда поставила на нього своє тавро.
Матеріал збирали у Паризькій бібліотеці імені Петлюрі. В Лондонському архіві вдалося знайти цікаві речі, які допомогли в написанні сценарію. У нас було кілька варіантів сценарію, зокрема, на третьому етапі його написання нас консультував доктор історичних наук, професор Володимир Сергійчук, історик, журналіст Сергій Пархоменко, який надав літературу зі згаданої тематики. Під час робочих поїздок до Парижу цікаву інформаційну допомогу надала українська журналістка, яка працює і мешкає у Парижі, Алла Лазарева. Корисні для цього проекту контакти допомогли нав’язати у Парижі українці з Франції Наталка та Іван Пастернаки.
– А хто є автором сценарію?
– Автором сценарію є мій давній колега, добрий друг Михайло Шаєвич, який так само був автором сценарію фільму “Владика Андрей”. Найбільше саме він доклав зусиль до роботи і з “Таємним щоденником…”, робота ця тривала 2 роки.
– В якому жанрі будете знімати стрічку? Це буде драма, бойовик чи, може, трилер?
– Скоріш за все, це буде психологічна драма. Але це можна, без сумніву, назвати й історичним художнім кіно. В ньому будуть фігурувати, окрім Симона Петлюри, такі персонажі як Михайло Грушевський як Володимир Винниченко, Олександр Керенський, Лев Троцький. Буде у фільмі і убивця Петлюри Самуїл Шварцбарт. Всі вони створюють цікаву історичну та драматургійну канву кінокартини.
– Батальні сцени передбачені сценарієм?
– Звичайно, передбачені. Там буде бій і не один.
– Коли почнуться зйомки?
– Коли знайдуться кошти для цього. Наразі нас підтримує наш давній партнер, з яким ми створили 3 художні фільми — Український Конгресовий комітет Америки і особисто колишній президент УККА та СКУ Аскольд Лозинський. Ми створили за допомогою УККА фільми “Атентат. Осіннє вбивство у Мюнхені”, “Нескорений” і “Владика Андрей”. Свого часу нам партнерську допомогу надало Міністерство культури. Тож і тепер ми хочемо, щоб Україна як держава сприяла створенню подібних кінострічок. В Україні з кожним роком знімати кіно стає все дорожче, тому необхідна потужна державна підтримка.
На сьогоднішній день державна підтримка в Україні складає 50 відсотків від загального фінансування кінопроектів.
– Нова кінострічка буде більш дорогою, ніж, приміром “Владика Андрей”?
– “Владика Андрей” був знятий 5 років тому. Тоді курс гривні до долара був 1 до 5. Кошторис тієї картини був 12 млн. грн., а кошторис “Таємного щоденника…” — 40 млн. грн. І ми це дуже скромно рахували. Для прикладу, російський фільм режисера Володимира Бортка “Тарас Бульба” мав бюджет 22 млн. доларів! А у нас виходить лише 5 мільйонів. А це ж і батальні сцени мають бути, а ще й передбачені зйомки безпосередньо в Парижі, де мешкав Петлюра незадовго до своєї загибелі.
– Тобто знімати плануєте не лише в Україні?
– Так, ми дещо хотіли відзняти в Парижі. Хоча б локально, щоб створити певну атмосферу. Це дасть більше переконливості матеріалу. А от чи будемо знімати на батьківщині Петлюри — в Полтаві — ще не знаю. Ми ще з’їздимо туди, подивимось і тоді приймемо рішення.
– Який стан українського кінематографу зараз? Якими є його основні проблеми, які виклики стоять перед вітчизняним кіно?
– Стан сумний. У нас дуже мало знімається вітчизняних фільмів. А знімається мало, бо на те нема коштів.
Якщо говорити про кінематограф, як бізнес, то ми говоримо про приклад в першу чергу кінофільмів Північної Америки в світовому кінопрокаті. Американські фільми дивляться і в США, і в Росії, і в Австралії. Тобто, вони оволодівають світовим ринком. Наше кіно не може цим похвалитися.
Крім усього, у нас небагато кінотеатрів, велика вартість цін на квитки. В Америці квиток в кінотеатр коштує 5-7 доларів, у нас на фільм, скажімо у форматі 3D, ціна може бути і 90 грн., тобто понад 10 доларів. У нас не так багато кіноглядачів, в кіно ходить дуже маленький відсоток населення. У нас кінопрокат зайнятий іноземними фільмами, бо власних фільмів виходить від сили 1-2 на рік. Наші люди відвикли від вітчизняного кіно! От, наприклад, нещодавно створений фільм “Той, хто пройшов крізь вогонь”, мав непогані збори в кінопрокаті України. Але зовсім інша справа була б, якби цей фільм вийшов на світовий ринок.
Ще одна проблема — це інтернет-піратство. Коли тільки десь з’являється фільм на електронному носії, то завтра він вже буде в інтернеті – без дозволу, без шанування права інтелектуальної власності. В Європі за такі речі дають до 7 років тюрми. Я не проти того, щоб люди дивилися фільми, але я не можу терпіти неповаги до інтелектуальної власності. В цивілізованому світі за перегляд фільмів всі платять гроші, хоч невеликі, але платять, а не безкоштовно качають з інтернету.
Ми маємо потенціал, яким не користуємося. Ті ж росіяни дуже полюбляють в Україні знімати свої фільми — тут і клімат кращий, і зйомки коштують дешевше. Вони часто використовують наші послуги при кіновиробництві, учасників масових зйомок та місцевих спеціалістів, але платять їм менше, ніж своїм. Бо наші навіть на таку роботу згідні, і менші порівняно з росіянами гонорари їх влаштовують.
– То як можливо покращити стан речей довкола нашого кіно, адже існує стільки викликів?
– Є світовий досвід, який ми можемо використовувати. От візьмемо Францію. Коли там в прокаті ідуть іноземні фільми, частина вартості від продажу квитків на них іде в бюджет на розвиток вітчизняного кіно. У нас давно йдуть розмови про те, що потрібно прийняти такі закони, але в цьому напрямку за стільки років немає жодних просувань!
А ще можна знімати власні телевізійні серіали, які потім окупляться телеканалам через рекламу. Але ж свої практично не знімають, в основному у росіян купляють.
Я не розумію, чому таке пасивне ставлення влади до вітчизняного кіно. В сусідній Росії воно зовсім інше. Там добре розуміють, що кіно — це один з найсильніших способів пропаганди. В російських фільмах, яких тепер знімається багато, практично завжди присутні “браві російські герої”, російський прапор, а якщо дія епізоду фільму відбувається в державній установі, то ми завжди бачимо на стіні в кабінеті портрет Президента чи Прем’єр-міністра. У росіян кінематограф — це потужна зброя, яка захищає ідеологічні та національні інтереси. У нас на жаль немає тієї належної уваги влади до тих багатьох проблем, які сьогодні існують в українському кінематографі і з кожним роком все більше загострюються.
Потрібна політика активного державного протекціонізму і потужна підтримка нашого кінематографу.
Спілкувався Сергій Багряний, УІС
