Пропонуємо вашій увазі розмову з очільником Veterans Hub Odesa Олександром Голопотелюком.

Платформа РеСТАРТ

Олександр Голопотелюк не був військовим до 2014 року. Коли почалася війна, пішов на захист держави і опинився в артилерії, служив в лавах 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. У 2015 році отримав поранення, був звільнений за станом здоров’я. Але 25 лютого 2022 року, на другий день пономасштабної війни, дочекавшись побратимів з Миколаєва, повернувся до свого підрозділу у 28-му бригаду, в артилерію. Зараз Олександр – діючий військовослужбовець.

Ще у 2015 році, після демобілізації за станом здоров’я, Олександр якось усвідомив, що йому з побратимами немає де збиратися разом, немає місця, де можна було б обʼєднатися тим, хто пройшов війну. Немає у кого отримати юридичну або психологічну підтримку. Так ветерани Одеси усвідомили, що потрібно самоорганізовуватися, створювати простір і так у 2019 році виник Veterans HUB ODESA.

Розкажи про створення Veterans Hub Odesa, як це можна було втілити у вашому місті?

Це був 2019 рік. Створення ветеранських просторів ще не було популярним. В Одесі з цим майже неможливо було отримати підтримку. Як то кажуть: самі хочете, самі й робіть. Але таким був запит серед ветеранів з мого оточення. Мало бути місце, де ми могли б самовдосконалюватися, вчитися, шукати якісь варіанти самореалізації, отримувати правову, психологічну підтримку, шукати інші можливості, просто жити краще. Зокрема, й займатися спортом.

Ми розуміли, що без простору, без фізичного місця, буде важче і довше реалізовувати ці задачі та цілі, які ставили перед собою. Тому з одного боку має бути команда людей, яка це хоче робити, а з іншого – має бути і фізичний простір.

Отже, вирішили діяти так: створюємо простір, залучаємо однодумців і шукаємо можливості для зростання та розвитку.

Ще до широкомасштабного вторгнення росіян, ваш простір вирізнявся поміж інших тим, що ви наголошували на формуванні ідентичності серед молоді і на національно-патріотичному вихованні. Ця тема у 2019 році теж не була мейнстрімом. Чому ви для себе визначили це одним з пріоритетів?

Цю роботу ми проводили ще й до АТО, від 2009 року. Принаймні, мій старт в напрямку національно-патріотичного, військово-патріотичного виховання і, відповідно, у формуванні національної громадянської ідентичності був задовго до відкритої війни росії проти України.

Ми тоді усвідомлювали, що нам потрібно звільнятися від ментальної окупації, потрібно боротися за свідомість дорослих, але насамперед молоді. Це було невід’ємною складовою нашої життєвої активності, спершу як громадських діячів, а потім як ветеранів. Для нас дуже важливим було впроваджувати на півдні країни декомунізацію, деколонізацію, щоб ця ідентичність сформувалася.

Росіяни постійно розповідають, що Одеса – це російське місто, що вона її створила, до неї тут нічого не було. Завжди вбачають Одесу в своїх «новоросіях». Але це цілковита брехня, і наша задача – протидіяти цій гуманітарній анексії.

Ми це усвідомлювали ще задовго до активних бойових дій.

Ви працюєте як громадська організація, не як комунальний заклад. Тобто, ви абсолютно незалежні від впливу будь-яких чиновників. Вам це допомагає у роботі?

Відсутність сталої підтримки змушує нас постійно бути в пошуках ресурсів. І це дуже втомлює. Ми просто на жилах витягуємо, тому що це важко. А з іншого боку, це нас настільки надихає на нові звершення, на те, щоб займати гідну позицію, тому що ми незалежні.

Ми знаходимо цей ресурс, але ми при цьому відчуваємо себе незалежними. Тому що будь-якому посадовцю, незалежно від його рівня, ми можемо говорити все, що думаємо, у будь-який момент. Ми не використовуємо популістичних історій – якщо у проблеми є прізвище, ми це прізвище називаємо. Силу, енергію нам дає те, що ми незалежні. І одна з наших ідей та задач – це сприяння створенню незалежного ветеранського руху. Ветерани мають бути носіями змін від громади до загальнонаціонального рівня.

Ми категорично проти, коли з ветеранів вимивають суб’єктність, коли ветеранів свідомо чи несвідомо використовують як об’єкт – у політичних процесах, господарських розборках і тому подібному. Це неправильно. Ветеранський рух має бути незалежним. Йдеться не про створення партії, а про вплив.

Ветеран – це захисник назавжди. Якщо сьогодні на полі бою, то після перемоги, після настання справедливого миру – це захисник інтересів громади, держави.

Якщо говорити про проблеми ветеранів, які є сьогодні і які були до 2022 року, скажімо, коли ви створювали простір, що змінилося за ці п’ять років? Як змінилися запити у просторі, яка трансформація відбулася?

Однозначно змінилися масштаби. Сьогодні це абсолютно інші цифри, інша кількість ветеранів і, відповідно, збільшення цільової аудиторії серед цих ветеранів, їхніх родин, родин загиблих, зниклих безвісти. Є питання, які досі актуальні, як і у 2014 році – фінансове забезпечення, пільги…

Але сьогодні збільшилася потреба в протезуванні ветеранів, в створенні умов для життя після отримання важких травм. Є великий запит на створення умов для життя ветеранів після їхнього повернення.

Про це сьогодні багато говорять, але залишається ключове питання: наскільки громади реально готові приймати ветеранів?

Насправді питання дуже серйозне, адже доступ ветеранів до підтримки та сервісів у селі й у місті – це різні рівні доступності.

Якщо говорити відверто, значна частина мобілізованих – люди з сільських територій. І постає питання: як після повернення вони отримуватимуть таку ж якісну медичну допомогу, психологічну підтримку та інші необхідні послуги? У багатьох громадах ці можливості поки що обмежені.

Тому нам потрібно швидко і системно ухвалювати рішення та робити конкретні кроки, щоб створити необхідні умови. Без роботи з громадами, без консолідації людських і фінансових ресурсів це буде складно. Роботи вистачить усім. І саме зараз важливо об’єднуватися, щоб ці рішення стали реальністю.

Яким проєктом Veterans HUB ODESAти пишаєшся найбільше за ці роки?

Це проєкт, спрямований на розвиток лідерських якостей у ветеранів, тому що, повторюся, ветерани мають бути носіями змін, і тут вони мають діяти грамотно, мудро, кваліфіковано. Ми не зовсім схвалюємо той принцип, коли має діяти аргумент сили. Має бути сила аргументу.

Ветерани мають відстоювати свої права, не приходячи з гранатою на сесію, а юридично – грамотно захищаючи й адвокатуючи свої інтереси. Саме на це спрямовані наші ініціативи – формування та розвиток лідерських якостей ветеранів, підтримка ветеранського підприємництва та створення партнерських бізнесів. Зокрема, діяв проєкт Business Bridge, який допомагав ветеранам розвивати власну справу та налагоджувати партнерства.

Окремий напрям – проєкти із вшанування пам’яті. Один із них – «Дзвін пам’яті»: наприкінці кожного календарного місяця поіменно згадують кожного захисника з Одеської області, який загинув у період 2014–2026 років, імена супроводжуються звучанням меморіального дзвону.

Церемонія відбувається на меморіальному комплексі біля обласної адміністрації, у просторі, присвяченому борцям за незалежність України. І це важлива й правильна традиція пам’яті.

Робота мобільної групи у громадах – це також про доступність, про наближення послуги до ветерана.

Ми почали процес мережування, масштабуємося, формуємо ветеранське ком’юніті навколо нас. Це важливо. Тобто, одним із найбільших досягнень є те, що ми зберігаємо довіру до нас і до нас підтягуються люди. І ми розуміємо, що діємо правильно.

Варто відзначити і те, що учасник вашого об’єднання Артем Карташов долучився до процесу перейменування вулиць в Одесі на честь загиблих.

В контексті боротьби з ментальною окупацією, в процесах декомунізації і деколонізації, наша організація взяла пряму участь в цьому процесі. Три людини з нашої організації були в робочій групі по зміні назв вулиць Одеси. І тут був шалений супротив. Але ми їх дотиснули, і сьогодні з публічного простору Одеси зникли імена та прізвища тих людей, які були пов’язані з російською імперією, з радянським союзом. Сьогодні лунають прізвища сучасних героїв сучасної російсько-української війни та українських діячів з різних історичних епох, які боролися за Україну.

Хто сьогодні працює у вашому просторі?

Зараз у просторі працює 15 людей. У нас є психологи, кейс-менеджери, фахівці із супроводу ветеранів, юристи, комунікаційники. До нас підтягуються люди, які замаються спортивним напрямком. Виокремлюємо також бізнес напрямок для ветеранів. У нас планується розширення діяльності і команди.

Яким ти бачиш простір через рік-два, можливо, через три роки? Як би ти хотів, щоб він розвивався?

Простір – це насамперед люди, значить, має бути сформовано ще більше ветеранське комʼюніті, яке буде реально адвокатувати інтереси ветеранів, їхніх родин, яке буде самодостатнім, яке буде займатися спортом, яке буде проводити ветеранські фестивалі, кемпінги.

Бачу наш простір, як спільноту самодостатніх, дієвих людей, які зможуть в тому числі спільно відпочивати і таким чином почуватися щасливими.

Мрія – щоб простір був однією з форм створення і розвитку незалежного ветеранського руху, який гарантовано би впливав на подальшу відбудову і розвиток України.