То вже неприємна, ба більше, небезпечна тенденція, коли, щоразу, якийсь новий український спортсмен ставить під сумнів агресію Московії супроти України.
Тепер роль консерви, яка від непридатності вистрелила, перебрав Олімпійський чемпіон 2018 року Олександр Абраменко. Нещодавно фристайліст заявив, що не знає «кому вірити у питанні російсько-української війни». Також цей лижний атлет, яким захоплювалася вся країна, бо його тріумф у Південній Кореї був зовсім неочікуваним, а від того ще більш приємним, не вважає ганебним вітатися, обійматися чи робити спільні світлини з московськими спортсменами. Мовляв, це «люди з однієї планети» і їм «нема що ділити».
Далі цей член Центрального спортивного клубу Збройних Сил України просторікував про москалів як людей «із країни, яка погано ставиться до нашої країни», і що дуже багато запитань із цього приводу, і що «все життя можна дискутувати». Агресію Московії, яка захопила Крим і частину наших східних теренів, Абраменко бачить як ситуацію, сплановану якимись силами! Річ ясна якими! Кремлівськими! Але ця особа впевнена, що «є ще третій, четвертий бік, які в цьому зацікавлені». Другу світову війну називає великою вітчизняною. Вбачає аналогію нинішніх подій із 1942 роком… Стверджує, що сприймає все скептично і не знає кому вірити.
Коли ж йому нагадали, що в країні війна, лижний акробат відреагував: «І ніхто перемогти не може?». Із цього персонажа так і пре прихильність до Московії. Він не тямить, «як можна не домовитись про щось? Тим більше із сусідами». Себто, москалі для нього не одвічний ворог, який знову, і вкотре, вдерся на українські терени, вбив у новітній війні близько 14 тисяч наших громадян, тисячі скалічив, десятки тисяч змусив покинути домівки, а лише сусід, треба думати – добрий, бо з ним можна домовлятися.
Псячими стежками Абраменко пішов ще в часі Олімпіади у Пхьончхані, коли на п’єдесталі обіймався і робив світлини з кацапом Буровим, який посів третю сходинку. Тоді ця ганьба була затьмарена здобутим «золотом». Чимало було таких, які більше тішилися, що успіх дозволив Україні увійти до топової двадцятки країн у заліку здобутих медалей. А знимка з москалем – то таке.
Два роки згодом, на літній Олімпіаді в Токіо, «подвиг» Абраменка повторила легкоатлетка Ярослава Магучіх. Здобувши «бронзу» в стрибках у висоту, вона зробила цілу сесію світлин із репрезентанткою Московії Марією Ласіцкене, яка перемогла у цьому виді. Звісно, Магучіх також не вбачала у цьому жодної політики, розповідала, що дуже шанує воїнів, «які тримають оборону на фронті, щоб ми спортсмени могли виступати на міжнародній арені». Якась дивна шана в неї.
Якщо Абраменко є лише членом Центрального спортивного клубу ЗСУ, то Магучіх – молодший лейтенант Збройних Сил України. Що додало її чину ще більшої ганьби. А ця Ласіцкене на виборах була довіреної особою Путіна. У Міністерстві оборони України обіцяли провести із атлеткою бесіду. Лише бесіду. Та й то, видко, погано бесідували, бо Магучіх настільки перейнялася, що у вересні, на змаганнях «Діамантової ліги» в Цюріху знову зробила спільну світлину з цією москалихою прибалтійського походження. Прикро констатувати, але факт цей засвідчує рівень дисципліни в МЗС.
Цікава позиція й міністра Молоді і спорту України Вадима Гутцайта. Він застерігає обурених і критиків Магучіх схаменутися, бо спортсменка може прийняти громадянство іншої країни й Україна втратить талановиту атлетку. Та чи потрібні нам перемоги Магучіх, яка на весь світ обіймає «русскій мір»?! Нехай вона підкорить навіть триметрову висоту, успіх її лише шкодитиме іміджу нашої держави. Втім, чи варто очікувати від Вадима Марковича інших думок? Колишній шабліст, так само Олімпійський чемпіон, має рильце в пушку, коли перебував у ворожих політичних силах, дотепер має спільний із московськими високими військовими чинами бізнес?
Непогано «бізнесує» він й в Україні. Із 2018 року й до призначення міністром Гутцайт обіймав посаду директора Департаменту молоді та спорту Київської міської державної адміністрації. Треба виокремити, що обіймав тісно, бо фігурує у кримінальній справі щодо розкрадання понад 2,2 мільйона гривень державних коштів при закупівлі човнів для київських спортсменів. Ось так переймався спортом. То чи дійсно дбав, просторікуючи про Магучіх, за спортивні досягнення. Чи за її промосковські витівки?
На голову не налазить, скільки маємо нині в Україні всієї цієї промосковської «шушери»! Переймає думка, чи всі ці боксери, стрибуни, атлети дійсно настільки обмежені у розумінні подій у Криму та на Сході, чи маємо справу із черговою масштабною, спланованою Кремлем акцією у царині спорту. Надто багато всіх цих фактів за відносно короткий відлік часу.
Не соромиться московсько-азійська орда долучати до своїх злочинів людей із обмеженими фізичними можливостями. Учасник збірної Білорусі з інваспорту Олексій Талай, попри відсутність ніг та, практично, й рук (у нього лише ліве передпліччя), з якогось дива подався на тимчасово окуповані московсько-терористичними бандами українські терени. Там «почесний гість» навіть брав участь у змаганнях із плавання. Йому аплодували так званий заступник голови уряду так званої ДНР Антонов, інші бандити. Згодом спортсмен-інвалід зустрівся із так званим московським митрополитом Донецьким і Маріупольським Іларіоном. Супроводжував Талая, переносив із візка на крісло і таке інше, такий собі Володимир Казбанов, давно відомий як прихильник інтеграції Білорусі та Московії, має тісні зв’язки з москвинськими структурами, які пропагують «русскій мір» в Україні та Білорусі.
Згодом Талалай, як член конституційної комісії, звернувся до Лукашенка із пропозицією «налагодити соціальні зв’язки і гуманітарну місію на Донбасі». Звісно, що на завчасно підготовлений свій план під патронатом Путіна, вусатий диктатор ствердно відповів: «Вважай, що вирішили». У серпні Талай почав збір коштів, щоб «привезти дітей-інвалідів на реабілітацію в Білорусь». Відтак, нібито мали оздоровлювати дітей-сиріт і дітей із бідних сімей.
У вересні, до 200 дітей із окупованих Москвою українських теренів були в Білорусі. Невідоме число інвалідів з-поміж них. Проте, достеменно знати, що було чимало учнів із так званого донецького навчального воєнізованого закладу «Кадетський корпус імені Захарченка». Вже одна його назва означає, що в Україні готують «яничарів». І роблять це Московія й Білорусь, зокрема Міністерство закордонних справ РФ та Міністерство освіти Білорусі.
Метастази північних ворогів дедалі глибше проникають в українську плоть. Час схаменутися, а не захоплюватися химерними успіхами спортсменів. Спорт – то лише спорт. Україна ж – Батьківщина!
Григорій Жибак
