В історичному центрі Одеси за адресою вулиця Успенська 46 вже рік як існує кав’ярня «Сад Божественної кави». Символічно, що неподалік розташовано знаковий пам’ятник Іванові Франку – єдиний такий на півдні України. Але привертає увагу ця кав’ярня далеко не лише чудовою назвою, смачними напоями та тістечками, але й тим, що її господарка, уродженка Одеси, Віра Бойчук з самого початку позиціонує це місце як ідейний центр українців Одеси. Тут ми побачимо портрети українських діячів, невелику бібліотеку з книгами на націоналістичну тематику, наприклад, Юрія Руфа, Ірини Фаріон, Степана Бандери («Перспективи Української революції»). Більшість подібних локацій намагаються бути, так би мовити, «поміркованими», «не радикальними», так чи інакше підлаштовуватися під, на їх погляд, «специфіку Одеси», що є складним (і це правда) для поширення справжнього українського світогляду та мови містом. Тому й обирають для інтер’єру щось загальне, лайтове, в стилі рушників-вишиванок і т.п. Але у кав’ярні пані Віри перш за все н можна не сконцентруватися передусім на портреті Степана Бандери, що гордовито розміщений на видному місці на стіні закладу. Це досі неординарно для Одеси і я не знаю іншого публічного закладу, де б був такий портрет. Для тих, хто хоче більш докладно дізнатися про представницю найкращої молоді Одеси Віри Бойчук та її заклад пропоную подивитися за цим посиланням мою з нею бесіду:
Я попросив пані Віру більш докладно розповісти про значення С. Бандери та націоналістичних ідей, адже це буде цінним матеріалом для історії поширення українського націоналізму на Великій Україні, сприятиме зміцненню нашої Соборності.
Далі пряма мова пані Віри Бойчук: «Хотілось би почати зі шкільної історії та сказати що дізналась я про С. А. Бандеру саме звідти, але не можу. Тому що в школі про це зовсім не розповідали, бо навіть якщо й розповідали то дуже не цікаво, власне тому я нічого й не пам’ятаю. Тож почну зі своєї, як на мене, найяскравішої ситуації повʼязана зі Степаном Андрійовичем. Отже на самісінькому початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, коли українці були наповнені патріотизмом, мотивацією, духом об’єднання проти єдиного ворога на просторах інтернету зʼявилось відео оживленого портрета Степана Бандери який насміхався над Кадировим, на той момент це було дійсно дотепно і я поширила його собі в інстаграмі, на що отримала бурхливу реакцію тітки, яка, вочевидь, була б не проти якби москалі зайшли в Одесу в класичному стилі московських манкуртів, на кшталт, Бандера – нацист-фашист-з німцями працював і тому подібне. Звісно на мої аргументи вона нічого не могла відповісти, крім того що я ще дитина і нічого не розумію. Мені було тоді 20 років, до слова. І, власне, в той момент я зрозуміла, що навіть мертвий Степан Андрійович неабияка зброя проти малоросів, з того й почалось моє захоплення ним.
Далі я передивилась всі відео Ірини Дмитрівни Фаріон, які підсилювали тодішні мої патріотичні погляди. Того ж року на свій день народження я зі своїм, на той момент майбутнім чоловіком поїхали у Львів і пішли в «Криївку», де той початок патріотизму, який в мені тільки зароджувався підсилився ще більше. Бо там я почула запис голосу Провідника, власне звідти в мене вдома й з’явився червоно-чорний прапор.
З тих пір кожного першого січня ми відзначаємо не новий рік, а день народження пана Бандери, а заразом і новий рік.
З часом в нашій бібліотеці зʼявились книги «Український націоналізм» та «Перспективи української революції». Першою я відкрила «Перспективи української революції», але далеко не одразу бо усвідомлювала наскільки там потужна інформація і мені потрібен був час для підготовки її засвоєння.
Мені здається не просто так я відтягувала, а тому що так вимагала доля, або відчувала моя підсвідомість. Адже прочитання цієї праці збіглось із черговим ядерним терором росії щодо України. Саме розділ про совєцьку ядерну зброю та те як росія в майбутньому буде нею маніпулювати я читала рівно тоді коли це відбувалось насправді. Дійсно, в мене складалось враження, ніби це хтось пише прямо зараз, бо те що було написано слово в слово передбачало нинішні дії москви.
В той момент я ще більше зрозуміла чому ординці настільки бояться Провідника нашої нації. Та тому що якщо всі українці відкриють його статті, вони стануть занадто передбачуваним ворогом, що одразу призведе до розгрому такої «надпотужної держави».
А далі ми з чоловіком почали планувати відкриття нашої кав’ярні «Сад Божественної Кави». Ми одразу знали що в ній відображатиметься наш світогляд і тоді виникла ідея почепити там портрети тих, хто формує світогляд всієї української нації. Звісно, серед всіх важливих постатей буде й Степан Андрійович – ідеолог українського націоналізму, голова проводу Організації Українських Націоналістів, борець за незалежність України, Герой України і в цілому неймовірна особистість.
Тож нам важливо було, по-перше, показати людям хто ми є і завдяки кому; по-друге, зазначити, що для нас націоналізм та його основоположник – це не просто популярна тема, а дійсно важливий аспект нашого життя; по-третє, створити в Одесі простір, де українці, що поділяють наші цінності зможуть відчути себе в ментальній безпеці. Відвідати заклад в якому вас зрозуміють, почують, підтримають, де ви зможете насолодитись українсько музикою, нетривіальною літературою і смачними десертами, адже це те чого так не вистачає Одесі. І ми раді що такі люди дійсно є. Вони приходять і поділяють з нами наші цінності.
Проте, звісно, є люди, яким недовподоби наші націоналістичні погляди. Але як добре, що нас це не хвилює. За моїми спостереженнями дуже мало людей, які проти українського в Україні можуть в обличчя сказати це українцям, і це радує, проте слід розуміти, що це тільки тому що російська армія відносно далеко від Одеси, бо була б вона ближче так невпевнено вони б себе не почували. Тож історія з прямим доріканням щодо портрету Степана Бандери в нашій кав’ярні лише одна і та максимально бездарна і беззмістовна, адже москаль, що намагався принизити мене за цим фактом пішов знервованим, мокрим від семи потів, які стікали з нього в ході нашої розмови. Відтоді він більше не заходив…
Багато відвідувачів, що звертають увагу на портрети, в нас їх декілька, а саме Григорія Сковороди, Володимира Івасюка, Івана Франка, Лесі Українки та Тараса Шевченка, у випадку якщо їм подобається ця ідея говорять приємні речі та висловлюють свої емоції в позивному ключі, ті кому недовподоби просто мовчки виходять і можливо говорять щось на вулиці. До речі, цікавий факт – портрет очільника Проводу ОУН ми почепили саме біля вікна, щоб його якнайкраще було видно з вулиці, аби ті кому це може не сподобатись знали куди заходять. Щось подібне до гасла в «Криївці» у Львові. І я часто спостерігала як люди і фотографуються на фоні нашого вікна й обертаються проходячи повз і навіть просто заглядають притуляючись обличчям до скла, мабуть для того аби якомога найкраще роздивитись.
Бували смішні випадки, коли відвідувачі або зовсім не впізнавали хто зображений на портреті, або плутали і з Симоном Петлюрою і з Романом Шухевичем і з молодим Тарасом Григоровичем. Словом, така Велична Особистість, як Степан Бандера є смолоскипом в прозрінні українців, в житті тих, хто пізнає українських націоналізм, хто живе за принципами патріотизму, хто виховує в собі почуття гідности перед своєю державою».
