До 60-ліття сл.п. Івана Гавдиди
Олег Вітвіцький
20 вересня минає 60 років від дня народження провідного діяча організованого українського націоналістичного руху кінця ХХ – початку ХХІ століття, заступника голови ОУН (бандерівської), директора Центру національного відродження ім. Степана Бандери Івана Гавдиди.
Осмислюючи значення його постаті, з вистоти часу та крізь призму триваючої війни за Незалежність, все більше і більше переконуєшся, що Господь, на період земного життя Івана Гавдиди, наділив його особливою місією: стати Предтечою, передвісником боротьби українського народу в часі воєнного лихоліття, завершенням якої буде Воскресіння України.
Це покликання друг Іван прийняв з честю. І з честю, як християнин і націоналіст, його сповнив! Його Єрусалимом була самостійна Україна, а Йорданом – Організація Українських Націоналістів.
Ключові напрямки реалізації місії Івана Гавдиди були нерозривно пов’язані з основами ідеології українського націоналізму і практикою діяльності провідного діяча ОУН.
Першочергово, він жертовно працював над утвердженням сили і слави Української Держави, опікувався процесами національного відродження, розвоєм національної ідеї.
Водночас, його місія була направлена на протидію поширенню диявольського «руского міра». Справжнє обличчя і справжню природу цього агресивного імперського зла Іван Гавдида усвідомив ще на початку свого громадсько-політичного шляху. Він попереджав: кривава москва просто так нікому не подарує свободи, а особливо ж Україні, на нас чекає вирішальна битва, справжня війна за Незалежність!
Попереджав і діяв, ведучи безкомпромісну боротьбу проти московії на ідеологічному, політичному та духовному відтинках.
Він організовував десятки конференцій, презентацій, «круглих столів», на яких доносилась правда про реальні загрози, які стояли перед молодою відновленою українською державою. Як зовнішні, з боку віроломного кремля, так і внутрішні, над якими методично працювала «п’ята колона». Він розвінчував московські міфи і формував українські наративи.
Він відвідував шахтарів-бандерівців на українському Донбасі, які об’єднались у профспілковий рух, щоб не просто підтримати осередок націоналістів шахтарського краю, але й переконатись, що саме туди буде спрямовано один із найперших ударів агонізуючої імперії. У своїх публікаціях на шпальтах газети «Шлях перемоги» Іван Гавдида неодноразово акцентував увагу на потенційну вразливість цього регіону, водночас, зауважуючи, що там живуть і працюють українці, представники інших національностей, які заслуговують на увагу і повагу, але проблемами яких ніхто не переймається. А такими людьми дуже легко і зручно маніпулювати.
Він очолив боротьбу за збереження у власності українського народу споруд давньої української святині – Почаївської Лаври, виразно усвідомлюючи роль московської псевдоцеркви, як кадрового підрозділу ФСБ. Він використав трибуну Тернопільської обласної ради, щоб, як голова опозиційної фракції, вивести цю проблему на загальноукраїнський рівень і не дозволити реалізувати таємні домовленості між тодішньою промосковською корумпованою українською владою та її кремлівськими кураторами.
Іван Гавдида був візіонером. Він невтомно проектував українське майбуття без ілюзій і прикрас, власним прикладом прокладаючи тернистий шлях перемоги. Він відчував, що часу на це йому виділено не багато. Його аналіз політичної ситуації і перспектив суспільного розвитку був завжди аргументованим, його застороги щодо реальності небезпечного розвитку подій завжди базувались як на історичному досвіді, так і чіткій моделі протистояння добра і зла на грані двох світів.
Добро він називав добром, а зло – злом, ворогів – ворогами, а москву – екзистенційною загрозою. Він говорив правду! Не боявся, не продавався і не зраджував посвяти і власних ідеалів.
Саме через це його і стратили московські Іроди. Підступно, лукаво, цинічно.
На початку 2000-их його голос часто звучав, як «голос волаючого у пустелі». Ніхто не вірив, чи не хотів вірити у реальність війни, яка насувалась і про яку він попереджав. Не переконували приклади Абхазії, Придністов’я, боротьби за свободу чеченського народу. А Іван Гавдида не просто вірив, він знав – війна неминуча! Знав і закликав українців готуватись.
Саме у справі підготовки українців до майбутнього мілітарного зіткннення з військовою потугою одвічного ворога полягала головна місія українського націоналіста Івана Гавдиди. Це, справді, усвідомлюється лише через призму сьогодення.
А найкращою підготовкою до вирішального протистояння з переважаючими ворожими силами, на переконання Івана Гавдиди, була навіть не модернізація українського війська, що в тодішніх політичних умовах виглядадо надзвичайно складним завданням. Не пошук надійних міжнародних партнерів, не підписання безпекових меморандумів.
Головним завданням цієї підготовки був вишкіл української молоді.
Розвиток системи національно-патріотичного виховання Іван Гавдида обрав одним із пріоритетів у своїй громадській роботі. Відновлення ПЛАСТу, започаткування низки молодіжних патріотичних вишкільних таборів, заснування Молодіжного Націоналістичного Конгресу, підтримка молодіжних проектів та ініціатив – саме у цій сфері Іван Гавдида бачив правдивий шанс України на майбутню перемогу. Україна мусіла виплекати нове покоління борців і воїнів, щоб захиститися, щоб зберегтися, вижити і перемогти.
Іван Гавдида часто повторював основоположну тезу: «Хто має з собою молодь – той має майбутнє». Тому так активно шукав і залучав молоді кадри до лав бандерівської Організації, сприяв їхньому навчанню, світоглядовому росту, розвивав атмосферу товариськості, побратимства і довіри.
Зрештою, йому таки вдалося запалити і об’єднати пасіонарну українську молодь навколо державотворчої ідеї, долучити її до організованого націоналістичного руху, сформувати неофітів української справи, яких, під сучасну пору, ми часто нарікаємо також гавдидівцями. Сьогодні сотні гавдидівців знаходяться у лавах Сил оборони України, воюючи на найскладніших ділянках фронту. Сьогодні тисячі гавдидівців формують потужну волонтерську мережу по всьому світу, задля підтримки українського війська. Сьогодні покликані із гавдидівців є провідними діячами Організації Українських Націоналістів (бандерівців), продовжуючи справу свого великого вчителя і наставника, Предтечі української Перемоги – Івана Гавдиди.
