Ігор Лосєв
Дуже багато запитань викликають мирні перемовини між росією і Україною під контролем США. Важко сказати, який сенс ці перемовини мають для України. Ясно, що кацапи ніколи не погодяться на щось, що корисне для України. А от на що може піти нинішня влада партії «Слуга народу» в Києві складно уявити. Нещодавно з’являлася інформація з посиланням на радників Зеленського, що наша влада нібито готова передати росії кілька районів українського Донбасу. Такі поступки здебільшого робить сторона, що програє війну. Україна війну не програла, навпаки… Але для чого Зеленський стає в позу покірливості?
Щоб догодити президенту США Трампу з його дивними уявленнями про геноцидну війну кацапів проти України? Зеленський хоче показати старому американському діду який він слухняний хлопчик?
Мені довелося бачити телесюжет про реакцію на цю заяву Зеленського жителів тих регіонів Донбасу, що на даний момент перебувають під контролем України. Тамтешні українці в розпачі. Люди жахаються і плачуть. Вони кажуть, що їм тепер доведеться тікати з рідного краю. Вони не хочуть жити під владою росії, бо вже знають, що це таке. Це вбивства, тортури, грабунки, зґвалтування, знущання, постійне стеження. Хто дав право президенту Зеленському прирікати українців на таке існування? Якщо це справді станеться, то з огляду на українське законодавство це злочин, який має назву – державна зрада.
Допоки кацапи контролюють деякі наші території, будь-які перемовини з ними будуть перемовинами про умови нашої капітуляції. Перемовлятися треба лише тоді, коли останній озброєний кацап піде геть з нашої землі. А нині ці перемовини є безглуздими і дай Боже, щоб наша влада не загравала з ворогом і не віддавала йому нічого. Поступитися і щось віддавати має агресор, а не жертва агресії. А Зеленському варто пам’ятати про відповідальність, юридичну і моральну. Нині наша нація і держава змушені розплачуватися за численні помилки президента. Нещодавно американський мільярдер і винахідник Ілон Маск відімкнув росії систему «Старлінк», залишивши російську армію без ефективного зв’язку, порушивши там управління військами. Українське військо мало би цим скористатися перейти у стратегічний наступ. А це призвело б до катастрофи всього російського фронту. Однак нині наша армія може розраховувати лише на тактичні успіхи, бо в її лавах катастрофічно бракує особового складу. Зеленський під час війни дозволив українським військовозобов’язаним від 18 до 24 років виїжджати за кордон. Це страшний удар по українському мобілізаційному ресурсу. Кацапський генштаб міг лише мріяти про таке рішення українського керівництва. Некомпетентність Зеленського стає серйозним викликом Україні.
Другим серйозним викликом є кадрова політика Зеленського.
Почнемо з того, що він відправив у дипломатичне заслання послом у Британію найкращого нашого генерала Валерія Залужного. Він вигнав зі служби героя оборони Миколаєва генерала Марченка. Вигнав героя оборони аеропорту Жуляни в Києві генерала Кривоноса. У нас був хороший командувач Військоповітряних Сил. Але щось там Зеленському не сподобалось. Може, вирішив, що той може стати для нього політичним конкурентом. Зеленський призначив іншого, а тепер звинувачує того, кого призначив, у нездатності захистити українські міста від російських ракетних ударів. Кадрова політика нашого лідера лихоманить націю і армію. Зеленському потрібні не талановиті, а слухняні і віддані особисто йому. Ось такі справи.
Боже, збережи Україну!
