Національна команда України має доволі слушну нагоду потрапити до фінальної частини світової першості, яка відбуватиметься наступного року в Катарі.
Підопічні Олександра Петракова, який замінив на тренерському містку Андрія Шевченка, виконали завдання мінімум, посівши другу сходинку у груповому турнірі, яка не гарантувала прямого потрапляння на Мундіаль, але залишала шанс змагати далі. Останній і вирішальний поєдинок ми проводили в Боснії й Герцеговині, супроти господарів, яких вже не обтяжувала турнірна ситуація, а відтак, грали вони надто експериментальним складом, що дозволило «жовто-синім» досягнути бажаної перемоги. Підсобили нам і французи, які на виїзді здолали фінів.
Події, які розгорталися довкола гри в Зеніці, були не менш захоплюючими. Спершу українські фанати, яких було близько двох сотень, разом із боснійськими ультра пройшли спільним маршем до стадіону «Біліно Полє». Національні кольори обох країн жовто-сині, тож колона виглядала вражаюче. Вже на стадіоні, коли наші вболівальники зайняли гостьовий сектор, хтось із них почав демонструвати в бік боснійців перевернутий прапор Московії. У такий спосіб, очевидно, він мав за мету продемонструвати спільну ненависть до злочинів Кремля і ліліпута Путіна. Адже Боснія і Герцеговина також потерпає від московських злодіянь у вигляді сербської агресії. Перевернутий прапор Московії вельми схожий на сербський. Фанати господарів саме так його і сприйняли, вважаючи, що їх дратують і кепкують над ними. Вмить все змінилося. Неабияк роздратовані, боснійці намагалися прорвати кордон стюардів і вдертися до нашого сектору. Сили були вельми нерівні. Можна лише гадати, чим все б закінчилося, якби вчасно не втрутилася поліція. Надалі про дружні стосунки не було й мови. Ультрас суперника несамовито гуділи і свистали, коли лунав наш Славень. Упродовж матчу постійно були агресивними щодо наших уболівальників і команди. На щастя, все минулося, так би мовити, без втрат.
На стадії плей-оф збірна України спершу зустрінеться із шотландцями. У випадку вдалого для нас цього двобою, наступним суперником буде тріумфатор пари Вельс – Австрія. Треба визнати, що цього разу футбольний льос був вельми прихильний до нас. Чого вартують Італія, Португалія, зустріч з якими нас оминула. Відтак, маємо дуже добру нагоду досягнути мети.
Якщо протистояння із грандами, волею жеребу, нам поталанило оминути, то з Московією ми апріорі не могли зустрітися. З часів окупації Криму і вторгнення москалів на Східні терени України УЄФА та ФІФА не допускають зустрічей українських команд із кацапськими.
Колишній тренер збірної України, нині відомий футбольний фахівець Йожеф Сабо заявив: «Правильно, що Україну та Росію розводять під час жеребкування. Навіщо нам Росія? Ці …, що вони роблять? Ви тільки подивіться. Цей Путін збожеволів чи що? Я не політик, але треба зробити наші кордони такими сильними, щоб жодна муха не пролетіла. Усі гроші, що крадуть мільярдери, треба давати на озброєння, щоби наші діти жили спокійно. Не треба з росіянами грати». То не перша патріотична заява відомого у минулому футболіста, якому вже 81 рік. Раніше Йожеф Сабо висловлював готовність, у випадку потреби, незважаючи на поважний вік, взяти до рук зброю і боронити Україну. Все це викликає повагу. Етнічний мадяр, Йожеф Йожефович бездоганно володіє українською. Хотілося б лише побажати йому, щоб на ахметівських футбольних каналах, на яких він є експертом, частіше послуговувався солов’їною. Він бо людина авторитетна і є взірцем для багатьох як спортсмен і як патріот.
Москалі тим часом не можуть змиритися, що Україна безповоротно віддаляється від них. Цього разу стару й огидну пісню про нібито наше з ними братерство заспівала колишня Олімпійська чемпіонка з ковзанярського спорту, а нині депутатка Свєтлана Журова. Вона також вважає, що спорт поза політикою і не тямить, з якого дива українських футболістів, які грають у Московії, не кличуть під знамена національної команди. Далі Журова просторікує, що «наші вболівальники завжди вболівають за Україну».
Схоже, всім цим кацапським просторікувачам бракує клепки або совісті. Вони розв’язали війну, яку підтасовують під політику. Друге, не можемо ми, слов’яни, бути братами із репрезентантами московсько-азійської орди. Ну ніяк вони цього не затямлять…
Окрім двобоїв збірних, відбувалися й поєдинки міжнародних європейських турнірів. Жодна з українських команд не здобула право участі у весняних стадіях. Давненько ми так не ганьбилися. Та ганьба та не лише у спортивних вислідах. У Лізі конференцій луганська «Зоря» зустрічалася Римі з місцевою «Ромою». Звісно, що українці, яких нині чимало по всенькому світу, прийшли на «Стадіо Олімпіко» підтримати земляків. Приготували вони й чималий банер «Луганськ – це Україна!». Але стюарди не дозволили його пронести на стадіон. Мовляв, він політичного спрямування. І що було робити з італійськими невігласами. Схоже, для них Луганськ – це Норвегія або Португалія. Чи, не дай, Боже, пристали на пропаганду Кремля і вважають його якоюсь так званою ЛНР?
Як тут не пригадати нещодавній матч іншого римського клубу «Лаціо» у Бухаресті проти тамтешньої «Стяуа», коли фанати «лаціале» вивісили прапор так званої «Малоросії»?.. Румунські стюарди не вбачали у цьому політичного підтексту. Очевидна рука Москви, яка добряче промиває мізки циганам із Апеннінського півострова. Чого вартує ганебна справа супроти українського патріота Марківа? Тепер ось це. Переконаний, та й знаю, що, на жаль, ще й нині багато пересічних європейців асоціюють нас із москалями, а тут така глибока обізнаність про «Малоросію» та ще й прапор звідкись узяли. Тут і в бабці перепитувати не треба, у чому річ.
Ще одним доказом того, що нинішньою Італією верховодить Кремль, є виставка світлин відомого майстра Роберто Травана у Турині. З-поміж іншого, він працював і в окупованих москалями Східних українських теренах. Організатори виставки прибрали слова «український регіон, окупований Росією»…
Щодо поєдинку у Римі, то може й добре, що не було гасла «Луганськ – це Україна!», бо на великий сором і ганьбу, емблема української команди донині гласить, що це ««ЗАРЯ» Луганск». Саме так, мовою окупанта, який вдерся в Україну і, зокрема на терени Луганщини. А наш клуб репрезентує Батьківщину в Європі, називаючи себе на їхньому «нарєчіі».
Мене зовсім не цікавлять виступи такої «Зарі». Ба більше, ліпше б вони не пхали свого носа за кордон і не ганьбили Україну.
Григорій Жибак
