Вони — майбутня еліта українського війська, майбутні офіцери ДШВ. За плечима — три роки щоденної військової науки, активного спорту та тренувань на витривалість тощо. Здавалося б, організми звикли до всього. Але п’ять днів у засніжених Карпатах показали: коли проти тебе природа, твої м’язи нічого не варті, якщо ти не вмієш думати головою. Курсант III курсу Військової Академії Влад (ім’я змінено) розповів про “експрес-курс” гірської підготовки, який перевернув його уявлення про власну витривалість.
9 годин замість півтори: математика снігу
Головним випробуванням став марш на 15 кілометрів. На мапі — смішна дистанція, ще й без броні і зброї — легка прогулянка, що здолається за годину-півтори. В реальності — 9 годин безперервної боротьби за кожен крок.
“Була одна гірка, на яку в теплу пору року забігаєш за 15 хвилин. Тут ми вгризалися в неї півтори години. Снігу — по коліна, місцями по пояс. Перший, хто йде в колоні, фактично працює бульдозером — пробиває стежку наступним. Сил вистачає ненадовго, тому постійно мінялися: проклав шлях — відійшов назад” — розповідає Влад.
Група курсантів рухалася на снігоступах, але навіть ці дивоходи не рятували від повного виснаження.
“Спітнів — вважай, що помер”
Найцінніший урок, який винесли курсанти, цього разу стосувався не стрільби чи тактики, а вміння одягатися. В зимових горах це питання життя і смерті.
“Для себе особисто я зрозумів головне правило: краще 10 разів зупинитися і перевдягнутися, ніж один раз спітніти, — ділиться курсант. — Якщо ти мокрий, а на вулиці мінус 15, ти моментально замерзаєш. Висушити речі в такий мороз нереально”.
Хлопці виробили власну схему: 50 хвилин інтенсивного маршу йшли майже “роздягнені” — лише в термобілизні навипуск, щоб тіло дихало. Як тільки оголошували 10-хвилинний привал — миттєво накидали на себе куртки.
“Для цього виду занять в нас є спеціалізовані багатошарові куртки. На привалі ти одразу в неї закутуєшся і п’єш чай з енергетичним батончиком. На вершині, де вітер просто збивав з ніг, надягали і “мембрану” (Gore-Tex). Але з ногами була біда. Як тільки зупиняєшся — пальці дубіють. У мене було 4 пари шкарпеток і 2 пари устілок, і я їх постійно міняв на зупинках. Це єдиний спосіб вберегти себе від переохолодження”.
Крижаний слалом і “поховані” живцем
Окрім маршів, програма включала специфічні альпіністські навички, які зазвичай бачиш у кіно про підкорювачів Евересту.
“Нас вчили падати з гори, — згадує Влад. — Уяви схил під 40 градусів, 100 метрів вниз. Ти зриваєшся, летиш, і твоє єдине спасіння — льодоруб. Ти маєш вчасно перевернутися і встромити його в схил так, щоб загальмувати. Це шалений адреналін”.
Ще один етап — лавинна безпека. Курсантів буквально закопували в сніг на глибину 80 сантиметрів. Інша група мала знайти “потерпілого” за допомогою спеціальних щупів та біперів — датчиків, що починають пікати при наближенні до людини.
Ніч на вершині
Ночували не в теплих казармах, а в наметах просто на вершині горі, у ліску. Вночі температура падала до -17°C.
“Щоб не задубіти вщент, використовували хімічні грілки — кидали по 8 штук просто у спальник. Надягали два шари термобілизни. Спали по черзі: хтось відпочиває, хтось патрулює табір, періодично обходячи намети. Не так для охорони, як для контролю ситуації — чи не погіршилась погода, чи не занесло намет”.
Попри екстремальні умови, жоден із курсантів не захворів.
