8 червня на 95-ті уродини відомої української громадської діячки, поетки та вишивальниці Ірини Сеник Львівщина відзначила різними громадськими заходами та офіційним покладанням квітів на могилу героїні на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря.
До загального переліку громадських заходів з нагоди ювілею Ірини Сеник НММ «Тюрма на Лонцького» підготував відео презентацію та лекцію «А я ще вернуся у Львів…», яку виголосила завідувачка експозиційно-виставкового відділу музею Вікторія Садова на зібранні Львівської організації Ліги українських жінок, до заснування котрої свого часу була причетна разом із посестрами Ірина Сеник.
На лекції були присутні «союзянки» і «лужанки» різних поколінь, представники церкви, преси та громадських об’єднань Борислава. Слухачі ознайомилися із сторінками біографії Ірини Сеник та її творчим доробком у царині поезії й вишивки.
Відеопрезентація представила Ірину Сеник як діячку Організації українських націоналістів та Української гельсінської групи, висвітлила період двох ув’язнень у радянських тюрмах та концтаборах, де жінка провела 34 роки, а також розкрила її реалізацію в мистецтві художнього слова та вишивки.
Довідка:
До тюрми на Лонцького Ірина Сеник потрапила 1945 року, за звинуваченням у причетності до українського підпілля (1939-го вона вступила в юнацтво ОУН, а 1941-го стала членом організації, була зв’язковою Крайового проводу під псевдо «Леся»). Її засудили на 10 років позбавлення волі. Ув’язнення відбувала в Іркутській тюрмі, заслання (13 років) – у Кемеровській області СРСР. Під час заслання заочно закінчила Новокузнецьке медичне училище, працювала в лікарнях. Репресії стосувалися також і всієї сім’ї Сеників: у ГУЛаг забрав життя батька, матері та сестри, молодший брат також був арештований 14-літнім.
Після заслання Ірина Сеник 1968 р. повернулася в Україну без права проживання у Львові й області. Влаштувалася медсестрою в Івано-Франківську.Підтримувала зв’язки із оунівцями та дисидентами-«шістдесятниками», писала протести щодо порушення прав політв’язнів, збирала кошти на підтримку їхніх родин.
Повторно арештована 1973-го і засуджена на 6 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму із засланням на 5 років. Ув’язнення відбувала в Мордовії, заслання – в Казахстані. 1979-го увійшла до Української гельсінської групи.
Після заслання як «особливо небезпечна рецидивістка» могла проживати не ближче 101 кілометра від Львова. Тому замешкала у Бориславі, одружившись із політв’язнем Василем Дейком. У 1998 р. їздила до м. Рочестер (США), де її на з’їзді Світової федерації українських жіночих організацій визнано однією зі 100 героїнь світу.
Вікторія Садова
