У День жалоби за ініціативи Німецько-українського товариства у Гайльбронні у зібралися українці, щоб згадати тих, хто віддав своє життя за свободу рідного народу, загинув від рук більшовиків під час голодоморів, тих, хто з 2014 року до сьогодні відстоює свою незалежність, хто перебуває у полоні – застінках російських катівень.
Зустріч розпочалася з Молитви українською і німецькою мовами.
У свій промові Анастасія Козак, голова НУТ, розповіла про історію перепоховання 60 українських військовополонених 1939-1945 років. Відбувалося це у 60- х роках минулого століття. Жінка цікавилася історією з юнацьких літ. Має повний список українців, які лежать у цій землі. У своїй промові пані Анастасія назвала Івана Марчука, художника, який через картини розповідає людству про голодомор. Він один з потужних митців сучасності, який подає голос правди через картини. У жінки є намір випустити невелику брошуру німецькою для більшого розуміння місцевого населення історії України.
Мені, як письменниці, яка написала книжку «Пустеля. Голодомор. Український південь», близька тема винищення нашого народу. Про три хвилі репресій з боку більшовиків, спрямованої на вбивство українців, майже ніхто із письменників, журналістів не розповідав. Інформація пробивалася у світ. Колег із-за зарубіжжя, НКВД, возило спеціально розробленими маршрутами, аби ті написали те, що потрібно було тодішній владі. Цю тему було заборонено, існувала цензура, що ширилася у Європі. Її вплив відчувала і я. Тому книга Василя Барки, який емігрував до США, «Жовтий князь» сприйнялася як художня-енциклопедія Голодомору, незважаючи на те, що правда таки дійшла до різних країн, і вони визнали Голодомор як геноцид українського народу, у тому числі і Німеччина. Ця тема має бути постійно на виду і на слуху. Радію за Тетяну П’янкову, колежанку з Івано-Франківська, яка у 2022 році видала роман «Вік червоних мурах», присвячений темі Голодомору. Його перекладено польською та німецькою мовами, роман має міжнародне визнання, його було представлений на Франкфуртському книжковому ярмарку.
До цієї теми звертаються мої колеги, але цього замало, коли все той же ворог, уже в іншому обличчі, продовжує справу геноциду мого народу. Тим паче, є про що говорити. Нещодавно в інтернеті з’явилася ще одна сторона тих страшних років: нажива комуністичного режиму на горі людей, які, щоб врятувати родини від голоду, віддавали коштовності за шматок хліба, за жменьку борошна. За цей час партійно-комуністична каса збагатила казну на 66 тонн золота, 1439 тонн срібла, діаманти й антикваріат. Страшно уявити скільки людських життів загублено за цими цифрами! Це наймасштабніший і найефективніший грабунок людей, що вигадали нелюди.
Занепокоєнням і турботою про полонених, які перебувають у в’язницях росії, була просякнута промова Олени Хаваліц, заступника голови НУТ. Військовополонені перебувають у надзвичайно тяжких умовах. Росія не дотримується міжнародних правил, конвенції. Знущання, побої, голод. Ось що відбувається у застінках в’язниць. Вимагати звільнити наших захисників – один із обов’язків суспільства, – підкреслила Олена Хаваліц.
Слова Анни Федоренко були просякнуті стурбованістю про сьогодення, про війну, нав’язану росією волелюбному народові, про жертовність і мужність воїнів, про тих, кого знищує путінський загарбник.
Ми віддали шану загиблим у війні росії проти України хвилиною мовчання.
Вдячні за участь Анні Доблер, співачці, яка виконала пісні німецькою та українською мовами, спрямовані проти війни. Особливі емоції викликали слова Дітріха Бонгефера, священника, замордованого у німецькому таборі.
Надійшов запис з України. Наші приятелі з ансамблю «ЗЕРНЯТКО» підтримали нас піснею Тараса Петриненка «Господи помилуй нас» та наймолодшої учасниці ансамблю Єви Заклецької, яка дзвінким голосом подарувала нам молитву «Отче наш».
Вдячні Юрію Руху, телеоператору, який зафіксував цю подію.
Віра Марущак,
письменниця, журналістка.
