Йосиф Сірка
Щоденна пропаґанда російських ЗМІ про „українських фашистів” дійшла вже й на Крим, окупація та анексія якого сталася саме завдяки фашистській політиці Кремля. Дуже шкода, що досі в Росії нема жодного друкованого слова, яке б заговорило про те, звідки і коли пішов російський фашизм, який, під сучасну пору, опанував Кремль та усі прокремлівські ЗМІ. Громадяни РФ (як і решти колишнього СССР) досі не знають, що фашистська Локотська республіка з її РОНА (Русская Освободительная Народная Армия – 1941-1943) користувалася „незалежністю” більше ніж будь-яка інша союзницька з Гітлером держава, включно з такими фашистськими новоствореними „державами” як Словаччина, Хорватія, Сербія т.ін..
Незнання історії російського фашизму прихильниками руского миру стало причиною їхньої брехливої пропаґанди, яка постійно лунає на адресу українців, яких московити не вважають „одним народом”, з „одною мовою та вірою”, коли згадуть фашистів. На жаль, до наклепів долучилася і брехлива істерика на окупованому Криму. Поширювачами вигаданої пропаґанди та неграмотности щодо рішення Шостого апеляційного суду Києва скасувати рішення першої інстанції про визнання нацистською символіки 14-ї дивізії СС «Галичина», стала головна редакторка г. «Крымские известия» І.Іванченко та спікер підконтрольного Кремлю законодавчого орґану російської влади в Криму В.Константинов.
Кримський журналіст, в’язень Кремля, Микола Семена, якого вдалося звільнити з російської в’язниці, звернув увагу на чергову брехню і її розповсюження на окупованому Криму. Йдеться про вже стару московську брехню про „українських фашистів”, зокрема, коли йдеться про українську участь в дивізії Ваффен СС „Галичина”, сформованої у липні 1943 р..
Пан Семена звертає увагу на неграмотність В. Константинова та І.Іванченко, цілковите незнання історії, не тільки участі українців у Другій світовій війні. Константинова «шокував вердикт київських суддів» – який йому донесла і цілковито перекрутила І.Іванченко (Микола Семена, „Про символи, шокованого Константинова й історичну безграмотність”, Радіо Свобода, 6.10.2020).
М.Семена дуже вичерпно й зрозумілою мовою пояснює історичну неграмотність, згаданих кримських політика та журналістку, стосовно знань не тільки історії українського визвольного руху, але й викриває вигадані звинуваченя, мовляв, Нюрнберзький трибунал визнавав дивізію військ СС «Галичина» злочинною організацією, чого навіть у згадках не було, але є у фантазії „шокованих”.
Мені було б цікаво спостерігати за істерикою кримських патріотів „русского мира”, коли б вони ближче познайомились з участю в коляборації росіян з нацистами. А починати слід би було вже з таємної угоди, підписаної в присутності Сталіна Молотовом і Ріббентропом 23.8.1939 р.. Це була колаборація на найвищому рівні, яка й спричинилася до початку Другої світової війни, поділом Европи.
Напад націонал-соціалістичної фашистської Німеччини на соціалістично-комуністичний СССР, серед попередників „русского мира” виявив так багато колабораціоністів, що російський генерал Андрій Власов зміг зорганізувати 100 -тиячну армію (1942-1945) – під символами російських трикольорів, які зараз визнані символом РФ, про що, очевидячки, не знає ані кримська журналістка, ані кримський політик.
Якщо Російська визвольна армія (РОА) була організована поза межами СССР, то її менше „видання” досі мало відоме не тільки українцям, але й самим московитам – Російська визвольна народна армія (РОНА) Локотської республіки (1941-43). Локотська республіка була офіційно визнана німецькою владою 15 листопада 1941 року.
Тут доречно буде пригадати, що 30 червня 1941 р. у Львові відбувся Акт проголошення відновлення Української Держави, а вже 5 липня т.р. гестапівці заарештували С. Бандеру, Я. Стецька, а також близько 300 членів ОУН, з яких 15 було розстріляно, а решта опинилася в концтаборах (друга хвиля арештів настала з 15 вересня). Довідавшись про Акт проголошення самостійної України, Гітлер видав наказ негайно знищити рух Бандери.
Берлін визнав автономію Локотської республіки 2 тижні після офіційного звернення, а гітлерівське командування на Східному фронті одержало наказ всіляко підтримувати і захищати російських націонал-соціалістів. Ця фашистська російська „республіка” проіснувала до серпня 1943 р. і дуже дивує, що у знаннях прихильників „русского миру” бракує відомостей про неї. Важко собі уявити, коли б хоч якесь українське село мало фашистську автономію, подібну до Локотської республіки, який галас зчинили б російські фашисти, які досі приховують своє справжнє обличча.
Пригадаємо, не тільки кримчанам, але й решті московитів, що Республіка їхніх одноплемінників мала всі формальні ознаки держави — кордони, виборне самоуправління, уряд, главу держави, (спочатку Воскобойніка, а з 8-го січня 1942 р. Камінського), міліцію і навіть свої збройні сили — Російську Визвольну Народну Армію. Офіційною ідеологією Локотської республіки став націонал-соціалізм, правлячою партією — Націонал-соціалістична партія Росії.
Певний, що на Криму досі мало-хто чув про російських фашистів під час тзв. вітчизняної, а вони діяли активно в Локотській республіці. На початку 1943 року озброєні формування на території Локотського округу налічували 15 батальйонів чисельністю 12—15 тисяч вояків. Вони особливо активними виявилися у боротьбі з партизанським рухом, який їм невдалося знищити навіть каральними вчинками: солдати РОНА розстріляли, повісили та замордували понад 10 тисяч осіб, зокрема спалили живцем 203 людини, повністю спалили 24 села і 7300 дворів, зруйнували 767 громадських і культурних установ. З одного лише Брасівського району на роботу до Німеччини було вигнано 7 тисяч осіб.
Відступаючи перед наступом ЧА, разом з родинами (понад 30 тисяч), РОНА осіла в Білорусі – Лепель Вітебської області, де брала участь у військових операціях проти совєтських партизан до літа 1944 р.. Звідси, бригада РОНА у складі військ СС була перекинута до Польщі, де, брала участь у придушенні Варшавського повстання. Вже після відходу РОНА, опір совєтській владі супроводжувався частими озброєними зіткненнями з підрозділами НКВС, який тривав на території Брянщини і Орловщини аж до 1951 року.
Ще один промовляючий доказ російського фашизму задокументований в особі голови Локотської республіки Броніслава Камінського, засновника і керівника РОНА, бриґадефюрера СС і генерал-майора військ СС (1 серпня 1944). Він брав активну участь у придушенні Варшавського повстання. Нагороджений Гіммлером різними високими воєнними медалями, включно з двома залізними хрестами 1, 2 класу, Камінський відзначився у придушенні варшавських повстанців своєю кровожадністю. Важко уявити собі масштаби мордування, якщо навіть для офіцерів SS брутальність Камінського була настільки неприйнятною, що самі нацисти його засудили до розстрілу за звірства!
Російські сучасні фашисти постійно звинувачують Бандеру та багатьох членів ОУН, УПА у співпраці з нацистами, а відомий «історик» Табачник договорився до «віли» Бандери у концентраційному таборі. В дійсності, ОУН не мало у своїх рядах навіть одного, який би міг бути хоч адютантом у російського генерал-майора військ СС Камінського.
Наведене, певно, мало кому відоме не тільки на Кримському півострові, але й в Україні та і в самій Росії, яка так любить приписувати українцям колабораціонізм, звинувачувати їх у фашизмі, що й нагадує злодія, який кричить, ловіть злодія. Але ж історія така наука, яку викопують навіть після кількох тисяч років. Російський фашизм – це не тільки використовування московитами та Путіном особисто гітлерівської пропаганди стосовно «співвітчизників», «споконвічно російської власности», та інших пропагандивних блудів, перекручень і відвертої брехні.
Отже, звинувачення московитами у фашизмі ОУН, УПА , які боролися проти комуністичної і фашистської окупації, після ознайомлення з фактом, що понад 2 мільйони російських колаборантів служили Гітлерові, є не тільки недоречним, але й образливим, а називати сучасних українців фашистами є кримінальною справою, бо ж це брехня, яка розпалює національну ворожнечу.
Фактом є те, що саме в Росії виникла фашистська організація на початку ХХІ століття БОРН (Бойова організація російських націоналістів) на рахунку якої численні вбивства, «тінь» яких можна помітити на вбивствах українців за користання української мови, чи на лінії російсько-українського фронту, де сотками мін заміновують російські нащадки фашистів українську землю, а їхні снайпери полюють на українських захисників Батьківщини. Зрештою, путінське твердження про те, що «межа Росії закінчується там, де закінчується російська мова», дуже нагадує інтерпретацію нацистів німецького гімну «Deutschland über alles in der Welt“ (Німеччина понад усе у світі), з якого, після поразки Гітлера, у Західній Німеччині згадували довгі роки лише третій куплет.
Неграмотність і незнання історії, яка безпосередньо стосується будь-якого громадянина, не можна виправдовувати «незнав,-ла», бо ж якщо вже щось твердиш, то переконайся, почитай – сьогодні вже майже у кожній хаті принаймі одна «всесвітня бібліотека» – компютор. Тому поширювати брехню, яка викликає не тільки образу, але й кримінальну відповідальність, за яку прийдеться колись відповісти, стає небезпечним.
Вдаючись до вигадок про українських фашистів, на основі рішення суду, кримська журналістка та політикан і не збагли, що самі стали жертвами політики російського фашизму на міжнародновизнаній території українського Криму. А справа анексії Росією Криму та спроба анексувати вигадану Новоросію, лише зайвий раз доводить, що Локотська фашистська републіка запустила глибоке коріння в мізках російських державних фашистів, яке проростає також у кримському буряні!
Торонто, 10.10.20 р.
